Тисячі корупційних проваджень в Україні залишаються без вироків — дослідження

В Україні щороку відкривають десятки тисяч корупційних кримінальних проваджень, але реальних вироків — одиниці. Масштабне дослідження Texty.org.ua на основі даних CrimeDataLab показує: правоохоронна система працює на кількість, а не на результат, караючи дрібних фігурантів і майже не чіпаючи топпосадовців.

120 тисяч справ — 578 ув’язнених

Найпопулярніша корупційна стаття Кримінального кодексу — 191 («Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем»). З 2013 року за цією статтею відкрили понад 120 тис. кримінальних проваджень. До суду дійшла менш як половина справ — 50,5 тис., вирок отримали 6,6 тис. осіб, а реальне позбавлення волі — лише 578 осіб. Решта — переважно штрафи та умовні терміни (звільнення від покарання).

Ще показовіша стаття 364 («Зловживання владою або службовим становищем»). Із понад 40 тис. проваджень до суду дійшло менш як 10% — лише 3 тис. Реальне покарання у вигляді позбавлення волі отримали лише 63 особи, обмеження волі — 12, штраф — 28, арешт — 16 осіб.

Загальна кількість засуджених до увʼязнення за всіма корупційними статтями за рік — менш як 100 осіб. 

Більшість вироків — терміни до п’яти років. Такі покарання зазвичай призначають не за масштабні корупційні схеми, а за менш тяжкі злочини. Вироків на п’ять-десять чи більше років, які асоціюються з покаранням за топкорупцію, менше.

Як «губляться» справи

На кожному етапі — від досудового розслідування до судового розгляду — значна частина справ відсіюється. Деякі закриваються за рішенням суду через передачу особи на поруки, смерть, амністію, примирення чи недоведеність злочину.

Також значна частина справ губиться в статистиці. Правоохоронці й суди використовують різні параметри для своєї статистики. Поліція і прокуратура звітують про кількість кримінальних проваджень, тобто розслідуваних епізодів, а суди — про кількість засуджених.

«Коли одна людина має кілька обвинувачень, обирається найтяжче. Якщо людина обвинувачується в скоєнні вбивства, крадіжки, грабежу та збуті наркотиків, у прокурорських звітах матимемо чотири злочини, у суддівських — один. Ця ситуація свідчить про необхідність збору і відкриття даних щодо злочинності правоохоронними органами», — пояснює експерт із кримінальної юстиції Микола Карчевський.

«Мертві статті»

Яскравий приклад «мертвої статті» — стаття 368-5 («Незаконне збагачення»). За останні пʼять років за нею було відкрито сотні проваджень, але до суду не дійшло жодне. Ця стаття, яка мала б стати ключовим інструментом боротьби з топкорупціонерами, на практиці виявилася мертвою.

Також за останні пʼять років серед сотень порушених справ за статтею 365-2 («Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги») засудили одну особу (ще двох звільнили з умовним терміном), а за статтею 210 («Нецільове використання бюджетних коштів») — двох.

При цьому більшість засуджених — посадовці нижчої ланки, місцеві депутати, поліцейські. 

«Задокументувати отримання хабаря патрульним на дорозі або спеціалістом у дозвільному центрі значно легше, ніж розкрити складну корупційну схему за участю високопосадовця. Система обирає шлях найменшого спротиву, щоб забезпечити статистику розкриття. Таким чином, здрібнішання полягає не у виборі дрібних статей, а у виборі дрібних фігурантів у межах «великих» статей. Це створює ілюзію боротьби з топкорупцією, адже по факту система успішно карає її рядових виконавців, тоді як організатори масштабних схем залишаються поза її увагою», — пишуть автори дослідження.