11 травня у Брюсселі проходить засідання міжнародної Коаліції за повернення українських дітей, незаконно вивезених росією. Наразі об’єднання налічує 46 учасників, а до зустрічі долучились представники України, ЄС та Канади.
За даними гуманітарної програми Bring Kids Back UA, офіційно підтверджено депортацію або примусове переміщення 20 570 українських дітей. Проте реальні цифри можуть бути значно більшими й сягати понад 700 тисяч.
Як OSINT-аналітики допомагають розшукувати та повертати маленьких українців додому, говорили з Богданом Музикою, представником Molfar Intelligence Institute у Public Talk на Радіо “Накипіло”.
Що таке OSINT? Пояснімо простими словами, почавши з розбору термінології.
Поняття OSINT охоплює надзвичайно широкий спектр діяльності. Сама назва — це абревіатура від Open Source Intelligence, що перекладається як розвідка на основі відкритих джерел. Фактично це пошук інформації в будь-якому публічному просторі: у новинах, спеціалізованих виданнях, науковій літературі, відкритих реєстрах чи на тематичних форумах.
Якщо пояснювати максимально просто, на побутовому рівні, то OSINT — це будь-який складний пошук даних через Google, яким кожен із нас займався хоча б раз у житті. Цю методику застосовують у багатьох галузях: журналісти використовують її для розслідувань та фактчекінгу, бізнесмени перевіряють надійність контрагентів перед підписанням контрактів, а HR-фахівці вивчають бекграунд кандидатів. Навіть студенти чи науковці, шукаючи джерела для своїх робіт, також стають частиною цієї сфери. Тож, попри професійну назву, OSINT — це інструмент, дотичний до досвіду кожної сучасної людини.
Тобто, умовно, «побутовий OSINT» — це коли я перевіряю, чи збігаються цінності майстрині манікюру, до якої планую записатися, з моїми власними? Це вже можна вважати розвідкою?
Натомість у професійному OSINT, який використовують для серйозніших завдань, інструментарій набагато глибший і ширший, ніж звичайний Google чи перегляд профілю в Instagram на предмет того, якою мовою людина пише пости. Чи правильно я розумію різницю?
Так, ви маєте рацію. Побутовий OSINT — це, наприклад, коли ви переглядаєте портфоліо майстрині в Instagram, щоб переконатися в її професійності. Від професійного він відрізняється передусім відсутністю комплексного завдання: оцінити масштабні явища, проаналізувати їхні наслідки та сформувати цілісну картину. Саме на етапі глибокої аналітики проходить межа між аматорським та фаховим підходом.
Безумовно, різняться й інструменти. Побутовий рівень обмежується Google та відкритими сторінками в соцмережах — тобто всім, що не потребує значних часових чи фінансових витрат. Професійний же рівень передбачає використання платних сервісів та велику кількість часу на дослідження. Тобто тут ключовими стають питання ресурсів, вартості та глибини аналізу.
У спільноти Molfar був надзвичайно цікавий кейс із котом: OSINT-аналітикиня Вікторія Самойленко розповідала, як завдяки фотографії домашнього улюбленця вдалося ідентифікувати місце проживання одного з російських пропагандистів.
Богдане, а якими ще кейсами з ідентифікації пишаються в Molfar Institute? Про що ви могли б розповісти широкій авдиторії зараз?
Цей кейс справді цікавий і показовий, проте він радше навчальний. Якщо ж говорити про масштабні та резонансні проєкти, варто згадати наше дослідження щодо ідентифікації пілотів, які обстріляли «Охматдит». Тоді нашим аналітикам вдалося у стислі терміни встановити особи 19 пілотів: ми знайшли дані про їхні сім’ї, адреси, номери телефонів, банківські рахунки та інші контакти. Згодом одного з командирів військової частини, відповідальної за цей злочин, ліквідували українські спецслужби. Я вважаю цей кейс найбільш показовим, адже він потребував значних ресурсів і став справжнім приводом для гордості нашого інституту.
Також, повертаючись до сьогоднішньої теми, наші фахівці ведуть безперервну роботу з пошуку та ідентифікації викрадених дітей — це надважливий і масштабний напрям. Окрім безпосереднього розшуку дітей, аналітики фіксують імена злочинців, причетних до схем депортації, та виявляють конкретних виконавців на місцях. Тому в цьому контексті важко переоцінити значущість виконаної роботи.
Чи відповідає дійсності інформація, що Іллю Киву вдалося вистежити та згодом ліквідувати саме завдяки методам OSINT чи це радше міт?
