Пішки під дронами: як бойовий медик «Рубежу» виводить поранених бійців

Добропілля — нова ціль росіян після того, як вони закріпилися у міській забудові Покровська та Мирнограда. Армія рф б’є по самому містечку, аби простіше було взяти його, знищує все, що на шляху, а путін заявляє, що його військо вже вийшло на Добропілля та Ганнівку. Це — східне передмістя.

Американський Інститут вивчення війни спростовує ці заяви путіна. Утім, аналітики моніторингового проєкту ДіпСтейт повідомляють, що росіяни у червні дійсно мали просування на Добропільському напрямку, проте не з боку Ганнівки, а з півдня, в районі села Новоолександрівка. Але це значно далі від Добропілля — близько восьми кілометрів. 

Місто та прилеглі до нього населені пункти армія рф сьогодні нещадно гатить КАБами, безпілотниками та артилерією. Нині росіяни намагаються перебити усю логістику Сил оборони на цьому напрямку. 

Тож десятки кілометрів, аби дійти до позицій або вийти з них, нині доводиться долати пішки не лише піхотинцям, а і, наприклад, пілотам. Навіть якщо йдеться про поранених. У новому випуску програми «Станція “Держпром”» на Радіо «Накипіло» Марія Малєвська й Олександр Бринза поспілкувались з бойовим медиком бригади «Рубіж», який пішки виводив із Добропілля своїх поранених побратимів-піхотинців. Рушаймо. 

Його позивний — «Нацик». Коли почалося вторгнення, йому було 18 і він проходив строкову службу в Нацгвардії. Вирішив лишитися у війську, понад три роки пройшов піхотинцем, дістав чотири поранення і вже після цього вивчився на бойового медика. 

Нині «Нацик» служить у першому батальйоні оперативного реагування бригади «Рубіж».

— Як у вас з’явився ваш позивний? І що він означає?  

— В мене є улюблена фраза: “В ідеї — нація міцна, міцна в ідеї нація”. Тобто за націю, за ідею треба іти до останнього. Підтримувати свою націю, розвивати свою націю. І, я думаю, за націю можна і повоювати. 

— Тобто це не тому, що колись нацгвардійців скорочено люди розмовно називали нациками? 

— Так, мої друзі, да, начали казати на мене, що я нацик, бо я в Нацгвардії служу. Довго думати уже над позивним не приходилось, нацик — то нацик.

— Ви щойно виводили своїх поранених пішки з Добропілля. Це був найдовший вихід у вашому досвіді чи траплялися й довші?

— Після Мирнограду, напевно, це друга така відстань велика. 

— Давайте пояснимо людям, чому поранені мають виходити пішки. 

— Бо ризики евакуації на квадроциклі, на мотоциклі, на бронетехніці, на пікапі дуже великі через розвиток технологій, розвиток дронів. Дрони дістають на більші дистанції і кілзона відповідно збільшується. Нашим сусідам дуже кортить перебити усю логістику, виводи поранених. Їм без різниці, кого вбивати. Вони і цивільних перебивають, дуже багато вражень цивільної техніки. Днями йшов дідусь, то  за ним дрон полетів. Добре, що ми були поруч і встигли його збити. Нещодавно в Добропіллі бачив, як вони працювали по цивільних людях. І КАБами по цивільному населенню луплять. Ну, сусіди у нас такі, на жаль. 

— Наскільки змінилося Добропілля за останні тижні, як би ви описали? 

— Руйнувань стало значно більше. Два дні тому я проходив маршрутом, яким ми сьогодні виходили. Тоді там ще стояли цілі будинки, а зараз — самі руїни. Просто руїни, навіть «зеленки» вже не залишилося. Можна прийти за годину — і там уже нічого не буде.

Учора ми з побратимом ішли в один бік — усе ще було ціле. А коли поверталися, будинок уже догорав. І над усім цим висить дрон, який усе контролює. Також бачив, як FPV-дрон зависає й фіксує влучання КАБів. Такого зараз теж дуже багато. По піхоті працюють “ждуни”. Вони дуже ускладнюють і логістику, і пересування. Щоб зараз забезпечити логістику до позицій, потрібно пройти дуже велику відстань — навіть не до самих позицій, а хоча б до операторів дронів, щоб вони могли організувати доставку продовольства, боєкомплекту та іншого необхідного. Для цього доводиться нести велику вагу, проходити складними маршрутами й постійно ризикувати через “ждунів”.

Щойно «Нацик» зміг довести побратимів до точки, куди вже можуть заїжджати авта, він та ще троє піхотинців сіли у кузов пікапа, проїхали ще частину дороги, й на наступній точці вже пересіли до медичного позашляховика, обладнаного необхідною апаратурою. 

Поки піхотинці знімають шоломи та бронежилети, маємо час трошки розпитати. «Калина» — командир піхотного взводу першого батальйону оперативного призначення бригади «Рубіж». 

— Піхотинцям зараз трошки складно, бо почалося літо, спека. Треба трохи економити водичку, триматися, дощик збирати, як ми збирали. 

