Фільм «Назавжди-назавжди» — це історія про підлітків, але для дорослих

Про жорстокість і ніжність, розгубленість і довіру, закоханість і темні часи. Якось так можна було б спробувати сформулювати відповідь на запитання: «Повнометражний фільм Анни Бурячкової “Назавжди-назавжди” — це про що?».

Стрічка після першого тижня українського кінопрокату зібрала бокс-офіс у 668 тисяч гривень. Ми зв’язалися з режисеркою Анною Бурячковою у черговому епізоді прямого денного етеру «Накипіло з Кирилом Лукашем», щоб поговорити про кінокартину та з’ясувати, навіщо потрібно дивитися це кіно.

Опис фільму:

Київ, кінець 1990-х років. Нещодавно Тоню (Аліну Чебан) перевели в школу на околиці Києва — дівчина переїхала з передмістя. Тепер вона з новими друзями проводить час посеред похмурих постсовєцьких пейзажів, гублячись у напіводнакових типових багатоповерхівках. Після тривалої перерви Тоня повертається до занять плаванням, де знаходить собі подругу Леру (Єлизавету Цілик). Нові друзі з’явилися швидко, зокрема хлопці, з якими дівчині цікаво будувати стосунки. Лерин брат (Артур Алієв) виказує до неї симпатію, а їй самій цікавіше із Журиком (Захаром Шадріним).

Драма «Назавжди-назавжди» — це історія про дорослішання підлітків на тлі нестабільності в суспільстві й за нестачі уваги від батьків. Режисеркою фільму стала Анна Бурячкова, відома передусім як постановниця кліпів. Цей фільм для неї — дебют на великому екрані. Сценарій допомагала писати Марина Степанська. Фільмування завершили в Києві за два тижні до повномасштабного вторгнення. Постпродакшн відбувався у Нідерландах.