Капелан, що мусить у шпиталі відповідати тяжкопораненим на запитання: «А де був твій Бог?»

Бути поруч із тяжкопораненими воїнами в реанімації, з бійцями, що відновлюють здоров’я у палатах шпиталю, з рідними та близькими, які можуть бути емоційно шоковані, побачивши коханого армійця, перемотаного бинтами, під’єднаного до систем життєзабезпечення. Військовий капелан харківського шпиталю Геннадій Рохманійко служить там, де життя бореться зі смертю, де фізичне здоров’я часто залежить від духовного налаштування самого захисника: тягнутися до життя, вірити, надіятися і любити! Служіння капелана у шпиталі передбачає не тільки духовну турботу про пацієнтів та їхніх близьких, але й про лікарів і медсестер — усіх тих, хто рятує життя військовослужбовців.

У Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону, який відоміший харків’янам як військовий шпиталь, капелани Православної церкви України служать із 2018 року. Майже три роки повномасштабної війни у шпитальному храмі Святителя Луки Кримського править богослужіння протоієрей Геннадій Рохманійко. Священник тоді ще Української православної церкви Київського патріархату пліч-о-пліч із солдатами від початку російсько-української війни.

Простір шпитального храму Святителя Луки Кримського для традиційного православного мирянина є незвичним. На стінах маленької кімнати розміром три на п’ять метрів — ікони Православної церкви України, Римо-католицької та Греко-католицької церков. Тут можна почитати священні книги різних релігійних течій. Отець Геннадій пояснив: шпитальний храм — міжконфесійний духовний центр, бо у військовому медзакладі дотримуються поліконфесійності. Тобто якщо священник православної церкви Геннадій Рохманійко очолює душпастирську службу в медичному колективі, він є капеланом і для протестантів, і для мусульман, і для юдеїв. Варто наголосити, капеланові кодексом військового священника заборонено «займатися переманюванням у свою віру послідовників інших конфесій (релігій), маючи право проповідувати тим, хто не ідентифікує себе з іншою конфесією».

Священник у пікселі, Геннадій Рохманійко проводить щоденні нетривалі служби в шпитальному храмі, щонеділі — молебень. Але в його служінні головне — тісно взаємодіяти з пацієнтами шпиталю і медичним персоналом. Капелан повинен робити акцент не на зовнішній літургійній дії, а на безпосередньому спілкуванні з пораненим, на поверненні його з фронту. Бо фізично він у шпиталі, але його ментальний стан зазвичай свідчить про те, що ним панують жахіття війни, у голові він може постійно прокручувати обстріл або наліт ворожого безпілотника, що стався за кілька секунд до поранення. Завдання капелана полягає в тому, щоб мінімізувати наслідки стресів і потрясінь, пережитих на передовій. Тому отцеві Геннадію доводиться шукати ключик до серця і душі бійців із тяжкими пораненнями і травмами.

Священник Іоано-Богословського храму Православної церкви України Геннадій Рохманійко за майже три роки капеланства у харківському військовому шпиталі став невіддільною частиною колективу. Маючи певні богословські навички, він одразу відчуває, чим послужити або допомогти санітаркам і лікарям, які цілодобово перебувають у постійному фізичному та моральному напруженні. Не помилимося, якщо скажемо, що капелан у військово-медичній установі — активний учасник багатофункціонального лікувального процесу. А втім, про це ми поговоримо вже в наступному випуску подкасту «Пліч-о-пліч».

Слухайте історію і непрості роздуми отця Геннадія, який від початку повномасштабної війни служить військовим капеланом у харківському шпиталі.

Пліч-о-пліч