У Харкові вандали протягом трьох десятиліть намагалися позбутися пам’ятника УПА — мовляв, повстанський рух нічого не мав спільного з Харківщиною. Нині ми розвінчаємо цей совєтський міф. Спеціально до Дня визнання воїнів УПА борцями за Незалежність України ми поговорили з Ярославом Коретчуком, директором Івано-Франківського музею визвольної боротьби імені Степана Бандери, про те, який стосунок має Харківщина до УПА, як харківці боролися у складі повстанської армії як з нацистськими, так і з совєтськими загарбниками.
Є поширений міф, що в УПА вояки були лише зі Заходу України. Чи є докази, що в УПА були й повстанці зі Сходу України?
В першу чергу варто сказати, що Українська повстанська армія справді виникла на території Заходу України, особливо в районах Волині й Полісся, але протягом 1942–1949 років, тобто до часу демобілізації останніх загонів УПА, у її лавах воювали представники різних регіонів України. Це доводить праця «Вояки Української повстанської армії родом з Наддніпрянської України», підготовлена нашим авторським колективом, в яку вмістили 773 біографії уродженців Сходу, Півдня, Півночі нашої країни, що воювали в лавах Повстанської Армії. Серед них — уродженці Харківщини: до прикладу, у книзі, яку ми видали, нам вдалося відшукати шістнадцять таких осіб завдяки опрацюванню десятків спогадів, архівних документів — як совєцьких, так і українського визвольного руху. Свого часу ця книга була презентована також у Харкові. Книгу ми назвали «Книга перша». Ми вже знайшли двісті нових біографій, які ввійдуть до другої книги, аби спростувати міф совєцької пропаганди, що мав за мету розділити мешканців України.
Як уродженці Сходу потрапляли в загони УПА?
Мабуть, кожен ставить собі питання, як уродженці Сходу, зокрема Харківщини, потрапляли в УПА на Заході України. Шляхів було декілька. Одним із найперших — це те, що у часи Другої світової війни багато бійців червоної армії потрапляли у нацистських полон протягом 1941–1942 років й опинялися в таборах для військовополонених. Загони УПА дуже часто, аби звільнити з неволі полонених, робили напади на нацистську охорону. І звичайно пропонували уродженцям України вливатися до Українського визвольного руху, пояснювали свою ціль і мету — про те, що УПА бореться як і з нацистами, так і з совєцьким режимом. Деяким полоненим ці ідеї були близькі, тому вони й зголошувалися приєднатися до боротьби.
Другий шлях — це ті, які були примусово мобілізовані нацистською владою для роботи в Німеччині, і доволі часто під час їх етапування тікали з поїздів, особливо в районах Заходу України. Опинившись на цій території та познайомившись з українськими повстанцями, які проводили з вцілілими роз’яснювальні бесіди, вони доєднувалися до загонів УПА.
Третя складова — це те, що в 1944-му певна частина червоних партизанів, до прикладу, загони сидора ковпака, які були в карпатському рейді, переходила на бік українських повстанців. Адже серед совєцьких партизанів вони не бачили тієї ідейності, за яку варто було воювати. Хоча були й інші способи, але це все індивідуально.
Про яких харківських упівців відомо?
Одним із найвідоміших упівців, особливо на Івано-Франківщині, є Іван Карпович Скляновський-Гордієнко, який в армії використовував позивний «Чорногора». Він народився в 1913 році в селі Коропи Харківського району. Сирота з п’яти років. Батька — петлюрівця — розстріляли чекісти. Виховувався в дитячому будинку, після якого закінчив військове училище. Отримав звання старшого лейтенанта танкових військ. В 1940 році разом зі совєцькою армією прибув на Буковину. Невдовзі став підпільником ОУН і покинув військову частину. В 1944 році керівництво українських націоналістів довірило йому сформувати повстанську сотню, а в 1945 році, після загибелі свого курінного, саме Чорногора очолив цілий курінь УПА, який складався з трьох сотень. Загинув 22 серпня 1949 року в селі Тулуків на Франківщині.