Важко назвати це мітом. Цей колаборант привертав увагу журналістів-розслідувачів та активістів задовго до ліквідації. На нього було зібрано величезний масив матеріалів: персональні дані та контакти публікувалися на «Миротворці», а команда Bihus.Info робила про нього розслідування. Зокрема, вже після повномасштабного вторгнення вдалося встановити місця його переховування та актуальні адреси.
Однак наразі складно стверджувати, яку саме роль у ліквідації відіграла розвідка відкритих джерел. Безумовно, спецслужби мали використовувати методи OSINT під час підготовки операції, проте наскільки визначальними стали саме ті публікації, що вже були в мережі, — сказати важко.
Які соцмережі, додатки чи звичні побутові сервіси найбільше «деанонімізують» нас перед OSINT-аналітиками? Відома історія, як одного з російських воєнних злочинців вдалося ідентифікувати завдяки біговому додатку Strava, де він опублікував свій маршрут. Це здається майже курйозним: як людина могла не здогадатися, що викриває себе через сервіс для тренувань? Що саме у мережі найбільше видає користувача, навіть якщо він намагається дбати про свою цифрову безпеку?
Це справді комплексне питання, адже будь-який застосунок чи кожна наша дія у віртуальному просторі залишає цифровий слід. Якщо говорити про найбільші ризики, то це, безумовно, публікація персональних даних у відкритому доступі. Трапляються критичні помилки, коли люди викладають фото документів, домашню адресу, номери телефонів або детальну інформацію про рідних. Цим можуть скористатися шахраї, щоб виманити гроші або зашкодити вам і вашим близьким. Тому пересічній людині насамперед варто утримуватися від оприлюднення повних контактних даних та документів.
Щодо публікації геолокації в додатках для бігу — це також несе загрози, проте для більшості цивільних користувачів вони є другорядними. А от для військових, журналістів, волонтерів чи працівників оборонних підприємств розголошення маршрутів і місць перебування є величезною проблемою. У таких випадках вкрай важливо уникати геотегів та не публікувати фотографії зі свого повсякденного життя в режимі реального часу. Проте на побутовому рівні головним правилом безпеки залишається захист персональних даних від публічного доступу.
Яка роль OSINT-аналітиків Molfar Institute у пошуку українських дітей? Про яку кількість ідентифікованих вашими фахівцями дітей ми можемо говорити сьогодні, і скільки з них, за вашими даними, вже вдалося повернути на батьківщину?
Аналітики нашого інституту проводять безперервну та тривалу роботу в цьому напрямку. Головне завдання — встановити точне місцеперебування викраденої дитини та особу, в якої вона перебуває. Станом на квітень цього року наші фахівці успішно ідентифікували близько 200 дітей, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях або безпосередньо в росії та білорусі.
Наразі вже верифіковано, що з цього списку в Україну вдалося повернути 11 дітей. Отже, якщо говорити про кількісні показники нашої роботи, вони на сьогодні є саме такими.
Це величезні цифри. За допомогою яких інструментів вам вдається це робити? Чи це лише соцмережі нових опікунів — тих росіян, які всиновлюють українських дітей, — чи ви також залучаєте державні реєстри? Наскільки реально для OSINT-аналітиків сьогодні перевіряти інформацію в російських державних базах, і де проходить межа між їхньою відкритістю та спробами ворога приховати ці дані?
Пошук здійснюється у величезній кількості джерел. Це соцмережі — як самої дитини та її рідних, так і осіб, які її всиновили. Також ми використовуємо офіційні реєстри та бази даних, зокрема базу зниклих осіб МВС України, Telegram-канали зі списками вивезених дітей та російський «банк даних про дітей-сиріт», де вони публікують анкети для всиновлення.
Окрім цього, застосовуються інструменти пошуку за фото та складні запити в Google і Яндекс. Останній є особливо корисним, оскільки це російський ресурс, який дає кращий доступ до їхніх ЗМІ та соцмереж. Насправді ворог не надто ретельно приховує факти депортації, проте складність у тому, що жоден стандартизований алгоритм тут не працює. Кожен кейс унікальний, і набір інструментів залежить від того, які початкові дані ми маємо.
Щодо державних реєстрів — ми активно їх використовуємо. Найбільш помічним є згаданий «банк усиновлення», хоча робота з ним має свої труднощі. Дітям часто змінюють імена, прізвища, дати та місця народження, щоб стерти їхнє походження та ускладнити розшук. Це створює серйозний виклик для аналітиків: доводиться перевіряти сотні комбінацій даних і верифікувати їх через різні джерела, аби підтвердити особу дитини.
