play_arrow
Історія пам’ятування: чашка з окопної глини Наталка Маринчак
Іноді пам’ять про людину зберігається не в пам’ятниках, а в дуже простих речах. Наприклад, у глиняній чашці.
Цю чашку просто в окопі зліпив побратим військовослужбовця Олександра з позивним Борода. Звичайна глина, польові умови, жодного спеціального інструмента. Згодом боєць Михайло Лунін на позивний Варан загинув, а чашка залишилась як пам’ять про нього та війну.
Коли вона ще сохла, на ній зʼявилася тріщина. Тоді Олександр звернувся до художника-дизайнера й арттерапевта харківського шпиталю Сергія Фомічова із запитанням, чи можна врятувати цю річ. Адже для рідних загиблого вона стала справжнім артефактом пам’яті. Спочатку чашка зберігалася в Олександра Бороди, а згодом він передав її удові полеглого воїна.
Як Сергій Фомічов поставився до такого незвичного прохання? Як удалося відновити чашку? Який напис назавжди залишився на її обідку? Про історію пам’ятування і збереження артефакту говорили в етері.