Музикант (Сергій Артемов)

Джазовий музикант та композитор із Дніпра Сергій Артемов був басистом у дніпровському гурті Vibe Trio, викладав сольфеджіо, гітару, грав на контрабасі, знався на теорії музики. Музикант писав та виконував складні джазові композиції, а також співав. Він служив у 17 окремій важкій механізованій Криворізькій бригаді імені Костянтина Пестушка. Сергій загинув під Бахмутом 18 квітня 2023 року. У пам’ять про музиканта його друзі щороку проводять ARTEMOV Jazz Festival у Дніпрі. Український інститут видав нотну збірку джазмена Serhii Artemov. In memoriam.

---

На позиції Музикант відразу став Воїном. Благородні, витончені риси обличчя Сергія дуже швидко набули особливої зосередженості людини, яка звикла весь час стикатись лицем в лице зі смертю. Його сумні карі очі дивилися десь зовсім далеко. Музикант міг довго мовчати і палити цигарку за цигаркою. В цей час зовсім поруч лунали вибухи.

17 квітня 2023 року неподалік Бахмуту він записав своє останнє відео під вибухи міномету. Наступного дня уламок снаряду влучив Музиканту просто у серце.  

Поховали композитора і джазового музиканта Сергія Артемова неподалік Дніпра. Друзі і брат ще й досі вагаються, як його правильно вшанувати — як музиканта чи як воїна.

Музикант годинами розповідав про Баха

…Ранок у Щецині був дуже спекотним. Данило і Сергій йшли вулицями незнайомого міста перед виступом. Вересень 2021 року — час, коли світ для цих двох хлопців з Дніпра все ще був переповнений джазом.

— Знаєш, Даню, — Сергій зупинився, дивлячись на гасовий ліхтар, — Бах був першим джазменом…

Данило в такі моменти завжди посміхався. Він вже давно звик до того, що його друг міг годинами говорити про Баха. Сергій навчався на теоретика музики. Але любив її не лише у теорії… Поки інші музиканти обговорювали гонорари чи нові музичні інструменти, Сергій міг безупину сперечатись про епоху постмодернізму чи ще про щось, що у той момент здавалось йому важливим.

— Ти знову? — відповів Данило. — Давай краще знайдемо, де тут ще наливають.

Того вечора в філармонії в Кошаліні зібралась різноманітна публіка — від торговців до місцевих чиновників. Здавалось, всі любителі джазу відклали свої буденні справи і пішли на фестиваль. Після виступу в вестибюлі філармонії залишилось чимало охочих придбати диски українського гурта Danylo Vinarikov Ensemble.

— Це успіх! Данило задоволено підписував диски своїм новим шанувальникам. Сергій в цей час стояв неподалік. 

Авторський концерт Сергія у Дніпрі

Сергій з Данилом товаришували ще з 2008-го року, з часів консерваторії в Дніпрі. Сергій тоді навчався на теоретичному відділі, був молодшим за Данила. Коли відкрився клас джазового контрабасу, він одразу перевівся туди.

Дніпро для хлопців був переплетінням сейшнів і нічних прогулянок набережною. Один із таких вечорів залишився у пам’яті Данила назавжди. Це був літній вечір 2021 року, незадовго до початку великої війни. У дніпровському арт-кафе «Невідомий Петровський» Сергій давав свій перший і, як згодом виявилось, єдиний авторський концерт.

Перед початком виступу вони довго гуляли набережною. Сонце повільно сідало, відблискуючи у теплих хвилях Дніпра. Товариші йшли, жартували та як завжди говорили про все на світі. Погода була саме такою, яка буває тільки в джазові літні вечори. 

Данило згадує, як Сергій ретельно готувався до свого виступу. Кожне аранжування було вивірене ним до ідеалу. Того вечора у маленькій залі «Петровського» зібралось чимало поціновувачів джазу. 

Після виступу було традиційне афтепаті. Коли всі вже розійшлися, а вони з Данилом знову залишилися вдвох, як це відбувалось майже завжди, за вікном вже починало сходити сонце, а на набережній співали солов’ї. Хлопці ще довго продовжували грати.

— Пам’ятаєш «Кеди іскуствовєда»? — згадував пізніше Дмитро. — Ми заходили туди, як у штаб-квартиру. Там була пивна біржа, топові сорти, найкраща атмосфера. Потім була «Піяльня», а якщо вже зовсім розум затьмарювався — «Третій тайм».

Справжній «махач»

…Одного вечора, коли в місті тільки-но випав сніг, вони стояли біля бару. Двоє незнайомих хлопців курили неподалік. Раптом до незнайомців вчепились якісь розбишаки, які саме вийшли з бару.

— Що ти волосся розпустив, як баба!? — кинув один із них у бік хлопців.

