Чимало російських наративів поширюється про гранти, — харківська волонтерка Юлія Конотопцева 

Через призупинку американського фінансування громадський сектор в Україні переживає кризу, однак справжні ініціативи виживуть за будь-яких умов, розповіла у програмі «Накипіло з Володимиром Носковим» харківська волонтерка Юлія Конотопцева. Іще на початку російського вторгнення в Україну у 2014 році вона разом з іншими волонтерами заснувала громадську організацію «Станція Харків», яка допомагала переселенцям зі Сходу в Харкові. Організацію, що спочатку працювала без жодного фінансування, підтримали місцевий бізнес, а згодом — міжнародні донори. Нині Юлія очолює благодійний фонд, який допомагає дітям. 

Пані Юліє, на сайті фонду «Глобаль2000 дітям України», яким ви керуєте, зазначено, що він допомагає дітям України в боротьбі з тяжкими хворобами, їхніми причинами та наслідками, у складних життєвих обставинах. Ці проєкти фінансують коштом тільки міжнародних донорів?

Наш фонд заснувала австрійська організація Global2000, яка є основним донором наших найважливіших програм. Паралельно із цим ми, звісно, як і будь-яка інша громадська організація, шукаємо додаткового фінансування на інші благодійні програми. Від USAID ми не отримували грантів, звідти нас не фінансують сьогодні, як і не фінансували в минулому. Але ми мали й інших донорів.

Гортаючи стрічку фейсбуку, я побачив широкий емоційний спектр стосовно призупинення грантових програм, пов’язаних із фінансуванням від USAID. Дехто з дописувачів зловтішався з призупинки фінансування. Виходить, багато з нас не знає, хто і як підтримує Україну?

Я в громадському секторі із 2014 року. Ця проблема виникла не сьогодні. Такі ситуації були. Були розриви у фінансуванні й переорієнтація донорів на інший напрям і так далі. На жаль, у суспільстві більшість громадян не знає, що таке грантова допомога, які проєкти фінансують донори, у яких сферах їх реалізують і так далі. Єдине, що знає середньостатистична людина, що певні люди отримують якісь гранти й на них «шикарно живуть». Про гранти нині поширюють чимало російських наративів, які спеціально вкидують, щоб роз’єднати й розхитати нашу єдність. Таке із 2014 року ставалося не один раз.

У 2014 році, коли Харків стикнувся з першим потоком переселенців, ви співзаснували організацію «Станція Харків», що займалася прийманням людей, які втратили дім. Чи могли б ми тоді впоратися без грантів?

Перші пів року, а може, навіть рік наша ініціатива функціонувала тільки на ті ресурси, які надавали громадяни України, український бізнес, українські партнери й так далі. Допомога від міжнародних донорів потребує часу. Ціле літо та майже всю осінь представники донорів, представники урядів тих держав, які представляють донорів, приїжджали, зокрема, і до «Станції Харків». Вони розпитували й дивилися, що відбувається, яка ситуація, які є проблеми. На те, щоб вони спланували свою діяльність, спрямовану на Україну, знадобилося декілька місяців. Лише після того почався етап оголошення конкурсів, збору заявок і так далі. Я наведу приклад — смішний і сумний одночасно. Восени 2014 року перед нами постала проблема евакуації людей. Наша організація подавала заявку на фінансування евакуації. Але цей грант ми отримали через рік — восени 2015 року.

Як ви виживали за таких умов?

Ми робили те, що могли. Якщо ми могли зібрати на це ресурси, то збирали й утілювали. Якщо не могли, не робили цього. Тому коли ми кажемо, що міжнародні донори заходять і роздають гроші всім підряд, щоби всім було класно жити, — це ілюзія. Залучення міжнародних донорів — це складний процес, який потребує багато часу. І весь цей час, поки грошей іще немає, а потреба вже є, це роблять українці самотужки.

Ви займаєтеся адресною допомогою для тяжкохворих дітей, допомагаєте медичним закладам. Ви купуєте дорогі ліки?

Ми купуємо і ліки, фінансуємо обстеження і навіть ремонтуємо опалення, якщо цього не можуть профінансувати інші організації, держава чи місцева влада. Ми закриваємо ті термінові проблеми, які є сьогодні. Але ми не маємо мільйонів, не маємо мільярдів, які можна вкласти, наприклад, у будівництво підземної школи. Звісно, ми не можемо цього фінансувати. Це вже фінансують такі донори, як USAID та інші.

Пані Юліє, ви викладали держуправління майбутнім керівникам, посадовцям. Що ви порадили б очільникам громад у ситуації, коли зупинилося фінансування від донорів? Що вони можуть робити, щоб не витрачати трьох місяців і не зупиняти проєкту?

