Харківський шпиталь оголосив масштабний збір на витратні матеріали для діалізу, операцій на серці та легенях. Загальна сума збору — 10 мільйонів, зокрема 7 мільйонів — на діаліз.
Попри загальне уявлення, що діалізу потребують лише люди, які мають хронічні хвороби нирок, нирковозамісна терапія вкрай важлива для поранених. Наприклад, кожен пʼятий пацієнт із турнікетним синдромом має таке ускладнення, як відмова нирок і потребує діалізу. Це процедура, без якої важкі поранені не виживають. Організм не може самотужки вивести рідину, й набряк може піти і на серце, і на легені. Відтак, нерідко такі поранені опиняються під апаратами штучної вентиляції легень, але вже після 3-4-ї процедури діалізу, кажуть військові медики, «оживають», приходять у свідомість, починають самостійно дихати, їсти, навіть гуляти.
На що саме збирають кошти, як можна допомогти шпиталю і як влаштована система діалізу — у новому випуску «Станція “Держпром”» на Радіо «Накипіло» Марія Малєвська та Олександр Бринза говорили з начальницею відділення детоксикації Військово-медичного клінічного центру Північного регіону Таїсією Данчишеною.
Таїсіє, на які розхідні матеріали збирає шпиталь?
У нашому шпиталі є два види замісної ниркової терапії, тобто діалізу. Перший — це апарати “хронічна нирка”. У цивільному житті їх застосовують для хронічних хворих, але ми адаптували їх під свої потреби й використовуємо для гострих станів, тобто для поранених. Ці апарати мають власну систему водоочищення, яка є досить дорогою. Витратні матеріали до неї теж потрібні, хоча вони й коштують дещо менше. Це перший напрям нашого збору.
Другий вид — це апарати “гостра нирка”. Вони мобільні й “їдуть” прямо до пацієнта. У якому б стані чи корпусі шпиталю не перебував поранений, навіть якщо він у вкрай важкому стані й не підлягає транспортуванню, ми привозимо апарат до нього і підключаємо діаліз. Для такої процедури потрібні спеціальні магістралі та розчини. Вони не подаються централізовано: це окремі пакети, які необхідно замінювати кожні 3–4 години. Сама процедура триває три доби, оскільки одна магістраль розрахована саме на 72 години.
А що таке магістраль? Це трубочка?
Це такі трубки. Пацієнту встановлюють спеціальний діалізний катетер великого діаметра, до якого й підключається ця магістраль. Ми забираємо кров пацієнта, проганяємо її через апарат, де завдяки спеціальному фільтру та розчинам вона очищується, а також виводиться зайва рідина, що накопичується при набряках. Після цього очищена кров через інший порт магістралі повертається до пацієнта. Апарат портативний. Для роботи з ним потрібні лікар та медсестра, які підключать і налаштують обладнання, а потім замінюватимуть пакети з розчинами. Через 72 години апарат відключають.
Чи означає це, що ниркова недостатність уже минула?
Ні. Через 72 години ми переоцінюємо стан пацієнта, знову беремо аналізи й спостерігаємо за ним, наприклад, упродовж 12 годин. Якщо ниркова недостатність зберігається, процедуру подовжуємо. Якщо ж є покращення й позитивна динаміка, то на цьому терапію завершуємо. Коли стан пацієнта стабілізується, ми переводимо його на перший поверх, на ті, як я вже казала, дешевші в обслуговуванні апарати.
Тобто самі апарати для діалізу в шпиталі є, і ви збираєте виключно на ці розчини та магістралі? Сума збору — 10 мільйонів гривень, сім із яких підуть саме на діаліз. За нинішніми мірками це чимало. Чому ці магістралі й розчини такі дорогі? Давайте розкажемо докладніше, скільки вони коштують.
Наприклад, одна магістраль для звичайного гепаринового діалізу коштує 5 000 гривень на 72 години. А розчини… Не вдаючись у дрібні деталі, в середньому ми змінюємо по чотири мішки кожні чотири години. Тобто за три доби витрачається близько 60–70 пакетів. Один такий пакет коштує 1000 гривень. Отже, лише на пакети йде 60 000 гривень, плюс 5000 за магістраль. Це вже 65 000. А якщо потрібен ще й розчин цитрату, який коштує по 1500 гривень за пакет, то за 72 години на одного пацієнта може піти до 100 000 гривень. Якщо ж за цей час стан пораненого не стабілізувався і процедуру доводиться подовжувати, сума легко перевалить за 120 000 гривень лише на одну людину. Так, на жаль, це надзвичайно дорогі витратні матеріали, але саме вони рятують життя.
