«Лайливі слова … поступово змінилися на українську поезію»: у харківському літмузеї виставляють плакати одеського проєкту «Літери в місті»

Четвертого травня у Харкові відкрилася виставка «Воєнний плакат весняного стану». У саду харківського літмузею презентували 16 плакатів, автором яких є засновник одеського проєкту «Літери в місті» Сергій Ровинський. За словами митця, ці плакати також бачила львівська публіка.

«У Львові ми вперше показали роботи на слова, сказані саме під час великої війни, — виставка відкрилася напередодні річниці повномасштабного вторгнення», — розповів він.

Під час розроблення плакатів команда Сергія робила летерінг, надихаючись роботами українських майстрів, серед яких — Гніздовський, Кричевський, Нарбут та інші.

«До торішнього Дня писемності ми створили плакат-абетку. Тридцять три літери із 33 робіт різних майстрів української графіки. Ці люди та їхня спадщина надихає нас на створення літер», — сказав він.

Орнаменти, які автор застосував у роботах, назв не мають. А втім, він сказав, що використовував український орнамент: «Справжній і різноманітний, а не ті примітивні патерни, які дехто, на жаль, сприймає як щось українське і які зазвичай можна побачити на муніципальних бордах».

Плакат може бути рекламою, агітацією або й зброєю: в окупованих містах активісти руху «Жовта стрічка» використовують плакати як деморалізаційний інструмент, як форму боротьби з окупантами.

Сергієві плакати мають афористичну форму, обрамлену орнаментально. Він зізнався, що почав їх робити у лютому 2022 року з напрочуд банальної причини, але тоді вона здавалася йому найголовнішою.

«Ми робили плакати для продажу, а продавали задля збору грошей Силам оборони. Перші місяці ми передавали все, що нам надходило, і не думали про щось інше, — ділиться Сергій. — Потім з’явилася інша мета. Не замість першої, а в додаток. Ішов, мабуть, четвертий місяць великої війни, і світом поширювалося захоплення Україною: нашу країну почали впізнавати, про неї усі говорили. Але майже всюди — тільки про дивовижну сміливість. Світ ніби відкрив для себе Україну, але не повноцінно».

Як розповів митець, він та його команда хотіли представити Україну як державу із багатою, самобутньою культурою, відмінною від російської.

«Скільки ми чули тез про майже однакових людей тут і на росії, про примирення братів, адже в очах багатьох Україна справді була молодшим братом. Це вже потім великі музеї почали визнавати українських митців минулого саме українцями, а не росіянами.

Ми хотіли, щоб Україну сприймали не тільки як хоробру країну, що тримає оборону. Хотіли розказати й показати, що маємо величезну культурну спадщину, що ми зовсім не брати зі східними дикунами. Тому лайливі слова на наших плакатах поступово змінилися на українську поезію, а потім майже зникли».

Сьогодні в Харкові одеський проєкт «Літери в місті» презентує саме літературні плакати. «Найбільш влучні, найбільш промовисті слова, що розкривають образ дивовижної культурної країни, яка виборює свою свободу», — наголосив ініціатор виставки.

Авторами цитат, які команда Сергія використала у плакатах, є такі письменниці й письменники: Галина Крук, Ірина Шувалова, Сергій Жадан, Дарина Гладун, Вікторія Амеліна, Ліна Костенко, Лесик Панасюк, Катерина Калитко й Артем Азоян.

«Загалом маємо роботи на слова орієнтовно 20–25 авторів. На виставці немає найлютіших плакатів. Весна, музей, надія — вирішили обійтися без люті. Вибирали серед висловів, створених у ці останні 14 місяців, тому відкинули ще багато непоганих робіт», — сказав Сергій Ровинський.

      У плакатах заклали ігровий елемент: авторів і авторок цитат не вказано, тому глядач має здогадатися, кому вони належать, або ж скористатися пошуком.

«Роботи не мають назв, ми нічого не хочемо додавати до них, окрім того, що вони вже розповідають, тому обійшлися без зайвого супроводу. Але якщо роботи знайдуть якийсь відгук у глядача, якщо він не тільки знайде автора в гуглі, а й згодом відкриє його для себе, то ми не дарма це все зробили», —  сказав Сергій.

За словами кураторки виставки Діни Чмуж, це рішення досить удале, бо вирівнює голоси авторів на плакатах.

Ровинський розповів, що такі виставки вибудовують культурний зв’язок не тільки між Харковом та Одесою, а й між різними містами України, яким є чим доповнити одне одного. 

«Ця виставка є лише частиною нашого проєкту. А ще є виставки збірні, де ми запрошуємо до участі художників із різних міст…» — сказав він.

У плакатах одеського проєкту не дуже багато власне Одеси.

«Під час перегляду плакатів в інстаграмі чи на виставці, гадаю, складно відразу сказати, що це все народилося в Одесі. А втім, від нашого проєкту є користь для самого міста. Одеса має генерувати сучасний актуальний український контент; не тільки запрошувати (бо ми ж курорт), а й створювати. В Одесі не дуже багато якісного українського, на відміну від інших великих міст. Це сумно, і цьому треба якось зарадити, що ми й ніби робимо», — уважає митець.

На думку Сергія, Одеса й Харків мають багато спільного. Його діяльність в інших культурних проєктах часто перетинається з Харковом. 

«До того, як прийти з виставкою до харківського літмузею, ми проводили виставку «Харків — Залізобетон» у грудні минулого року в Зеленому театрі Одеси. А перед тим робили виступи Сергія Жадана. Багато-багато разів. Та й узагалі… Багато в чому Харків для нас (кажу від себе, а не від міста) — взірцевий приклад. Місто, яке надихає ось просто зараз, попри своє розташування і всі пов’язані із цим складнощі, попри всі жахіття цієї війни. Місто, де є чим захоплюватися й із чим хотіти співпрацювати», — поділився одесит.

Художник і професор кафедри графічного дизайну Харківської академії дизайну і мистецтв Олег Векленко прокоментував експозицію у садку літмузею так:

«Виставка цікава, гарний концепт і, на мою думку, точно відповідає місцю, де її проводять. Ці яскраві, декоративні аркуші складно назвати плакатами, скоріше — літературними цитатами в обрамленні елементів українських орнаментів. Мені дуже імпонує, що автор використав саме українські накреслення літер. Вони перегукуються і резонують з  орнаментальним виконанням картушів».

Олена, відвідувачка виставки, розповіла, що серед її друзів був локальний жарт, який стосувався того, що в Харкові багато вулиць із совєцькими назвами. «І хотілось би, щоб якийсь провулок перейменували на честь моїх друзів, але тепер… щось не хочеться», — сказала вона дивлячись на плакат, що найбільше її вразив — «Мої знайомі стали вулицями».

Для жінки ця виставка стала діалогом зі своїми. «Це лікувальна розмова із близькими через мистецтво», — пояснила вона.

Виставку можна відвідати в саду літературного музею з 10:00 до 18:00 у будні та вихідні. Вона триватиме протягом двох тижнів, із можливим подовженням на довший період.