Коли будь-яка організація, незалежно від форми власності, пише заявку на грант, там є один пункт, яким ми завжди не дуже задоволені. Він називається по-різному, але суть його зводиться до того, як реалізовуватимуть проєкт після закінчення фінансування. Тому кожен, коли прописує цей пункт, має розуміти, як фінансуватиметься ця програма далі. Треба вносити цей пункт у свою систему ризиків і розуміти, з якого джерела відбуватиметься фінансування. 

Якщо ми говоримо про консультації та навчання, то всі ці програми на деякий час можуть вести люди на волонтерських засадах, pro bono. Можна запросити фахівців, які безплатно надаватимуть ту чи ту консультацію. Якщо ми говоримо про розвиткові програми органів місцевого самоврядування, вони можуть виділити гроші з бюджету на певний період, щоби продовжити проєкт або програму, якщо є така можливість. 

Звісно, не йдеться про великі гроші на встановлення систем опалення чи генераторів. Треба шукати варіанти. Крім того, варто пам’ятати про фонди й міжнародні організації, які виділяють фінансування на такі кризові ситуації, коли виникає розрив у фінансуванні. Потрібно їх шукати, треба цим займатися.

На вашу думку, наскільки постраждають громадський сектор Харківщини, громади, для яких були опорою програми USAID?

Це болюче питання. Справжні ініціативи, справжні громадські організації, громадські діячі й волонтери, які працювали до грантових фінансувань, працюватимуть і нині, потім знайдуть собі інше фінансування, вони точно, 100 % виживуть. У певному скороченому режимі; вони запросять волонтерів, фахівців — і виживуть.

Ті організації, які створили й відкрили з метою отримання грантових грошей, звісно, закриються, як багато хто з них написав уже вчора. Три дні, як оголосили про цю проблему, а вони вже написали, що закрилися. Гарячі лінії та сайти позакривали. Я називаю таких людей «заробітчанами», які побачили можливість, прийшли, відкрилися, організувалися, попрацювали, а коли грошей не стало — закрилися і пішли далі.

Тобто відбудеться певне відсіювання і залишаться якісніші проєкти?

Думаю, якраз цей кризовий момент дасть змогу відділити реально важливі наявні ініціативи від тих, хто прийшов на кілька днів заробити гроші. Але це не стосується державних та місцевих програм. Тут ситуація набагато гірша, звісно. Якщо такі проєкти мають змогу перечекати, законсервувати або знайти інше фінансування, вони це зроблять або залучать інші благодійні фонди, які частково закриють потреби в грошах. Фінансування може взяти на себе держава або місцева влада. Але я впевнена, що в майбутньому не буде повного закриття усіх програм. Так, звісно, США проведуть аудит. Хоча в будь-якому проєкті аудит за запитом донора й без того проводять щороку.

У соцмережах з’явилося чимало дописів про потребу проводити більш жорсткий аудит. На вашу думку, це безпідставні звинувачення?

Звісно. Це говорять люди, які або взагалі не розбираються у темі, або просто хочуть нашкодити. Будь-який донор заявляє про аудит іще на початку співпраці. Аудити бувають різні, вони бувають внутрішні. Тобто ми самі можемо замовити аудит, як робимо це щороку. Ми наймаємо аудиторську компанію, яка проводить нам аудит, а ми звітуємо донорові. Крім того, донор сам може замовити це компанії, що проводитиме перевірку. Це незалежний аудит. І донор сам може протягом проєкту здійснювати аудит. Ми мали співпрацю з урядом Великої Британії, під час якої аудиторська компанія, яку найняв донор, щомісяця проводила аудит усіх наших дій, ресурсів і бухгалтерії.

Чи були моменти, можливо, неточності в роботі, на які вони вказали вам?

Коли вони проводили перший аудит, у нас бракувало деяких системних документів, деякі операції ми неправильно оформили. Ми почали роботу 1 лютого 2022 року. Пам’ятаю, що спочатку ми не те щоб документацію не вели, ми не могли цього робити. Наприклад, директорка дитячого будинку із Сіверськодонецька писала заяву на допомогу дітям від руки на аркушику із зошита в підвалі. Звісно, ми не могли тоді зібрати всіх документів. Але після першого аудиту ми все це виправили. І вже другий мав кращі результати. Загалом аудити проводять професіонали, яким можна довіряти. Тому тут не можна нічого вкрасти.

На вашу думку, як влада й громадський сектор можуть протриматися цей важкий час?

Варто використовувати той безплатний ресурс, який ми досі маємо. І це дуже круто, що ми маємо його, — це волонтери та професіонали. Також на вкрай важливі проєкти можна пробувати збирати гроші.