Сергій, який зазвичай був дуже спокійним, раптом не стримався. Його інтелігентне обличчя в одну мить змінилось, але натомість дуже стриманно спитав:

— А на що ви його ображаєте ? 

Данило згадує: тієї миті почався справжній «махач». Сергій бився з таким завзяттям, ніби захищав не випадкових перехожих, а свої найглибші переконання. Так і було: він не любив несправедливості ні в чому.

…Травень 2022 року змінив життя Музиканта назавжди. Данило пішов до війська трохи раніше. В одній із телефонних розмов з Сергієм він запросив товариша на День народження, яке планував відзначити вдома. 

— Даню, я йду в 17-ту танкову, у штурмовики.

Данило довго мовчав. Він ніколи не уявляв собі Сергія, який грав витончені басові партії, у важкому бронежилеті, який, здавалося, важив більше, ніж сам музикант. При зрості під метр дев’яносто Сергій мав трохи більше семидесяти кілограмів. 

— А як же бас? А інструменти, виступи?

— Я прийняв рішення. 

Я — військовий

Він був непохитний у своєму рішенні. Коли Тетяна згодом дзвонила Сергієві з Бельгії, пропонуючи організувати благодійний тур Європою, він відповідав сухо: «Таню, ніякої музики. Я — військовий». Тільки під час коротких ротацій Музикант завжди примудрявся забігти на репетиційну базу в Дніпрі. Коли він брав до рук свій Fender, на годину-дві знову перетворювався у Сергія з тим колишнім поглядом. Музикант ставав собою.

Данило пригадує, як друг розповідав йому, що в окопах він часто слухає Френка Сінатру, щоб заспокоїтись. Такий звичний для Музиканта голос Сінатри заглушав остогидлий звук міномета.

Останній раз друзі бачилися в січні 23-го. Обидва розуміли, що це могла бути остання зустріч. Але вони намагалися про це не говорити.

Міша мріяв зіграти “Самотність” разом

Міша часто згадує, як одного разу після концерту, коли клуб уже спорожнів, Сергій сів за піаніно. Він почав грати мелодію.

— Що це? — запитав Міша.

— «Solitude», — відповів Сергій, не піднімаючи очей від клавіш. 

Самотність Міша мріяв колись зіграти з Сергієм. А зіграв сам у квітні 2024 року на роковини загибелі друга.

«Для мене вона звучала, як одна з тих мелодій, що наче існували завжди. Виявилось це його твір, який ми ніколи не грали разом. Я запропонував йому якось зіграти його в нашому тріо, але цього ніколи не сталося», — напише після загибелі Сергія Міша в соцмережі, коли заграє цю мелодію у пам’ять про Друга.

Джаз у пам’ять про друга

Попри війну, в Дніпровській філармонії знову і знову звучить джаз. Щороку у жовтні International Artemov Jazz Festival. Ближче до 12-го числа, дня народження Сергія, музиканти з усього світу приїжджають у його рідне місто, щоб зіграти твори Музиканта. У 2025 році, попри всі складнощі, до Дніпра приїхав бельгійський піаніст Іван Падуар. Він виконував зі сцени «Tibetan Singing Bowl».

«Він не був створений для війни, — каже Дмитро, дивлячись на порожню сцену філармонії. — Але він вибрав її».

«Крім того, що він був музикантом, він цікавився дуже багатьма речами, якими, наприклад, я або ніхто в нашому оточенні так глибоко не цікавився. Такі речі, наприклад, як вища математика. Він читав книги з вищої математики, дуже добре грав в шахи, філософію вивчав, його дуже цікавила філософія. Навіть займався бразильським капоейро. Він був чудовим композитором», — Дмитро може годинами розповідати про свого товариша.  

Міша ж часто згадує той період, коли вони багато подорожували Україною. Це були дуже драйвові концерти. Спочатку виступи з Noreda Graves та Khalif Wailin’ Walter восени, а потім — святкові вечори з Breezy Rodio. Організатор був з Одеси, тому більшість виступів проходила в легендарному одеському клубі «Перон №7». Публіки там збиралось так багато, що доводилося грати декілька вечорів поспіль. Сергій тоді насолоджувався кожною хвилиною на сцені.

«Зараз із особливою теплотою згадуються навіть пересадки з потягу на потяг морозними ночами, які нам тоді зовсім не подобалися. Місцеві лавочки на свіжому повітрі видавалися найзатишнішим місцем там, а одинокий кавовий автомат був єдиною можливістю трохи зігрітися. Пізніше тієї ж ночі ми заселялися у порожній клуб, де мали грати наступного дня, та раділи, знайшовши по шухлядах гарний чай, яким відігрівалися, вмикаючи один одному нові музичні знахідки на телефоні», — говорить Михайло.