— Дощі збирали? 

— Водичку з дощу фільтруємо. Таблеточки є. 

— Бо закінчилася та, що у вас була? 

— Якщо закінчиться, а дощ пройшов, ми поставили там плівочку, скло, все нормально. Жити можна. 

— Наскільки небо брудне? 

— Противник намагається забруднити небо. Але засоби РЕБ і протидія FPV-дронів працює теж на подавлення. То проскочити можна. Моментами слухаємо, пробігаємо, слухаємо, пробігаємо акуратненько.

— У вас легкі поранення, хлопці кажуть, так? 

— Артилерійський обстріл. Трошки приконтузило, так, в принципі, нормально. 

— Наскільки поруч лягло? 

— Ну, близенько, прям пару метрів. Ми були в підвалі, підвал пробило. Ну, таке… нормально.

А це далі розповідає піхотинець на псевдо «Пегас». 

— Я вийшов, і це мене найбільше тішить. Батьки побачили мою аватарку в телефоні — всі задоволені. Загалом працює далекобійна артилерія. Як я зрозумів, вони спочатку прострілюють територію, а потім ідуть піхотні штурми. Як вони це називають — піхотні штурми, а для мене це їхні «зомбаки». Ці люди йдуть по одному, по двоє, але доходять. Потім одна-дві людини десь збираються разом. Добре, що є хлопці, які працюють по них. Надходить команда, ми їх фіксуємо, виходить група й проводить зачистку. Після цього сектор, за який закріплений «Рубіж», залишається без змін. Раніше вони використовували мотоцикли, зараз уже ні. Бо це їм нерентабельно: тільки виїхали — їх одразу розібрали. Є пілоти, які всіх прекрасно бачать. Чи туман, чи не туман — усе видно. Їх усіх розбирають. Хтось намагається дійти, їм треба перебігти поле, але й у полі їх знову ж таки розбирають. Лише найбільш відчайдушні доходять. У полон здаються, кажуть: «Я вже чекав, що ви мене візьмете в полон». Ось так. Але жити хочуть усі.

Наступний наш герой має позивний «Сімка», йому 26 і служить він із 19 років. Увесь час — у піхоті. 

— Скільки у вас контузій вже було? 

— Офіційних три чи чотири. 

— А так? 

— Багато. Кожен вихід, виїзд, десь вибух — все впливає. 

— Як це — контуженим пішки виходити таку відстань? Як ви перенесли це? 

— Ідемо, намагаємося слухати небо, перебігати, а потім, як-то кажуть, робити невеликі перепочинки й потихеньку рухатися далі. Ми вже підготовлені люди. Так само знаємо тактичну медицину, знаємо, що робити в таких ситуаціях. Є в нас таблетки: коли стається контузія, випиваєш їх — і немає блювотного рефлексу, почуваєшся значно стабільніше.

Про те, з якими пораненнями та травмами нині найчастіше доводиться працювати йому, як бойовому медику, продовжуємо вже з нашим героєм «Нациком». 

— Найчастіше це вогнепальні осколкові, зокрема проникаючі, поранення. Переважно дрібні уламки та шрапнель заходять дуже глибоко в тіло. Я, як бойовий медик, не маю права їх витягувати чи колупати рану — цим уже займаються хірурги. Такі поранення трапляються дуже часто. Особливо багато тяжких вогнепальних поранень через авіаудари. Також переважають акубаротравми, мінно-вибухові травми, гострі реакції на стрес і опіки.

— Що ви відчуваєте, коли дізнаєтеся, що завдяки вам тяжкопоранений боєць вижив і навіть зберіг ногу?

— Чесно, почуваєшся якимось суперменом. Не знаю, супергероєм. Потім самі поранені кажуть: «Ти легенда, ти найкращий». І в такі моменти здається, ніби стаєш кимось більшим, ніж президент.

У бригади «Рубіж», бійців якої ви зараз чули, нині відкрито збір на засоби РЕБ — це те, що захищає їх від ворожих влучань. Те, без чого нині неможливо на фронті. 

Зробити так, аби у бойового медика «Нацика» було менше роботи, а у його побратимів — менше поранень, може кожен із нас. 

Збір на РЕБ для Бригади НГУ «РУБІЖ»

🎯Ціль: 500 000.00 ₴

🔗Посилання на банку

https://send.monobank.ua/jar/2jfninAYRp

💳Номер картки банки

4874 1000 3838 8198

Радіо «Накипіло» висловлює вдячність за фінансову підтримку Європейського Союзу через проєкт «Підтримка прифронтових медіа та розслідувальної журналістики», що втілює Internews International у партнерстві з громадською організацією Media Development Foundation (MDF). Радіо «Накипіло» зберігає повну редакційну незалежність, а надана інформація не обов’язково відтворює позицію Європейського Союзу, Internews International або MDF.

Слухайте інтерв’ю повністю у програмі «Станція “Держпром”» на Радіо «Накипіло».