А як і звідки ви отримували ці витратні матеріали раніше? Як вам вдавалося виходити з положення до цього часу?
Я очолила це відділення у 2023 році. До того в нашому шпиталі були лише апарати першого типу. Тоді тут, у Харкові, була дуже велика кількість пацієнтів, і на ці процедури витратили близько 20 мільйонів гривень.
20 мільйонів за який час?
Десь за пів року, напевно.
Це під час контрнаступу, мабуть?
Так, тоді якраз звільняли Харківщину, і можливості евакуювати пацієнтів не було. Поранені перебували у нас довготривало. Наприклад, при турнікетному синдромі термін лікування становить близько двох-трьох тижнів, а іноді й понад місяць. І весь цей час люди залишалися на замісній нирковій терапії. Тож аби трохи скоротити витрати, ми й адаптували апарати для хронічного діалізу: стабілізували пацієнта на “гострому”, а потім переводили на “хронічний”.
Але війна триває, люди й далі зазнають поранень. Не всі вони стабільні, не всіх можна транспортувати на перший поверх до дешевших в обслуговуванні апаратів. Починаючи з 2023 року, десь упродовж року, ми взагалі не мали витратних матеріалів для апаратів “гостра нирка”. При цьому були пацієнти, які гостро їх потребували. Переважно з множинними осколковими пораненнями м’яких тканин. Таким пораненим необхідний саме цитратний діаліз.
Справа в тому, що під час звичайного діалізу ми змушені вводити антикоагулянти, зазвичай гепарин, щоб кров не згорталася. Але коли у людини поранене все тіло, гепарин лише посилює кровотечі з ран. Виникає замкнене коло: не вводити гепарин не можна, бо тоді тромбується сама магістраль і контур апарата, а коли вводимо, пацієнт стікає кров’ю, і зростає потреба в переливанні. Мобільні ж апарати мають режим цитратного діалізу. Цитрат подається безпосередньо в контур апарата. Кров розріджується тільки всередині системи, не зачіпаючи організм пацієнта, тому рани не кровлять. У такий спосіб ми зменшуємо навантаження і на нирки, і на весь організм, адже пораненому потрібно переливати значно менше донорської крові.
Тобто ці сучасніші апарати дозволяють проводити діаліз так, щоб у пораненого не відкривалася кровотеча?
Саме так, щоб людина не стікала кров’ю. Поранення бувають дуже важкими. Наприклад, коли уражені всі чотири кінцівки. Особливо це стосується пацієнтів після завалів, які провели під уламками будівель чи плитами понад дві години. Коли цю брилу з людини нарешті знімають, притиснені м’язи починають набрякати, адже до них відновлюється приплив крові, і вони суттєво збільшуються в розмірах.
Щоб м’язи не стискали самі себе в анатомічних футлярах і не відмирали від цього шаленого тиску, лікарям доводиться робити фасціотомію, тобто розрізати шкіру та фасції, звільняючи тканини. Адже саме це стиснення та відмирання м’язів здебільшого й провокує гостру ниркову недостатність.
А тепер уявіть: якщо людина була привалена повністю, їй роблять фасціотомію по всьому тілу це величезні відкриті рани. Якщо такому пацієнту провести звичайний гепариновий діаліз, він, на жаль, буде стікати кров’ю. Це страшне замкнене коло, з якого без сучасних апаратів немає виходу.
Давайте детальніше пояснимо, що саме відбувається в організмі людини, яка тривалий час провела з накладеним турнікетом. Ви згадали, що більшість пацієнтів, які потребують діалізу, — це саме так звані “турнікетники”. Опишіть цей механізм: от боєць дістав поранення, наприклад, ноги, побратими наклали турнікет. Що відбувається далі? Для багатьох стане відкриттям, що діаліз потрібен не лише людям із хронічними хворобами нирок. Як саме поранення кінцівки пов’язане з раптовою відмовою нирок?
У цієї історії з турнікетом є два шляхи. Перший, коли турнікет наклали, він пробув на кінцівці понад дві години (три, чотири, десять годин), і його зняли. Але тканини нижче турнікета за цей час усе одно відмерли.
Я завжди так пояснюю це своїм пораненим пацієнтам, коли підключаю їм діаліз: “Дивіться, у вас стояв турнікет. Увесь цей час, усі ці 10 годин, ваша нога фактично вмирала, бо до неї не надходила кров. Коли турнікет знімають, усі ці токсичні речовини, увесь цей міоглобін із мертвих м’язів разом із кровотоком потрапляють у нирки й забивають їх. Через це нирки перестають функціонувати”.
