Моє резюме переглянули 1 400 разів. Не зателефонував ніхто. Але ця стаття не про мене, а про досвід, який нині переживають сотні тисяч ветеранів, як-от я. Досвід, якого вони не заслуговують.
За три літні місяці моє резюме на Work.ua і Robota.ua переглянули роботодавці й рекрутери понад 1 400 разів. Я відгукнувся майже на сто вакансій, найближчих до моєї освіти й досвіду. Відповіді не було жодної: ні відмови, ні автовідповіді, ні запрошення на розмову.
Моя історія — це тільки приклад, і далеко не найважчий. Але цифри в ній говорять краще за будь-які загальні слова про проблему.
Кого не помітили
У мене дві вищі освіти, понад двадцять років досвіду керування великими виробничими компаніями й десятки реалізованих проєктів. У рейтингах видання Dilo.ua за 2017 і 2018 роки я увійшов до ста найкращих топменеджерів України: посів 20-те місце в загальному рейтингу та п’яте серед керівників енергетики. У 2022 році пішов на війну добровольцем, і моє прізвище потрапило до списку бізнесменів та топменеджерів-добровольців, опублікованого Forbes.ua. Тоді про таких людей писали з повагою. Після важкого поранення я дістав групу інвалідності — і мене демобілізували. Мені п’ятдесят один. Сьогодні на моє резюме не відповідає ніхто.
Я не прошу жалю і не претендую на особливе ставлення. Прошу тільки того, що належить кожному кандидатові: щоб мене оцінювали за кваліфікацією, а не за роком народження чи рядком у медичному висновку.
Конкурси, які зникають
До того я п’ять разів брав участь у конкурсах на посади в державних компаніях і щоразу доходив до фіналу. За добу до фінальної розмови з незалежними іноземними членами наглядових рад мене знімали з конкурсу без пояснення причин.
Я не стверджую, що це дискримінація: причин мені не повідомили. Але п’ять фіналів і п’ять зняттів у той самий час схожі на закономірність. Людина, яка пройшла всі етапи відбору, має право знати, чому її усунули перед останнім.
Країна, якій бракує рук
Контекст робить усе це абсурдним. За даними Європейської бізнес-асоціації, 75 % компаній повідомляють про дефіцит персоналу. Водночас лише приблизно третина компаній готова наймати кандидатів віком 50+ років, бо більшість роботодавців зосереджена на молоді. Пояснення зазвичай ті самі: низька технологічність, неготовність до змін, проблеми зі здоров’ям. Тим часом міжнародні дослідження показують, що середній стаж працівників 55–64 років утричі довший, ніж у колег 25–34 років. Бізнес скаржиться на брак людей і водночас відсіює тих, хто найдовше залишається на місці.
Подвійне упередження
Ветеран 50+ потрапляє під два стереотипи відразу. Перший стосується віку: «Не потягне нового». Другий стосується війни: «А що в нього із психікою?». У дослідженні Work.ua і Superhumans 43 % роботодавців зізналися, що побоюються психічного стану ветеранів, хоча тільки третина з них мала власний досвід взаємодії з ними. Страх часто живе без якихось фактів.
Для ветеранів з інвалідністю додається ще один шар. Вони мають обмежену можливість повернутися до попередньої професії, стикаються з розбіжністю між військовим досвідом і вимогами цивільних роботодавців та потребують перепідготовки й розумних пристосувань робочого місця. Для роботодавця, який і так сумнівається через вік, це видається ризиком, а не досвідом.
Що відбувається з тими, кого ігнорують
Найбільша шкода від такого ставлення у тому, що люди перестають шукати. За дослідженням, 28 % ветеранів не відгукуються на вакансії, бо вважають свій досвід нерелевантним, а 44 % не знали, як описати військовий досвід цивільною мовою. Експерти говорять і про самоейджизм старших людей. Кожна нова тиша підсилює внутрішній голос, який каже: «Вас тут не чекають». Тисячі захисників ризикують випасти з професійного життя не тому, що не можуть працювати, а тому, що ринок не дав їм шансу спробувати.
Допомога є, але про неї не знають
Держава пропонує інструменти. Компенсація за облаштування робочого місця становила до 120 тисяч гривень для І групи інвалідності й до 80 тисяч для ІІ групи, а 2026 року зросла до 129 705 і 86 470 гривень відповідно. Є і компенсація у розмірі 1,5 мінімальної зарплати за найм ветерана. Але 54 % компаній не знають про першу програму, а 60 % — про другу. Допомога є, та до роботодавця вона не доходить.
Часто й не потрібні дорогі пристосування. Гнучкий графік, наприклад, однаково підходить і людині, яка проходить реабілітацію, і тій, що забирає дитину із садочка.
Що із цим робити
Роботодавцям варто почати з малого: відповідати кандидатам. Навіть коротка відмова означає повагу. Варто навчати рекрутерів: у компаніях із підготовленими HR-фахівцями 81 % повідомили про успішний досвід найму ветеранів, а в компаніях без нього — лише 46 %. Варто читати резюме ветерана як резюме фахівця: командування підрозділом у бою теж означає управління людьми, ресурсами й ризиками.
Тим, хто стикається з відмовами через вік: відмовляючи у працевлаштуванні тільки через вік, працедавці порушують закон. Зберігайте листування, тексти вакансій і дати — це знадобиться, якщо доведеться обстоювати свої права. Консультацію можна отримати на безплатній гарячій лінії «Дія.Безбар’єрність»: 0800-50-17-20.
Що має змінити держава
Самі роботодавці не зміняться. Там, де наймає держава, потрібні прозорі правила: кандидатові, якого знімають із конкурсу на посаду в державній компанії, потрібно письмово пояснювати причини. Потрібні простий канал, що донесе до бізнесу наявні компенсації, і безплатне навчання рекрутерів. Про економічні стимули для найму людей старшого віку вже говорять і депутати. Ветерани не мають чекати на них роками.
Замість висновку
Я не знаю, скільки ще резюме мені доведеться розіслати. Але знаю, що за кожним переглядом без відповіді може стояти людина, яка втратила здоров’я на війні й тепер марно чекає на дзвінок. Їх сотні й тисячі, і не кожен має можливість та бажання говорити про це.
Країна, яка щодня говорить про повагу до захисників, має уміти не тільки дякувати їм, але й брати їх на роботу. Для початку досить відповідати на резюме.
Вадим Мохов, ветеран російсько-української війни
Публікація відтворює виключно суб’єктивну позицію автора, що необов’язково збігається з офіційною позицією або редакційною політикою Радіо «Накипіло». Редакція прагне забезпечити майданчик для різних думок і дискусій, але залишає відповідальність за зміст, оцінки та наведені факти за автором матеріалу.
