Ліси під Вовчанськом вкриті тисячами кілометрів блискучого павутиння — оптоволокна. Подекуди, кажуть пілоти, це вже настільки щільні тунелі, що в них можна застрягнути. І це — велика екологічна проблема, яку українцям ще доведеться вирішувати десятиліттями.
Оптоволокно — це скло під шаром захисного лаку, пояснюють дронарі 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені Костя Гордієнка, що ось уже понад два роки боронить позиції у самому Вовчанську та поблизу.
Оптоволокно використовують обидві сторони. Утім, якби росія не напала на Україну, Сили оборони не мусили би відповідати вогнем на вогонь і використовувати те, що шкодить екології.
Чи є альтернатива? Яке становище нині у Вовчанську і як сама природа допомагає на цьому напрямку українським оборонцям? Про це у сьогоднішній програмі «Станція “Держпром”» на Радіо «Накипіло» розкажуть Марія Малєвська й Олександр Бринза.
Поблизу поля соняхів розкладає обладнання старший технік батареї артилерійської розвідки 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені Костя Гордієнка на псевдо «Рустем». Він запускатиме дрон на оптоволокні.
— Як за цей час змінилися дрони на оптоволокні, як модернізувалася ця галузь? Які максимальні ви відстані фіксували: як з боку противника, так і з нашого боку?
— Середня дистанція роботи у них — 20–30 км. Звичайно, можна ближче, але далі — дуже складно. Ми починали всі з волокна по 10 км. Робота по піхоті. Основна перевага цього дрона — його стійкість до РЕБ, до різноманітних електромагнітних впливів. І на даний момент котушки, які використовував наш підрозділ, — це 40 км.
Пілоти 57-ї бригади вже встигли відпрацювати такими дронами на оптоволокні по всіх наявних на цьому напрямку у росіян різновидах артилерії.
— У нас був такий досить цікавий випадок. В одному з населених пунктів за державним кордоном, назвімо це так, наш екіпаж працював «ждуном», із засідки. І тут ми бачимо збоку кадру: діти зайшли дрону за спину й обірвали нам волокно. Історія, з одного боку, повчальна: противник навчає цивільне населення, як боротися з нашими дронами. І це, напевно, сумно.
— Ну, ми ж теж навчаємо цивільних. У нас теж є діти, які ламали волокно.
— Так, це такий базові навички, які мають бути у всіх, хто перебуває у прифронтових зонах, не лише у військових. Дрони противника залітають вже більш ніж на 30 кілометрів углиб нашої території. Відповідно, ніхто з цивільних не застрахований.
Дронарі порівнюють Вовчанські ліси із шовковим шляхом. Щодня дерева стають усе більше і більше вкриті блискучим оптоволокном, що виблискує на сонці.
Розповідає офіцерка відділення комунікацій 57-ї окремої мотопіхотної бригади Руслана Богдан.
— росіяни почали робити це після того, як випробували оптоволоконні дрони на Курщині. Там вони себе показали, і майже одразу після цього оптика з’явилася і на Вовчанському напрямку. Насправді ми не можемо показати усього, всі масштаби — просто з точки зору безпекової, в першу чергу, тому що є також наші траси оптоволоконні, якими працюємо ми. Втім, дійсно, ліси Харківщини, те, за що ми так любимо нашу Харківщину, наші відомі соснові ліси, дійсно, вкриті оптикою і дійсно це в тому числі бачимо в цьому екологічну проблему, бо працюючи самим волокном, розуміємо, що це скло, яке не розкладається, яке треба буде перебирати і що на це підуть значні ресурси. Втім, сьогодні відповідаємо вогнем на вогонь і не можемо не використовувати оптику тільки тому, що це шкодить природі, тому що ворожі оптоволоконні дрони, в першу чергу, шкодять нам, нашим підрозділам, полюють на нашу логістику, вибивають машини, які рухаються до позицій, шляхи забезпечення. Окрім цього, бачимо російські топ-підрозділи дронові, які працюють, зокрема, Рубікон. Ну і знову ж таки посилюємо нашу роботу з оптикою, вкладаємося в це для того, щоб теж відповідати вогнем на вогонь, щоб також псувати ворогу логістику там, на білгородщині — зараз це пріоритетна задача, зробити кіл-зону у відповідь таку ж щільну, таку ж довгу, для того, щоб і ворог тут також почувався некомфортно, тому що саме через Шебекіно ліси оці на стику Білгородської і Харківської області — це місце, де перетинають державний кордон України росіяни, їх малі піхотні групи. Це місце, куди довозиться логістика, а тому воно також під вогнем, під нашим вогневим контролем для того, щоб ворог не міг тут рухатися.
— Наскільки часті спроби тиснути, прориву, накатів на напрямку?
— Сьогодні ворог не використовує на Вовчанському напрямку тактику таких ударів в лоб, накатів, проривів. Але це є безперервна робота. Просто їх малі піхотні групи, і якщо раніше, там ще пів року тому я говорила про трійки, сьогодні це вже двійки і поодиноке пересування. Але так чи інакше спроба тут протиснутись, спроба якось зайти на наші позиції — це безперервний процес і це щоденна робота по відбиттю, власне, цих атак, пошуку цих груп.
— Яка ситуація в самому Вовчанську? Наскільки він контрольований і як глибоко там і як добре укріпилися росіяни?
— росіяни його зруйнували. Фактично за п’ять днів у 2024 році вони перетворили його на Бахмут, знищуючи забудову. Це були щільні авіаобстріли, вони заїжджали на броньованій техніці, причому люди сиділи і в техніці, і на техніці. Вони заїжджали сюди дуже свавільно, але отримали тягла. Якщо рік тому я казала про те, що від міста лишилася лише цегла, то сьогодні це вже більше пісок, щось, що нагадує забудову колись. Якщо людина ніколи не бачила Вовчанська або не знала, як він виглядає, навряд би можна було це якось відрізнити і зрозуміти. Ми тримаємо оборону вздовж річки Вовчої, і це така природня перешкода, яка дає нам перевагу в обороні. Задача ворога її перейти, наша задача — не дати йому це зробити. Втім, дійсно, ворог перебуває в самому місті, як перебуваємо там і ми.
Розповідає старший технік батареї артилерійської розвідки 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені Костя Гордієнка на псевдо «Рустем»:
«Тут є місця, де між посадкою і полем просто тунель із волокна. Я не знаю, як це описати одним словом, якийсь шовковий рай. Але це сумно. Бачили картинку, де пташка звила гніздо з волокна? Це ж недобре. Це волокно потім так само розійдеться і по наших організмах, і по всіх інших мешканцях. І хороших, і не дуже хороших.
Тут, на службі, особливо на майбутнє ти собі нічого не плануєш і нічого не загадуєш, тому що не знаєш, що буде завтра, післязавтра чи через тиждень. Але іноді у мене бувають такі думки. Одна з них — саме про волокно: це величезні обсяги, з якими потім нам буде дуже складно розбиратися. Але по-іншому ніяк. Це досить ефективний засіб, який дозволяє долетіти й відпрацювати по противнику».
Допомогти для дронарів 57 бригади стримувати росіян на Вовчанському напрямку може кожен і кожна з нас.
Фото: 57 окремої мотопіхотної бригади імені Костя Гордієнка