Щодо обмежень, то більшість необхідних реєстрів, як-от бази фізичних чи юридичних осіб, наразі залишаються загальнодоступними. Суттєвих перешкод у доступі до цієї інформації для професійних аналітиків поки немає.
Нам, мабуть, пощастило, що росія настільки пишається вивезенням українських дітей, що навіть знімає про це пропагандистські сюжети, називаючи викрадення «порятунком» чи «новим життям». Але я от думала про тих дітей, які ще не говорять і не пам’ятають себе через замалий вік. Якщо одно- чи дворічну дитину, чиї батьки загинули під обстрілами, вивезли та повністю змінили їй документи й ім’я, вона виросте і може ніколи не дізнатися, що насправді є українцем. Що ми можемо вдіяти в цій ситуації вже зараз — принаймні на етапі документування самого процесу вивезення та ідентифікації осіб, відповідальних за ці викрадення?
Це справді критична проблема. Хоча такі випадки не є масовими, кожен із них — це трагедія приховування походження: дитина може вирости, так і не дізнавшись про свою справжню ідентичність та коріння.
Наразі важко визначити єдиний алгоритм протидії, який працював би в кожному такому кейсі. Безумовно, допомагає послідовна ідентифікація всіх причетних до депортації та збір максимальної кількості фактів про викрадення. Якщо це безпечно, варто публікувати такі матеріали в розслідуваннях та звітах, щоб інформація про дитину була у відкритому доступі — це дасть їй шанс знайти правду в майбутньому. Також надзвичайно важливим є архівування та документування дописів і сторінок у соцмережах.
Проте існує серйозна перешкода: зовсім маленькі діти ще не встигли залишити власного цифрового сліду. Це обмежує кількість матеріалів, які можна зафіксувати, і ускладнює боротьбу з фальсифікацією минулого дитини. Навіть пошук за фото, який часто є вирішальним (адже зовнішність, на відміну від імені чи дати народження, змінити важко), у цьому разі має нюанси. Фотографій немовлят у мережі замало, а сервіси розпізнавання облич часто мають технічні або етичні обмеження на пошук маленьких дітей.
Отже, єдиного дієвого рішення не існує. Це комплексне питання, що потребує залучення всіх можливих ресурсів: документування свідчень рідних, фіксації фактів викрадення та пошуку виконавців злочину. Саме через ідентифікацію причетних осіб ми залишаємо шанс у майбутньому відстежити шлях дитини та повернути їй її справжнє «я».
Богдане, чи використовуєте ви людські джерела на території росії або на тимчасово окупованих територіях? Я маю на увазі людей, які погоджуються надати певну інформацію, щось підтвердити або спростувати.
Так, у випадках, коли аналітики натрапляють на інформацію, не доступну у відкритих джерелах, або на таку, що потребує додаткової верифікації, безумовно, використовуються методи HUMINT (Human Intelligence), що перекладається як агентурна розвідка. Ми залучаємо інформаторів як на тимчасово окупованих територіях України, так і безпосередньо в росії та білорусі.
Наскільки помічними для вас є сайти та сторінки російських дитбудинків та інтернатів? Вони часто публікують звіти про всілякі свята, як-от «дєнь пабєди», і зараз, імовірно, масово викладатимуть фото та відео «перевиховання» українських дітей. Чи стають такі ресурси для вас цінним джерелом інформації?
Це, безумовно, вкрай корисні ресурси. Коли йдеться про цифровий слід дитини, вони стають критично важливими — особливо якщо дитина ще замала, щоб мати власні сторінки в соцмережах. У таких випадках фотографії з різноманітних заходів у дитбудинках чи таборах, куди вивозять і де утримують дітей, є просто незамінними. Фактично це єдині візуальні докази перебування дитини після викрадення, доступні у відкритому просторі.
Саме завдяки таким кадрам аналітики часто знаходять і верифікують місцеперебування дитини. Своєю пихою та намаганням продемонструвати «доброчинність» депортації, росіяни самі допомагають нам фіксувати власні ж злочини.
Якщо говорити про індоктринацію — системне «перевиховування» дорослих і дітей та нав’язування їм чужої ідеології, — яка тут роль OSINT-аналітиків? Дитина на окупованій території не може самостійно вирішити виїхати, за неї це роблять батьки. В результаті вона змушена відвідувати російські школи чи дитсадки, брати участь у святкуванні «9 мая» тощо. Як аналітики допомагають документувати ці дії як злочин для майбутніх трибуналів, наприклад, у Гаазі?
