Яка мета російського агресора у формуванні негативного ставлення до військовослужбовців ТЦК та Збройних сил України загалом? Чому фейкова соціологія отримала друге дихання? Чи залежить критичне мислення від рівня достатку та освіти? Про це в новому випуску програми Public Talk на Радіо «Накипіло» розповів соціолог і кандидат політичних наук Денис Подʼячев.
Чи справді українці люблять суперечки в соцмережах? Це тільки здається, що цього так багато, чи ми просто сфокусовані на цих сварках і гостро реагуємо на них?
І так, і ні. З одного боку, це видається специфічною рисою українців, а з іншого — треба враховувати поточні умови й час. У нас з’явилося відчуття, що сварки начебто посилюються. Але є певні раціональні об’єктивні обставини, на які можна все це звалити, — це три роки повномасштабної війни. Тут навіть не соціологи, а соціальні психологи пояснюють, що мета суперечки — не довести свою правоту, а виплеснути емоції. Людина стресує навіть не стільки від того, що вона відчуває приліт ракет або безпосередню близькість воєнних дій, скільки навіть від того, що вона не впливає на ці процеси. Це накопичення негативної енергії знаходить вихід у словесних баталіях у фейсбуку.
А якщо аналізувати, чи є у цьому специфічна риса українства, варто пригадати, що українцям притаманна принципова недовіра до державних інституцій. Це наша фішка. І тут треба розуміти, це баг чи фіча. Ця недовіра накопичує певний негатив. Ми говоримо: «Та вони всі корупціонери, та вони всі пройдисвіти». Але настають вибори — і ми знову голосуємо за «пройдисвітів». У цьому моменті ми можемо бачити рису. Це те, що підважує ці процеси, посилює сварки, недовіру до інституцій.
Але з огляду на стрес на четвертому році повномасштабного вторгнення суперечок стало більше? Чи таких досліджень немає, це лише відчуття?
Це важко виміряти. Це суб’єктивне сприйняття людини. Комусь із респондентів здаватиметься, що сварок стало більше, комусь здаватиметься, що їхня кількість та сама, що й була, а комусь — що їх поменшало. Ці відчуття дуже сильно корелюються з рівнем суспільного оптимізму чи песимізму. Тому щорічно проводять опитування про песимізм і оптимізм.
Це дуже важливі опитування, оскільки віра у світле майбутнє, у те, що найближчим часом може статися щось добре, корелюється з готовністю далі чекати й підтримувати. Коли ж кількість оптимістів починає зменшуватися на користь песимістів — це дуже поганий маркер.
Які цифри маємо за минулий рік?
Наприкінці минулого року кількість оптимістів, тобто тих, хто вірить, стала майже 45 %. У 2023 році їх було майже 60 %. І це дуже важливий момент. Бо це готовність людини на щось впливати, донатити.
Чи стало українське суспільство більш поляризованим, ніж, наприклад, на першому році повномасштабного вторгнення? Які тригери розділяють людей?
«Поляризація» — це доволі неоднозначний термін. Його можна трактувати дещо по-різному. Якщо в чистому вигляді, поляризація — це розподіл думок умовно 50 на 50 або близько до того. Є інше трактування цього терміна: коли йдеться про ультрапротилежні думки незалежно до кількісного співвідношення. Наявність суперпротилежних думок на одній шкалі також можна трактувати як поляризацію. Як соціолог, я більше схиляюся до першого. Тобто поляризація — це ті позиції, які ділять соціум навпіл. І таких запитань не дуже багато. Є певне коло питань, де в нас поділ 60 на 30 або 55 на 35.
Я розділяв би тригерні та поляризуючі питання. Оскільки тригерні — це ті, які збуджують певні суперечки. А поляризуючі питання можуть передбачати спокійне ставлення до чогось. Тригерними питаннями є всі ті, які зачіпають цю традиційну для українців соціальну несправедливість. Те, що стосується питань соціальної несправедливості, тригерить. Тут ви можете самі легко визначити коло питань, які зачіпають аспекти соціальної несправедливості.
До повномасштабного вторгнення соціальна несправедливість могла бути у вигляді поділу на бідних і багатих. Нині — це розділення на військових і цивільних.
Це називається соціальна стратифікація, поділ суспільства. Можемо розглянути на прикладі ставлення до ТЦК. Тут треба чітко розуміти про ворожий вплив. Як працює пропаганда? Вона намагається створити наратив. Коли творять наратив, у центрі уваги ставлять не обов’язково щось штучне, сконструйоване. Це може бути реальна історія, яку тиражують та узагальнюють. Тоді позицію приватної особи ворожі пабліки починають подавати як певну тенденцію, тренд. Так працює пропаганда.
Яку мету переслідують пропагандисти в питанні ставлення до військових ТЦК? Вони намагаються поступово викликати зневіру, недовіру й сумніви в тому, у чому вчора ми не могли сумніватися. Кінцева мета ворожих пабліків — це викликати недовіру до Збройних сил загалом. Що ж ми бачимо? Ставлення до військовослужбовців ТЦК значно гірше, ніж ставлення до військовослужбовців Збройних сил. Наприклад, останнє грудневе дослідження групи «Рейтинг» зафіксувало, що Збройні сили мають 95 % довіри, а військові ТЦК — орієнтовно 30 %. За моїми спостереженнями, на цьому процес призупинився, а ворожі ідеологи не можуть перейти на наступну стадію.
