Merging with the garden: у Нью-Йорку відкрилася виставка українських митців

У самісінькому центрі Нью-Йорка відкрилася художня виставки Merging with the garden («Злиття із садом»). На ній представлено роботи художників і художниць із Харкова, як-от Поліни Кузнєцової, Миколи Коломійця та Аліси Конаховської, і Києва, як-от Поліни Вербицької та Валерії Тарасенко, а також представників школи концептуальної та артфотографії з Миколаєва MYPH, її засновника Сергія Мельниченка й Артема Гумілевського.

Придумала й організувала цю виставку харківська команда: Поліна Кузнєцова, Марія Мануйленко й Ольга Севіріна. Ці пані стали гостями програми «Накипіло ввечері». Ми поговорили з ними не тільки про митців, чиї роботи представлено в галереї українського мистецтва Mriya Gallery, а також про те, що незвичного бачать у них американці, як українські митці й мисткині достукуються до американської публіки й що пов’язує організаторок із журналісткою Forbes.

Ось як описує виставку Merging with the garden авторка концепції Поліна Кузнєцова:

«Потрапивши у весняний сад, особливо якщо ранок, а може вечір, а краще туман, можна дещо відчути.

Вологе повітря торкається шкіри, у ньому — запах жирного ґрунту й тогорічного листя. Іще голі гілки створюють сітку, захоплюючи погляд, і думки губляться в цих переплетеннях. Неосяжна краса підкорює его й на якусь мить перетворює глядача на частину себе. Спостерігаючи весняний сад, стаючи його частиною, глядач на якийсь мент утрачає страх смерті, бо її не стає — є тільки цикл перетворення матерії на різні форми. Стати ґрунтом, стати мохом, стати несвідомим зеленим ростком, який нахабно проривається до сонця.

Перетворюючись на сад, можна дещо відчути. Тут нема ані красивого, ані потворного, нема злого чи доброго, і нарешті можна просто бути.

Літній сад зовсім інший. У літньому саду може здатися, що життя перемогло назавжди. Тут життя святкує свій тріумф, квітне та плодоносить. Забуто минулі сумніви та зневіру. Густа зелень щільно приховує від ока чорну землю, землю, що ховає в собі історії минулого й минулі зими. Засинаючи в тій траві, можна почути сміх Адама та спів Єви, і немов не було нічого, крім кохання, крім сонця, крім мрії».

Етери