Він додає, що в одному з таких турів Сергій купив собі нову басуху. Дуже класну. 

«Пам’ятаю, як горіли в нього очі, коли він її ще тільки тестував. “Та гроші відправиш потім”, — сказав йому продавець, якого ми ніколи не зустрічали раніше. Авжеж, того разу дорогою додому ми сиділи вже з двома басухами на тій лавочці посеред ніде. Незважаючи на вагу, то була приємна ноша. Але спогад про це набув для мене сумного відтінку, враховуючи, що той інструмент не встиг дати Сергію все, що він так рішуче збирався від нього взяти», — додає він. 

Розмова у трамваї

Міша розповідає, як якось вони їхали разом у трамваї, за вікном зникали вулиці Дніпра. Хлопці розмовляли про музику, про майбутнє.

«Сергій тоді схоже перебував у якомусь перехідному емоційному періоді, в сумнівах щодо своєї діяльності. Він серйозно подумував кинути грати на басу та почати займатися на гітарі, бо відчував, що на басі він не може реалізувати свої ідеї, повноцінно самовиразитися. Казав тоді, “Міша, мені вже 24 роки, а я досі нічого не досяг…”, що звучало для мене скоріше мило. Я розумів, що кожному свій вік сприймається дуже чутливо, але 24 роки — стільки всього ще попереду, стільки всього можна ще встигнути та досягти…» 

Перед очима у нього раптом виринає Сергій зі скеч-буком, він щось малює. Потім Міша згадує, що в нього досі лежить пуер, який він пив тільки з Сергієм, коли той приходив у гості, бо тільки він вмів його правильно заварювати.

Вже пішовши до війська, Музикант виривався на вихідні до рідного Дніпра, ноги самі несли його до бази.

— Він заходив, брав бас і просто заплющував очі, — згадують друзі з його кавер-гурту. — Грав джаз, грав усе підряд. 

Через рік після загибелі Міша випустив сингл «Surveyor 4» як частину спадщини Vibe Trio. 

Він говорить, що «Surveyor 4» — одна з особливих композицій Сергія. Вона відображає події однойменної космічної місії з висадки на Місяць. В якийсь момент щось пішло не так: зв’язок перервався за лічені хвилини до посадки, а згодом він розбився об місячну поверхню. Ці події яскраво відтворені в самому записі. Все починається спокійно, та згодом звучання змінюється тривожним епізодом; напруга зростає і різко обривається тишею. Випуск цього синглу до роковин загибелі Сергія був досить символічним для нас.

— Він вбирав усе, як губка, — каже Міша про початок їхнього знайомства. — Ми можливо були дещо настирними зі своєю складною музикою, а він казав: «Хлопці, взагалі то це складнувато». А сам брав і грав все практично одразу.

Музика продовжує жити

Сьогодні музика Сергія лунає в Instagram-рілзах і на стрімінгах. Люди, які ніколи не знали Музиканта особисто, додають її до своїх відео, навіть не здогадуючись, що її написав хлопець, який загинув під Бахмутом.

…30 квітня 2026 року. Міжнародний день джазу. У великій залі Дніпропетровської філармонії аншлаг. Данило Вінаріков диригує симфонічним оркестром. Наприкінці оркестр починає грати аранжування Данила на твір Сергія “Solitude”.

— Коли ми грали його музику вчора, — каже Дмитро, — я відчував, що він з нами.

Через рік після загибелі Сергія Український інститут видав нотну збірку джазмена «Serhii Artemov. In memoriam». До неї увійшли вісім неопублікованих творів Музиканта.

«Сергій Артемов — визначна фігура джазової сцени Дніпра, був учасником гурту Vibe Trio. Значний вклад зробив у проєкти Dark Side Trio, Danylo Vinarikov Ensemble, Elevation Trio та інші. Гастролював з сесійними музикантами по всьому світу, такими як Godwin Louis, Christopher McBride, Charles Turner, Breezy Rodio, Will Jacobs, Noreda Graves, Onita Boone, Khalif Wailin’ Walter», — написано у передмові до глянцевої збірки із портретом Музиканта

На стіні консерваторії, де навчався Сергій, висить лаконічна меморіальна табличка: «Тут навчався захисник України». 

Інструменти Сергія продовжують жити. Fender його брат подарував музиканту Юрію Бузілову, а польський мастеровий бас звучить у біг-бенді філармонії, в руках колеги Сергія. Контрабас Музикант так і не встиг купити… Він загинув у 29 років. 

Спогадами про музиканта Сергія Артемова поділились його друзі: Михайло Лишенко, Данило Вінаріков, Дмитро Литвиненко та Тетяна Шлапак.

Фото і відео надали друзі і рідні музиканта.

Розмовляла Ірина Рожок-Капранова