Ще одна унікальна особистість — Андрій Якович Матвієнко з позивними «Криниця» або «Зір». Народився 27 грудня 1919 року в селі Минківка Валківського району. Колишній лейтенант совєцької армії. Служив у Галичині. Шукав зв’язки з оунівським підпіллям. Арештований нквд. 27 червня 1941 року був засуджений до розстрілу у Львові, однак зумів врятувався втечею під час бомбардування. Вступив в УПА, де навчав стрільців. Зустрічався із Романом Шухевичем. За його життя енкаведисти назначили нагороду. В липні 1949 року в селі Лімна Турківського району потрапив в оточення. Відбувся бій. Андрій Матвієнко отримав поранення, спалив документи й застрелився. На місці загибелі в наші дні поставили хрест.
Чи діяло УПА на території Харківщини? І взагалі, як на Харківщині діяло націоналістичне підпілля?
На жаль, на території Харківщини саме УПА не встигло діяти у зв’язку з тим, що до Харкова швидко повернулася совєцька влада. Друга проблема — Харківщина більш степова, там немає лісів та гір, а це унеможливлювало діяльність повстанців. Але це не означає, що УПА не було на Слобожанщині загалом. Зокрема у сусідній Сумській області УПА діяло дуже активно — аж до 1949 року, бо там цьому сприяла географія. Там часто повстанці знищували колгоспи, а зерно роздавали людям.
Стосовно Харківщини — ще в 1942 році із Заходу України на Харківщину прибули похідні групи ОУН, які сформували на території Харківщини підпілля, яке діяло до 1945 року. Свою діяльність воно зорієнтувало на поширення націоналістичних ідей серед населення в газетах, прийняття нових людей з місцевих до лав ОУН. Також друкувалися листівки, які поширювалися серед місцевого населення й проводилися усні бесіди, щоб поширити ідеї боротьби за власну державність. Однак комуністична пропаганда була глибоко осіла в головах багатьох людей, тому проводити таку агітацію було доволі важко. Весь цей період гестапо активно їх переслідувало і неодноразово арештовувало.
Чим націоналісти Харкова відрізнялися від націоналістів Галичини?
Коли на Харківщині велася ідеологічна боротьба проти двох тоталітарних режимів, то на Заході України велася активна збройна боротьба. Навіть тодішня влада визнавала, що контролює лише великі міста, натомість численна кількість сіл і містечок була під контролем саме повстанців. Лише через велику кількість особового складу радянці побороли визвольний рух, але ідея Незалежності попри все залишилася у свідомості жителів цих регіонів. Про Харківщину насправді відомостей мало, бо всі дані знищували совєти. Але вірю, що після Перемоги харківських дослідників зацікавить ця тема, і ми матимемо повноцінне дослідження харківського націоналістичного підпілля.
Часто як доказ того, що УПА — не герої, наводять тезу, що УПА співпрацювало з нацистами. Чи можна це спростувати?
Ми можемо багато говорити, але найкращим доказом є документи. Я б радив прочитати видання професора Сорбонського університету Володимира Косака, де він зібрав нацистські архівні документи, в яких самі нацисти визнають український визвольний рух як «банди Бандери» і засвідчено численну кількість документів, у яких нацисти проводили рейди проти учасників УПА. І є документи, що саме УПА воювали проти нацистів. Фактів співпраці взагалі немає.
Стосовно СС «Галичина», між якою з УПА люблять ставити знак дорівнює, інформація також зовсім не збігається з дійсністю. СС «Галичина» ніякого відношення до українського повстанського руху не має. Самі вояки УПА виступали проти набору до цієї дивізії, заявляючи, що українці стануть для німців гарматним м’ясом. Правда, в українському суспільстві була невелика група осіб, які сподівалися, що, отримавши військовий вишкіл і зброю, зможуть в якийсь етап війни вибороти незалежність. Але це не лише український досвід. Подібні формування були у Франції, Бельгії та багатьох країнах.
Тому про співпрацю УПА з нацистами це все — міфи, створені совєцькою владою, особливо серед жителів Півдня і Сходу нашої країни. В людській пам’яті після 45-го року була нетерпимість до нацистів, і для того, щоб дискредитувати український рух, треба було придумати тему, яка б відлякувала людей і вони не сприймали українських ідей. І, на жаль, досі ми змушені розвінчувати цей міф. УПА ж — це великий етап становлення української державності, адже вони, не маючи жодних ленд-лізів та достатньої кількості зброї, змогли кинути виклик двом тоталітарним системам.