Тут надзвичайно важливий час: скільки минуло від моменту зняття турнікета до того, як пацієнт потрапив до мене, і чи ампутували йому кінцівку. Адже чим довше ці токсини вимиваються в організм і забивають ниркові канальці, тим тривалішим і важчим, на жаль, буде відновлення. Схема завжди однакова: зняли турнікет, токсини пішли в кров, нирки забилися, розвинулася ниркова недостатність, зникла сеча й почала затримуватися рідина в організмі.
І ця “отрута” з кровотоком може піти далі на легені та серце? Наскільки частими є такі ускладнення, коли пацієнти через інтоксикацію вже не можуть самостійно дихати або утримувати стабільний артеріальний тиск?
Усе залежить від того, як швидко пацієнт потрапляє до нас. Якщо евакуація затягнулася і весь цей час поранений багато пив або йому ставили крапельниці, але ніхто не здогадувався про відмову нирок, це неминуче призведе до набряку легень. І тоді людина просто перестає дихати, бо рідині немає куди діватися. Вилікувати це можна виключно гемодіалізом, адже жодні діуретики в такій ситуації, на жаль, уже не допоможуть.
Тобто іншого способу вивести рідину з організму такого пораненого просто немає? Це може зробити лише діалізний апарат?
Так.
Чи могли б ви, звісно, без прізвищ та якихось точних персональних деталей, розповісти, хто здебільшого є вашими основними пацієнтами на діалізі? Якого вони віку? Чи це геть різні люди і тут немає жодної закономірності?
Ми помітили, чим старший поранений, тим частіше у нього виникає ниркова недостатність. Можливо, даються взнаки супутні захворювання, та й ресурс нирок із віком уже не той. А якщо турнікет послабили на попередньому етапі евакуації, це, звісно, лише поглибило проблему.
Проте й молодих пацієнтів у нас досить багато. Тому річ не стільки в особливостях самого організму, скільки в інших факторах, скільки часу стояв турнікет, коли його зняли, коли поранений потрапив до нас, чи провели йому ампутацію і наскільки якісно це зробили, чи виконували до цього фасціотомію. Усе це в сукупності критично впливає на стан пацієнта та прогресування ниркової недостатності.
Як швидко пацієнт «оживає» після початку діалізу? І скільки процедур зазвичай потребують такі поранені?
Оживають вони, можна сказати, просто на очах. Коли ми запускаємо процедуру, щоб вивести зайву воду з організму, то проводимо так звану ультрафільтрацію. Ми забираємо ту рідину, яка в них накопичилася і яку вони не можуть вивести самостійно із сечею. І от коли ти за годину забираєш у пацієнта навіть один літр цієї зайвої води, йому миттєво стає легше. Вони самі кажуть: “О, мені вже легше дихати!”. Після цього ми можемо навіть зменшувати їм подачу кисню.
А через який час пацієнт стає значно стабільнішим і, якщо не йдеться про ампутацію ніг, уже може самостійно підводитися, повноцінно дихати та їсти?
Усе залежить від характеру поранень. Якщо у пацієнта ізольована травма кінцівки через турнікет і немає важких супутніх ушкоджень живота чи грудної клітки, ми проводимо бодай одну процедуру замісної ниркової терапії. Далі, за потреби, вони залишаються у шпиталі, але переїжджають у профільне відділення, а до нас у реанімацію приїжджають суто на сеанси.
Тривалість лікування різна. Якщо говорити про апарати хронічного діалізу, то одна процедура триває від 5 до 10 годин. Якщо ж стан пацієнта вкрай важкий і його потрібно спершу стабілізувати, він безперервно перебуває в реанімації на апараті гострого діалізу до трьох діб поспіль.
А що далі відбувається з такими пацієнтами? Чи означає це, що вони тепер усе життя страждатимуть на ниркову недостатність і залежатимуть від діалізу?
Ні. Якраз у цьому й полягає специфіка гострої ниркової недостатності — вона виліковна. Якщо вчасно провести сеанси замісної ниркової терапії, з часом функція нирок повністю відновлюється. Головне — вчасно виявити проблему і без затримок розпочати процедури. Тоді пацієнти згодом повертаються до абсолютно звичайного, повноцінного життя.
Тобто, якщо все зробити вчасно, людина не залишиться на все життя з хронічною хворобою нирок і не буде прив’язана до апаратів?
