Етери

.

День учителя — 2026: що значить бути вчителем у прифронтовому Харкові

У першу неділю жовтня в Україні дякують учителям. Традиція святкування Дня учителя на початку другого місяця осені сформувалася ще за совєцького союзу, а за часів Незалежності ця дата закріпилася.

Усі ми були учнями або ученицями, тож нам є кого згадати цього дня і тихенько подякувати. Нині, уже пʼятий рік, харківські діти бачать своїх учителів переважно через екрани моніторів або кілька днів на тиждень офлайн. Попри це вчителювання лишається однією з найцінніших професій у світі. Кожна дитина має свою першу вчительку або свого першого вчителя, педагога-наставника не тільки в школі, але й далі на життєвому шляху: у виші й науці.

Бути вчителем у прифронтовому Харкові — завдання із зірочкою. Треба не тільки навчити дитину, але й передусім зацікавити її, дати поштовх до пізнання нового попри постійні тривоги та загрози.

З директором харківського ліцею № 62 Олександром Гряником ми поговорили про виклики вчителювання, сучасне школярство й перспективи школи, а також про те, як змінилося харківське учнівство.

Пан Олександр — не тільки вчитель із великої літери, але й дуже непересічна людина. У перші дні повномасштабної війни будівля його школи на півночі Харкова, у П’ятихатках, стала прихистком для сотні людей. У 2025 році місто вшанувало директора ліцею, надавши йому звання «Почесний громадянин Харкова». Тоді Олександр Гряник сказав: дякує долі за те, що належить «до цього Великого народу, до цієї дивовижної країни й до цього рідного, теплого, світлого й справді незламного міста».

Нині його школу зруйновано, але мета лишається незмінною: пан Олександр знову хоче навчати дітей наживо, заглядаючи у їхні очі не через екран монітора.

Етери