Організація «Відлуння війни» — це про досвід реабілітації ветеранів Другої світової та нинішньої війн Володимир Носков
Як жити в суцільній темряві людині, що недавно в боях утратила зір? Який сенс життя, якщо ти більше не побачиш своїх коханої, дітей і батьків? Як бути далі, якщо не зможеш самостійно вийти з дому, сходити до магазину, зрештою заробляти гроші для сім’ї та себе? Це дуже болючі запитання, на які намагаються шукати відповідь у перший час тяжкого поранення учасники бойових дій, що перебувають на лікуванні в шпиталі.
Варто зазначити, процес прийняття того, що ви нині й на тривалий час або назавжди незрячі, відбувається не відразу. На це потрібен час. Бажано, щоб у медзакладі ви познайомилися з представниками громадських організацій, освітніх закладів, реабілітаційних центрів і волонтерами, що можуть поділитися особистим досвідом, як і далі повноцінно жити без зору, використовуючи активно інші канали чуття. Одно слово, варто звернутися до фахівців, що знаються на першій допомозі воїнам із утраченим зором. Таких фахівців, а головне — дружню спільноту незрячих ви зустрінете в громадській організації «Спілка ветеранів та осіб з інвалідністю “Відлуння війни”».
Наприкінці жовтня у Харкові відбулося відкриття нового реабілітаційного простору для ветеранів і цивільних, які втратили зір. Тож у подкасті «Пліч-о-пліч» ми розповіли про організацію «Відлуння війни» й дізналися, чим саме ветеранам із порушеннями зору можуть бути корисними їхні фахівці й живе спілкування з відпочинком і піснями.
Про новий реабілітаційний простір для незрячих воїнів розпитали в керівника реабілітаційного напряму ГО «Спілка ветеранів та осіб з інвалідністю “Відлуння війни”», досвідченого тренера таборів активної реабілітації для незрячих захисників, що із 2019 року проводить громадська спілка «Сучасний погляд», та юриста Ігоря Шрамка. Нині ведучий Володимир Носков мав звертатися до свого гостя і друга: «Отче Ігорю», бо в жовтні того висвятили у священники Православної церкви України.
У розмові ви почуєте історію та досвід незрячого ветерана Віталія, на позивний Верес, який сьогодні живе у Вінниці. У своєму блозі в інстаграмі він розповів про життя після фронту вже незрячої людини, чемпіонати зі стронгмену та своє захоплення кулінарією. Володимир Носков зізнався, що й сам був здивований вправністю Віталія з пательнею, тістом і фаршем, що перетворилися на турецьку страву — бурек.
До повномасштабного вторгнення Віталій (Верес) із Рівненщини вів активний спосіб життя, захоплювався механікою і мотоциклами. Він давно розумів неминучість широкомасштабного нападу росії на Україну, тому, коли по аеродромах і цивільному населенню полетіли перші ворожі ракети й авіабомби, Віталій 27 лютого остаточно вирішив: від нього більше користі буде зі зброєю у руках. Так Верес другого березня став до лав Національної гвардії України. Затято бився у складі 3 штурмового батальйону в/ч 3017 на посаді кулеметника. До речі, у 2014 році саме ця бригада гідно давала відсіч ворогам у Дебальцевому. У великому опорі Верес нищив російського агресора на позиціях Соледару та брав участь в обороні Бахмута. Там у лютому 2023 року і сталося множинне поранення. Зокрема, боєць дістав наскрізні поранення очниць і термічні опіки очей. Але з допомогою психологів та інших фахівців він знайшов сили встати на ноги, а тепер далі радіє життю. Він не соромиться ходити без чорних окулярів і вважає: люди повинні бачити його обличчя та очі такими, якими їх зробила зброя російського ворога.
Тим часом у Харкові в організації «Відлуння війни» ветерани й цивільні, що втратили зір унаслідок війни, зможуть освоїти звукові програми мобільних телефонів та комп’ютерів, учитимуться орієнтуватися у просторі приміщень і вулиці, а також опановуватимуть ведення побуту. Хтозна, можливо, харківські незрячі перевершать у приготуванні смаколиків Віталія (Вереса).