Саме так. Зазвичай лікування у нас триває десь два-три тижні. Ми вже мали таких пацієнтів. Нам вдавалося повністю відновити їм функцію нирок: з’являлася сеча, спочатку небагато, але процес ішов. Потім ми переводили їх на наступний етап евакуації, наприклад, до Львова чи Києва.
І от звідти хлопці мені згодом телефонували й ділилися: “Знаєте, Таїсіє Анатоліївно, нам тут провели ще одну процедуру, але я вже бігаю! Ну, як бігаю, вчуся бігати. Скоро мені вже протез ставитимуть!”. А я їм сміюся у відповідь: “Почекай, почекай, не поспішай так!”. Але такі щасливі історії у нас справді є.
Ми бачили в реанімації, що на цих апаратах проводять не лише діаліз. Поправте мене, якщо помиляюся, але там роблять ще й плазмаферез або плазмообмін? Для чого це потрібно таким пацієнтам?
Так, ці процедури ми проводимо також для пацієнтів із аутоімунними захворюваннями. На жаль, такі недуги трапляються, і вони є невиліковними, проте ми можемо суттєво покращити якість життя людей. Коли до нас госпіталізують пацієнтів із підтвердженим аутоімунним діагнозом, ми застосовуємо ці методи, щоб полегшити перебіг хвороби.
Про які саме діагнози йдеться? Що це можуть бути за хвороби, наприклад?
Найчастіше до нас потрапляють із синдромом Гієна-Барре. Це важке неврологічне захворювання, за якого відмовляють м’язи рук та ніг. Буває, хлопці не можуть самостійно ні їсти, ні ковтати, ні рухати кінцівками. Останнім часом таких пацієнтів більшає. Ця хвороба, як виразка, має періоди сезонного загострення восени та навесні. А на фронті додаються тригери: сирі бліндажі, холод, нерегулярне харчування та постійний стрес.
Багато хто навіть не підозрює, що має таку патологію. Потрапляють до нас і кажуть: “Та якась млявість була… Наче ходив-ходив, а тут упав і більше не можу підвестися”. Часто їх привозять на каталках, повністю нерухомими. Але після курсу з п’яти процедур плазмаферезу вони виходять від нас на власних ногах! Далі ними, звісно, займаються реабілітологи, триває терапія, але цей перший і найважливіший крок робимо саме ми.
Чому це працює? При аутоімунних захворюваннях у плазмі крові накопичуються агресивні аутоімунні комплекси, які атакують власний організм. Ми знижуємо це токсичне навантаження: забираємо уражену плазму пацієнта і заміщуємо її здоровою донорською. А всі ці шкідливі комплекси, простіше кажучи, “зливаємо у мішечок” і утилізуємо.
Тобто ви зменшуєте концентрацію цих агресивних антитіл у крові, щоб організм припинив атакувати сам себе?
Саме так, усе правильно. Ми забираємо уражену плазму разом із цими шкідливими аутоімунними комплексами, а натомість переливаємо пацієнтам чисту донорську.
І все це робиться на тих само апаратах для діалізу.
Звичайно, ці магістралі для терапевтичного плазмообміну значно дорожчі. Одна така магістраль коштує в межах 8–10 тисяч гривень. А на один курс лікування, як я вже казала, потрібно щонайменше п’ять таких процедур.
Раніше ці дороговартісні витратні матеріали шпиталю часто надавали благодійні фонди та волонтери. Проте на п’ятому році повномасштабного вторгнення ми всі бачимо очевидну тенденцію: ресурс людей виснажується фінансово й морально, а кількість благодійників, на жаль, зменшується.
Саме тому Харківський військовий шпиталь просить підтримати свій масштабний збір. Військові медики закликають кожного доєднатися, адже в дні, коли бої на фронті активізуються, у реанімації безперервно працюють усі наявні апарати діалізу. За таких умов лише на місяць забезпечення розхідниками може сягати мільйона гривень.
Реквізити збору.
Детальнішу інформацію про збір та звіти ви можете знайти на офіційних сторінках Харківського військового госпіталю в Instagram та Facebook. Кожна гривня — це чиєсь збережене життя та можливість для пораненого бійця знову стати на ноги
Радіо «Накипіло» висловлює вдячність за фінансову підтримку Європейського Союзу через проєкт “Підтримка прифронтових медіа та розслідувальної журналістики”, що втілюється Internews International у партнерстві з громадською організацією “Media Development Foundation” (MDF). Радіо «Накипіло» зберігає повну редакційну незалежність, а надана інформація не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу, Internews International або MDF.
Слухайте інтерв’ю повністю в програмі «Станція “Держпром”» на Радіо «Накипіло».