Проблема впливу пропаганди на дітей на тимчасово окупованих територіях є масштабною і, хоча вона перетинається з темою депортації, насправді лежить в окремій площині. Тут роль аналітиків полягає не стільки в розшуку самих дітей, скільки в документуванні злочинів та фіксації всіх осіб, причетних до процесу індоктринації. OSINT відіграє ключову роль у встановленні осіб колаборантів серед представників освіти та місцевої влади, дозволяючи поіменно ідентифікувати тих, хто впроваджує ідеологічний тиск.
Весь масив зібраних даних — від ідентифікації кураторів до архівування доказів їхньої діяльності — формує базу для майбутніх судових позовів і міжнародних трибуналів. Водночас ці напрацювання є критично важливими вже зараз, адже вони допомагають українським спецслужбам виявляти ключових осіб у вертикалях освітньої пропаганди. Розуміння цих схем дає змогу нейтралізувати вплив ворога та захистити ідентичність дітей, які залишаються в заручниках на окупованих територіях.
Як ви оцінюєте зусилля, які Україна докладає сьогодні для повернення дітей на батьківщину та паралельного документування злочинів колаборантів — освітян, посадовців, директорів інтернатів і всіх тих, хто сприяв депортації, надаючи транспорт чи логістичну підтримку? Чи вважаєте ви ці кроки достатніми на даному етапі?
Наразі задокументовано понад 20 000 фактів депортації українських дітей. У березні 2023 року Слідча комісія ООН офіційно визнала ці дії росії воєнним злочином. Проте, якщо говорити про конкретні наслідки для організаторів та виконавців цих схем, то, на думку профільних юристів, це буде складний і тривалий процес. Його успіх безпосередньо залежить від якості документування, а об’єктивно оцінити результативність ми зможемо лише з часом.
Сьогодні в Україні діє державний Реєстр викрадених дітей, а також налагоджена масштабна співпраця між державними органами та громадськими організаціями. До пошуку та фіксації злочинів залучені координаційні центри, волонтери та спецслужби, які виявляють факти колабораціонізму для подальшого притягнення винних до відповідальності.
Безумовно, нам є куди рости: необхідно посилювати взаємодію з міжнародною спільнотою та розвивати внутрішні горизонтальні зв’язки. Проте вже зараз можна констатувати, що вжиті заходи є надзвичайно широкими та системними. Чи виявляться вони достатньо ефективними — покаже час, але кількість організацій та людей, залучених до цієї роботи, справді вражає.
Чи є співпраця держави з такими недержавними організаціями, як ваша, достатньо якісною та ефективною? Наскільки налагодженим є цей коннект і чи вистачає залученості громадського сектору до процесу повернення дітей та документування злочинів?
Можна стверджувати, що так. Ми презентуємо результати та особливості цієї співпраці на конференціях спільно з представниками держави й інших недержавних організацій. Це свідчить про добре налагоджені горизонтальні зв’язки та ефективну взаємодію між державним і громадським секторами.
Звісно, завжди хочеться ще тіснішої кооперації та більш систематичної роботи. Побудова таких відносин — це тривалий процес, тож ми сподіваємося, що з часом наша співпраця лише поглиблюватиметься та розширюватиметься.
Богдане, а що може зробити звичайний українець чи українка, які зараз нас дивляться або слухають? Чи під силу пересічній людині, маючи лише смартфон або ноутбук, реально допомогти цьому процесу? Чи існують для цього конкретні інструменти?
Насправді кожен, хто має сторінку в соцмережах і будь-який девайс, може стати частиною великої справи. Найпростіший і водночас надзвичайно важливий крок — поширювати інформацію про злочини росії. Публікація розслідувань, матеріалів про депортацію та фактів ідеологічного впливу на дітей допомагає тримати ці теми у фокусі. Це важливо робити як для української аудиторії, так і для закордонної спільноти, щоб світ не забував про ці трагедії.
Якщо ж ви відчуваєте в собі сили та мотивацію до серйознішої роботи, можна опанувати OSINT. Наприклад, наш інститут проводить навчання за OSINT-методологіями. Пройшовши курси, ви зможете приєднатися до волонтерської спільноти на базі Molfar або до інших недержавних організацій. Таким чином ви зробите реальний практичний внесок у пошук та ідентифікацію дітей, а також у документування злочинів російської федерації для майбутнього правосуддя.
Фото: molfar.com
Як доєднатися до Спільноти «Накипіло»
