Пограбовані, розбиті, але не скорені

Балаклія, Ізюм і Куп’янськ цими днями відзначають першу річницю звільнення від російських загарбників. Ми згадуємо, як Збройним силам України, Нацгвардії, СБУ та іншим підрозділам удалося прогнати російського ворога з пів тисячі населених пунктів, зокрема з таких великих громад, як Балаклійська, Ізюмська та Куп’янська. Якщо говорити про блискавичний контрнаступ на Харківщині, що розпочався 6 вересня 2022 року, то до першої декади жовтня підрозділи Сил оборони України розгромили й дезорганізували частини російських окупантів, просунувшись на відстань до 145 кілометрів, звільнивши територію площею до 11 500 кілометрів квадратних і визволивши понад 500 населених пунктів.

Перший етап Харківської наступальної операції почався 6 вересня і тривав до 14 вересня 2022 року. Упродовж нього Сили оборони України почали стрімкі масштабні наступальні дії в напрямках міст Балаклія, Ізюм і Куп’янськ. Уже 8 вересня захисники України деокупували Балаклію, а 10 вересня визволили Ізюм і Куп’янськ. 12 вересня підрозділи десантно-штурмових військ ЗСУ встановили контроль над селом Богородичне й містом Святогірськ Донецької області. Станом на 13 вересня бійці Сил оборони України визволили всю тимчасово окуповану територію Харківської області до річки Оскіл, де й досі тривають запеклі бої. росіяни наполегливо намагаються взяти реванш і повернути територію Куп’янська, але наші захисники відбивають усі штурми. Як описав хід тогорічного Харківського контрнаступу військ Головнокомандувач ЗСУ, генерал Валерій Залужний у своєму телеграм-каналі, «наступальні дії будували на взаємодії танкових, механізованих і легких моторизованих підрозділів за підтримки далекобійної артилерії та реактивних систем залпового вогню».
А коли міста й села остаточно очистили від ДРГ та залишків російських військ, світ дізнався про страшні злочини в Балаклії, Ізюмі та Куп’янську. Згадайте хоча б кадри масових поховань закатованих українців в Ізюмі, чи світлини зруйнованої центральної лікарні в Балаклії, чи фотографії прибитих мобільних телефонів до дерев на Куп’янщині — це так російські окупанти карали тих, хто намагався додзвонитися до рідні на вільних землях України. Тоді нас шокували новини про викрадення дітей, про залякування і переслідування проукраїнського населення в окупації, про страшні руйнування медзакладів і шкіл, пограбування музеїв і житла людей, про штучну інформаційну ізоляцію, у якій росіяни тримали всіх, кому не вдалося виїхати з окупованої території Харківщини. У перші дні звільнення завдяки нашим бійцям, рятувальникам ДСНС і волонтерським та гуманітарним організаціям жителі багатьох громад за допомогою супутникового інтернету змогли вперше почути голоси своїх рідних, стали отримувати продуктові набори, питну воду, медикаменти й усю потрібну допомогу з ремонту помешкань. Сапери кинулися розміновувати стратегічно важливі об’єкти, залізницю, дороги та помешкання людей.
А ми, коли дізналися про звільнення Ізюму, Балаклії та Куп’янська, не могли всидіти на місці від радості, кинулися всіма можливими й неможливими способами дізнаватися, чи живі й здорові наші рідні, друзі та знайомі. А що тими днями переживали люди, які з перших днів і тижнів повномасштабного вторгнення росіян опинилися в окупації і тільки у вересні стали визволеними, навіть складно уявити.

У подкасті «Накипіло вранці» ізюмчанка, колишня голова райдержадміністрації (2005–2010, 2014–2020 рр.) Любов Шамрай розказала, як її друзі ціною власного життя ховали її у своєму домі, як вона раділа ночі та боялась обшуків удень, бо колаборанти вели за нею тотальне полювання.
Про звільнення Балаклії нам розповів боєць спецпідрозділу «Кракен» Головного управління розвідки Міноборони, молодший лейтенант Владислав із позивним Міні. Це їхні хлопці вивісили синьо-жовтий прапор над будівлями міськради й райдержадміністрації. Це їх зустрічали буквально зі слізьми на очах жінки й чоловіки та намагалися нагодувати оладками, що пекли в підвалах.
Також у подкасті дізналися від начальника Балаклійської військової міської адміністрації Віталія Карабанова, що захисники намагалися двічі деокупувати громаду.

Етери