Могили на подвір’ях, брак світла й газу, КАБи, ракети та дрони. Як відбувається евакуація зі ще донедавна тилової Дергачівської громади, що на півночі області? Тут нині оголошено обов’язкову евакуацію. Переселенців саме із цих країв сьогодні можна щодня зустріти у транзитному центрі в Харкові: люди оформлюються як внутрішньо переміщені особи. Як виживають під ударами керованих авіабомб і ракет? З якими труднощами стикаються? Чому попри щільні обстріли й поховання загиблих односельців частина жителів усе одно відмовляється виїздити?
У свіжому випуску програми «Станція “Держпром”» на Радіо «Накипіло» Марія Малєвська й Олександр Бринза побували в селищі Слатине Дергачівської громади, що нині під щільними обстрілами росіян. Рушаймо.
Ми їдемо, озброївшись «чуйкою» (це детектор дронів), на швидкості понад 100 кілометрів за годину. Випадки ураження автівок, велосипедистів і просто пішоходів, які рухалися цими дорогами, за останній час десятки.
За кермом — речник Дергачівської громади Олександр Кулік. Розповідає, як напередодні російський дрон поцілив у двох літніх жінок — ті дістали поранення:
— Тут бажано менш ніж 100 кілометрів за годину не їхати, де сприяє дорожнє покриття. Дороги в принципі проїзні, але дорога — це перша зона ризику, тому що якраз таки російські FPV-дрони — і «ждуни», і ті, які просто залітають, — передусім кружляють навколо дороги, чатують на автівки та б’ють по них.
Центру Слатиного не впізнати: картина апокаліптична. На одному п’ятачку між двоповерховими будинками сліди влучань і ракет, і КАБів, і дронів. Усі будинки побито, посередині двору вирва, поруч перегорнута й вигоріла вщент автівка. Але перед кожним із будинків дбайливо висаджено клумби з квітами, що ще не встигли зів’яти.
Нас веде староста Слатинського старостинського округу Євген Івахненко:
— Це вдень був ракетний удар. Як наслідок, пошкоджено всі будинки.
— Що за ракета, якого типу?
— Запускали «бандеролі». Судячи з усього, це була саме така ракета. Це вона завдала таких пошкоджень і руйнувань.
— Скільки загалом будинків, пошкоджених цим ударом, ви нарахували?
— Унаслідок цього удару зазнали пошкоджень п’ять двоповерхових багатоквартирних будинків і два приватних. В одному з них перебувала літня маломобільна пара. Коли ми зайшли до квартири, вони просто сиділи на дивані серед завалів — без вікон і дверей. На місце прибула швидка допомога. На щастя, вони не зазнали тілесних ушкоджень, хоча їх це глибоко шокувало. Медики відразу забрали їх. Загалом у будинках було багато людей, але, на щастя, більше ніхто не постраждав — усі змогли евакуюватися самостійно.
— Дивлячись на транзитний центр, я бачу, що за останній місяць люди почали виїжджати набагато активніше. Скільки людей було на початку липня і скільки тепер?
— На початку липня було приблизно 1200 людей, а тепер — 750. Тобто населення зменшилося майже вдвічі. Координаційний штаб передає мені дані: тільки за сьогоднішній ранок до Координаційного гуманітарного центру вже звернулося 50 людей.
— Це означає, що вони самотужки виїхали й там зареєструвалися, 50 людей за ранок?
— Сьогодні, так.
Ми пройшли кілька вулиць, і всі будинки більшою або меншою мірою побито. Староста Євген Івахненко заводить у двір, де приватний будинок зрівняли із землею.
— Завдали удару КАБом просто біля житлового будинку, у якому мешкала родина. На жаль, жінка, яка опинилася під завалами, загинула. Місцеві жителі допомагали розгрібати уламки й діставати її. Коли жінку витягли, вона була ще при тямі й розмовляла. Швидка допомога забрала її, але до лікарні, на жаль, так і не довезла: постраждала померла в дорозі. Загиблій було 35 років.
На іншій вулиці, перечекавши під деревами дрон, що полетів далі, помічаємо на даху одного з приватних будинків двох чоловіків. Заходимо у двір. Власникові будинку, панові Валерію, допомагає молодший односелець. Вони накривають брезентом побитий дах.
— Дрон пролітав, то ви так із даху й не злазили?
— А що, далеко від нього втечеш?
— Скажіть, що ви робите.
— Допомагаю чоловікові дах залатати.
— Коли це побило у вас?
