Учасники проєкту «Деколонізація» звернулися до Міністерства культури та Українського інституту національної пам’яті з вимогою прибрати ім’я Володимира Короленка з назви Харківської державної наукової бібліотеки.
Свою позицію активісти обґрунтували поглядами Короленка. Зокрема, вони наголосили, що письменник, який народився у Житомирі, а останні двадцять років життя мешкав у Полтаві, ніколи не ідентифікував себе українським митцем, а називав себе тільки російським письменником. Також, за словами ініціаторів звернення, Короленко не сприймав Україну як самостійну державу, а бачив її суто в складі федеративної росії.
У зверненні вони послалися і на висновок Українського інституту національної пам’яті, де зазначено, що «глорифікація В. Короленка надалі (надання його імені об’єктам топонімії, назвам юридичних осіб та об’єктів права власності, установлення на його честь пам’ятників, пам’ятних знаків) недоцільна».
Водночас у тому документі УІНП зауважив: з огляду на біографію Короленка, зокрема його активну антисамодержавну діяльність, присвячені йому об’єкти не належать до символіки російської імперської політики.
Готові до діалогу, ініціюють опитування: позиція Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка
Директорка Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка Наталя Петренко в етері Радіо «Накипіло» сказала, що офіційних звернень щодо цього заклад поки не отримував:
«До нас офіційно ця інформація не надходила — каналами, які ми вважаємо офіційними. Але ми, звісно, стежимо за думкою громадськості. І ви правильно сказали, що на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році ми з колективом обговорювали це питання і проводили внутрішнє обговорення з перейменування бібліотеки. Також слухали думку наших читачів».
За словами Петренко, бібліотека вже четвертий рік не може відновити повноцінну роботу через наслідки російських обстрілів.
«Ми не можемо просто зараз емоційно реагувати. Ми маємо ґрунтовно дослідити це питання. У 2022 році це було на емоціях: усім було складно й хотілося щось робити. Хай як це сумно звучить, але росіяни додали нам роботи: понад 500 вікон у нас вибито. Нам потрібно рятувати фонди від замокання. Уже четвертий рік фонди перебувають у несприятливих умовах, і ми намагаємося забезпечити хоча б мінімально прийнятне зберігання», — пояснила вона.
У бібліотеці розглядають можливість публічного обговорення.
«Я думаю, що нам потрібно ініціювати опитування, зробити посилання на нашому сайті, щоб почути думку всіх громадян України», — підсумувала Петренко.
«Цитати виривають із контексту»: позиція Полтавського літературно-меморіального музею В. Г. Короленка
Провідна наукова працівниця Полтавського літературно-меморіального музею В. Г. Короленка Людмила Ольховська вважає, що висновок УІНП не є підставою для перейменування уже наявних об’єктів.
«Інститут національної пам’яті справді створив документ, де сказано, що нових вулиць не потрібно називати іменем Короленка. Але вже названого, уже затвердженого й того, що було в нашому українському житті, чіпати не потрібно», — вважає вона.
За словами Ольховської, Короленко не належить до постатей, яких варто розглядати в межах декомунізації чи деімперіалізації.
«Він називав себе російським письменником, бо жив у країні, яка називалася російською імперією. Він народився 1853 року й помер 1921-го — до совєцьких часів він не дожив», — нагадала вона.
На переконання наукової працівниці, оцінювати Короленка варто в історичному контексті:
«Що ми з нашими сьогоднішніми мірками маємо претензії до Короленка, який жив у XIX столітті? Рід Короленка походить від миргородського полковника Івана Короля — запорізького козака. По батьківській лінії він троюрідний брат Володимира Вернадського».
Ольховська також нагадала, що Короленко був противником самодержавства: «У 1900 році його обрали академіком імператорської академії наук, але він відмовився від цього звання, бо був проти царя. А 1918 року більшовики без його бажання поновили його в цьому званні».
«Він підтримував українську мову»
Науковиця навела приклади підтримки Короленком української культури й освіти:
«У 1917 році, на з’їзді вчителів на Полтавщині, Короленко вперше публічно сказав, що вільність, здобута революцією, дає змогу навчати дітей рідною українською мовою».
Вона також згадала його статтю «Котляревський — Мазепа», написану 1916 року, яку заборонили в совєцький час: «Котляревський перший став писати мовою, якою говорило населення цілого краю… і українська мова з його легкої руки зазвучала так гучно, що звуки її рознеслися по всій росії».
Ольховська переконана, що критика Короленка часто базується на фрагментарному прочитанні його творів:
«Ці активісти просто виривають цитати з контексту. Короленко написав понад 250 статей, кореспонденцій, листів і заміток про життя і визвольну боротьбу українців. “Історія мого сучасника” — це енциклопедія життя України кінця XIX — початку XX століття. Його сучасники — Драгоманов і Лисенко — ставилися до нього з повагою і не вважали ворогом України. То чому ж ми не довіряємо їм?»
Нагадаємо, у 2022 році в Харкові прибрали ім’я пушкіна з назви театру. Згодом його назвали Харківським академічним драматичним театром імені Г. Ф. Квітки-Основ’яненка.
Фото: Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка
Як доєднатися до Спільноти «Накипіло»