Тобто вони не можуть опустити цей показник нижче за 30 %?
Ворожих пропагандистів не цікавить формування негативу до ТЦК. Вони вже його сформували. Вони хочуть викликати недовіру до українського війська загалом, але це в них не виходить. Я вбачаю в цьому те, що ворожа пропаганда вперлася в стіну.
Ворожим пропагандистам удалося досить багато: викликати негативне ставлення до військових ТЦК у 70 % українців.
Так. Але їх насправді не цікавило ставлення до військових ТЦК. Це не є кінцевою метою. Кінцева мета — відділити тил від передової лінії. Поки що, на щастя, пропагандистам це не вдається.
Наскільки освіченість людини впливає на рівень її критичного мислення і схильність вірити пропаганді? Чи проводили такі соціологічні дослідження?
У нас останнім часом доволі активно проводять дослідження медіаграмотності. По-перше, щорічно ГО «Детектор медіа» фіксує індекс медіаграмотності. Днями вона має оприлюднити результати за 2024 рік. Буде цікаво, я думаю.
На вашу думку, чи зросте рівень медіаграмотності супроти, наприклад, 2023 року?
Гадаю, що відмінність буде в межах похибки. Думаю, результати суттєво не зміняться. Я точно не чекаю змін на краще. Можливо, не суттєво показник зміниться у гірший бік. Якщо порівнювати дані за 2023 і 2022 роки, то у 2023-му було деяке погіршення: індекс становив 76 % проти 81 % у 2022 році. Якщо у 2024-му цифра буде нижчою за 76 %, то це вже буде тенденцією.
Повертаючись до теми медіаграмотності, медіаосвіченості, можна сказати, що є пряма залежність від рівня освіти та рівня добробуту.
Чи можна сказати, що основні зусилля ворожої пропаганди спрямовано саме на людей із низьким рівнем добробуту, з неповною освітою, наприклад?
Важко таргетувати окремо взяті категорії. Пропагандисти націлюють свої наративи на широку аудиторію. Ця категорія (з низьким рівнем добробуту та низьким рівнем освіти. — Ред.) більш сприйнятлива до поширення фейків.
На вашу думку, із чим пов’язано падіння рівня медіаграмотності в Україні з початком повномасштабного вторгнення?
Один з індикаторів медіаграмотності — це схильність до перевірки інформації. Якщо тебе змиває інформпотоком, як це відбувається нині на тлі теми перемоги, то чи встигаєш ти всю інформацію перевірити? Навряд чи. За таких умов, якщо припустити, що кількість інформації збільшилася, зменшення рівня медіаграмотності на якихось 5 %, може, і несуттєве.
Протягом трьох років повномасштабної війни та напередодні вторгнення росіян ми спостерігали, що кількість інформповідомлень на добу математично зростала.
Українці черпають інформацію з анонімних телеграм-пабліків, яких щомісяця стає дедалі більше. Як ви можете пояснити цю тенденцію?
Протягом року-півтора телеграм стабільно тримається на першому місці. Є дві методики фіксації цих результатів. Тобто результати залежать від методики дослідження.
Також є певні вікові відмінності. Наприклад, у молоді на першому місці — ютуб. Загалом же відбувався процес поступового залучення до телеграм-пабліків різних вікових категорій. Однак крива зростання загальмовується. Тобто телеграм уже набрав усіх, кого міг набрати.
За вашими спостереженнями, наскільки часто соціологічні дослідження стають приводом для маніпуляцій?
Зважаючи на поширення месенджерів та актуалізацію анонімних телеграм-каналів, ми бачимо, що фейкова соціологія отримує друге дихання.
Коли ти людям із року в рік постійно твердиш: подивися, хто провів, коли провів, скільки опитав, яким методом, яка похибка — уже щось у головах людей відкладається. Але за певних обставин зростає кількість фейкової соціології. Це відбувається у виборчий чи передвиборчий період. У нас нині така дуже слизька ситуація, коли може так статися, що в нас можуть призначити вибори.
Але якщо брати формально, то наразі маємо невиборчий період. Тобто нині загальноукраїнська соціологія більш-менш відповідає вимогам. Однак це постійно актуальна тема.
Нагадайте людям, як читати соціологію. На що звертати увагу, коли з’являється чергове соцопитування?
Потрібно знайти сайт організації, перевірити, чи він існує. Коли відвідали сайт, варто подивитися, наскільки регулярно там оновлюють результати досліджень, чи завжди опитування стосуються виборів. Бо в 90 % фейки в соціології пов’язані саме з виборами. Варто переглянути на сайті, чи були в організації якісь ринкові проєкти, не пов’язані з політикою та виборами. Ця перевірка може зайняти три хвилини, але ви переконаєтеся, чи можна довіряти тій або тій соціології.
Автори: Марія Малєвська та Сашко Бринза
