Учасники проєкту «Деколонізація» звернулися до Міністерства культури та Українського інституту національної пам’яті з вимогою прибрати ім’я Володимира Короленка з назви Харківської державної наукової бібліотеки.
Свою позицію активісти обґрунтовують поглядами Короленка. Зокрема, вони наголошують, що письменник, який народився у Житомирі, а останні двадцять років життя мешкав у Полтаві, ніколи не ідентифікував себе як український митець, а називав себе винятково російським письменником. Також, за словами ініціаторів звернення, Короленко не сприймав Україну як самостійну державу, а бачив її лише в складі федеративної росії.
У зверненні вони посилаються й на висновок Українського інституту національної пам’яті, де зазначено, що «глорифікація В. Короленка надалі (надання його імені об’єктам топонімії, назвам юридичних осіб та об’єктів права власності, установлення на його честь пам’ятників, пам’ятних знаків) недоцільна».
Водночас у тому документі УІНП зауважує: з огляду на біографію Короленка, зокрема його активну антисамодержавну діяльність, об’єкти, присвячені йому, не належать до символіки російської імперської політики.
Готові до діалогу, ініціюють опитування: позиція Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка
Директорка Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка Наталя Петренко в етері Радіо “Накипіло” каже, що офіційних звернень з цього приводу заклад поки не отримував.
«До нас офіційно ця інформація не надходила — каналами, які ми вважаємо офіційними. Але ми, звісно, слідкуємо за думкою громадськості. І ви правильно сказали, що на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році ми з колективом обговорювали це питання і проводили внутрішнє обговорення щодо перейменування бібліотеки. Також слухали думку наших читачів».
За словами Петренко, бібліотека вже четвертий рік не може відновити повноцінну роботу через наслідки російських обстрілів.
«Ми не можемо просто зараз емоційно реагувати. Ми маємо ґрунтовно дослідити це питання. У 2022 році це було на емоціях — всім було складно і хотілося щось робити. Як це не сумно звучить, але росіяни нам додали, що робити: понад 500 вікон у нас вибито. Нам потрібно рятувати фонди від замокання. Уже четвертий рік фонди перебувають у несприятливих умовах, і ми намагаємося забезпечити хоча б мінімально прийнятне зберігання», — пояснила вона.
У бібліотеці розглядають можливість публічного обговорення.
«Я думаю, що нам потрібно ініціювати опитування, зробити посилання на нашому сайті, щоб почути думку всіх громадян України», — підсумувала Наталя Петренко.
«Цитати виривають з контексту»: Позиція Полтавського літературно-меморіального музею В. Г. Короленка.
Провідна наукова працівниця Полтавського літературно-меморіального музею В. Г. Короленка Людмила Ольховська вважає, що висновок УІНП не є підставою для перейменування вже наявних об’єктів.
«Інститут національної пам’яті дійсно створив документ, де сказано, що нових вулиць не потрібно називати іменем Короленка. Але що вже названо, що вже затверджено і було в нашому українському житті, — торкатися того не потрібно», — вважає Людмила Ольховська.
За її словами, Короленко не належить до постатей, яких слід розглядати в межах декомунізації чи деімперіалізації.
«Він називав себе російським письменником, бо жив у країні, яка називалася російська імперія. Він народився у 1853 році і помер у 1921-му — до радянських часів він не дожив», — нагадує вона.
На її переконання, оцінювати Короленка варто в історичному контексті.
«Що ми з нашими сьогоднішніми мірками маємо претензії до Короленка, який жив у XIX столітті? Рід Короленка походить від миргородського полковника Івана Короля — запорізького козака. По батьківській лінії він троюрідний брат Володимира Вернадського».
Вона також нагадує, що Короленко був противником самодержавства: «У 1900 році його обрали академіком імператорської академії наук, але він відмовився від цього звання, бо був проти царя. А в 1918 році більшовики без його бажання поновили його в цьому званні».
«Він підтримував українську мову»
Науковиця наводить приклади підтримки Короленком української культури й освіти:
«У 1917 році, на з’їзді вчителів на Полтавщині, Короленко вперше публічно сказав, що вільність, здобута революцією, дає змогу навчати дітей рідною українською мовою».
Вона також згадує його статтю «Котляревський — Мазепа», написану у 1916 році, яка була заборонена в радянський час: «Котляревський перший став писати мовою, якою говорило населення цілого краю… і українська мова з його легкої руки зазвучала так гучно, що звуки її рознеслися по всій росії».
Людмила Ольховська переконана, що критика Короленка часто базується на фрагментарному прочитанні його творів:
«Ці активісти просто виривають цитати з контексту. Короленко написав понад 250 статей, кореспонденцій, листів і заміток про життя і визвольну боротьбу українців. “Історія мого сучасника” — це енциклопедія життя України кінця XIX — початку XX століття. Його сучасники — Драгоманов, Лисенко — ставилися до нього з повагою і не вважали ворогом України. То чому ж ми їм не довіряємо?»
Нагадаємо, у 2022 році в Харкові прибрали ім’я Пушкіна з назви театру. Згодом він отримав назву Харківський академічний драматичний театр імені Г.Ф. Квітки-Основ’яненка.
Фото: Харківська державна наукова бібліотека імені В.Г. Короленка
Як доєднатися до Спільноти «Накипіло»