— Тридцятого вночі, о пів на третю.
— Виїжджати не плануєте?
— Уже виїхав, це я приїхав.
росіяни нині активно тиснуть у напрямку Козачої Лопані, що на самісінькому кордоні. Там тривають бої у самому населеному пункті. Такі населені пункти, як-от Цупівка, Прудянка, Слатине, Безруки й самі Дергачі, останніми тижнями армія рф рясно засипає КАБами, «бандеролями» й ударними дронами.
Говорить очільник Дергачівської міської військової адміністрації Вячеслав Задоренко:
— Нещодавно Рада оборони ухвалила рішення про обов’язкову евакуацію, зокрема примусову евакуацію родин із дітьми, з наших населених пунктів, як-от зі Слатиного, Безруків і Руської Лозової. Майже всі такі сім’ї уже виїхали. У Руській Лозовій залишається двоє дітей, а в Безруках — четверо. Батьки поки відмовляються від виїзду, тому сьогодні ми якраз проводили через це нараду. Іще раз попередимо людей про юридичну відповідальність за відмову, і такі родини з дітьми евакуюють примусово.
— Розкажіть, будь ласка, про ситуацію у Козачій Лопані. Скільки там сьогодні лишається людей? У вашому телеграм-каналі я бачила фотографію могили на подвір’ї.
— Це непоодинокі випадки. Сьогодні в Козачій Лопані ситуація украй складна. Немає ні газу, ні світла, а в самому селищі тривають бойові дії. Проблема в тому, що ворожі сили інфільтруються у населений пункт, перевдягаючись у цивільний одяг. Через це відрізнити окупанта від місцевого жителя украй важко. Загалом у селищі залишається приблизно сорок людей, які не хочуть евакуйовуватися. Вони приїжджають сюди на власних велосипедах, беруть гуманітарну допомогу й повертаються. Буває, що поранена людина телефонує і благає про евакуацію стікаючи кров’ю. Знаєте, сьогодні для місцевих навіть просто вийти на город чи дістатися точки, куди військовослужбовці доправляють хліб, — це вже ціла спецоперація. А про те, щоб поїхати на цвинтар, викопати яму й поховати загиблого мешканця, навіть мови немає: ворог цілодобово контролює повітря FPV-дронами.
Уже виходячи зі Слатиного (населеним пунктом ми пересувалися пішки, адже так безпечніше), бачимо відчинену хвіртку в одному із дворів. Видно, що город і клумби доглянуто, а квіти — полито. Отже, тут іще живуть люди. Гукаємо господаря. Виходить чоловік старшого віку, який представляється Олександром. Питаємо, як живеться нині у Слатиному.
— Що в нас тут тільки не гавкає. Я не можу перечислювати всього. У нас зранку до вечора щось гавкає. Краще не жити взагалі.
— А чому ви не виїжджаєте?
— Бо батькові вісімдесят років. Куди я його попру? Куди?
До початку повномасштабного вторгнення у селищі Слатине жило понад 6,5 тисяч людей. Це було найбільше селище Дергачівської громади. Нині лишається приблизно 700 людей, говорить начальник МВА Вячеслав Задоренко.
— Велика кількість людей виїжджає, адже бачать, що ситуація погіршується. Ворог постійно завдає ударів КАБами, FPV-дронами й артилерією. У цих населених пунктах майже щотижня є або поранені, або загиблі. Порахувати точну кількість вибулих сьогодні неможливо, тому що більшість їде власним транспортом. Люди розуміють: попереду зима, а ворог цілеспрямовано нищить критичну інфраструктуру. Наразі в Безруках, Руській Лозовій і Слатиному немає ні світла, ні газу. Нині під час евакуації ще можна десь сховатися у посадці й перечекати, якщо летить дрон. А взимку, коли опаде листя, людей буде видно як на долоні. До того ж виїжджати в холод, без тепла, світла й гуманітарної допомоги вкрай важко.
Найважче — переконати виїхати людей віком 70+ років. Вони не хочуть залишати свої домівки. На всі наші умовляння чи поліціянтів відповідають, що залишатимуться, доки сприятиме безпекова ситуація. Тут ключову роль відіграють діти. Коли діти телефонують і наполягають на виїзді, батьки погоджуються, і ми виконуємо свою роботу. А коли діти байдужі й не хочуть брати батьків до себе у квартири, літні люди почуваються тягарем і змушені залишатися під обстрілами.
Фото: Вячеслав Задоренко
