play_arrow
Бронювання, бізнес під обстрілами і п’ять пісень про те, хто вирішує замість тебе Гліб Тимошенко
В Україні є армія, яка не воює. Вона більша за Сили оборони, і щомісяця в неї приходять десятки тисяч людей — без жодної повістки.
Це заброньовані. За даними Мінекономіки, наприкінці вересня їх було близько мільйона чотирьохсот тисяч. Прем’єр-міністр подивився на цю динаміку і сказав: якщо так піде далі, скоро заброньованими будуть абсолютно всі.
Армані, офіцер 4 Центру рекрутингу Сил ТрО ЗСУ, говорить про тему, незручну з обох боків. Уряд вважає, що бронь роздута. Бізнес відповідає, що без людей зупиняться виробництва, а з ними й податки, з яких платять військовим. А тим часом росіяни вибивають світло, дорожчає пальне, і Нацбанк уперше фіксує, що керівники всіх галузей очікують скорочення персоналу.
У цьому випуску не буде фрази «всі заброньовані — ухилянти». І не буде фрази «бізнес — це святе, не чіпайте». Буде розмова про людину, яка опиниться всередині нової постанови: власника, який рятує справу, працівника, якого бронь тримає на місці, і того, хто на питання «чому ти не там» відповідає: «у мене бронь».