Про революції, що змінили країну й усіх нас

Сьогодні всі, хто бачить Україну в Європейській спільноті, усі, кому близькі цінності демократії, справедливості та свободи, усі, хто цурається маніпуляцій та розколу на Схід і Захід, Північ і Південь України, натомість воюючи за цілісність держави, святкують День Гідності та Свободи.

Двадцять першого листопада ми згадуємо про дві революції останніх двох десятиліть. Про Помаранчеву, що розпочалася публічними протестними акціями на майданах по всій країні 22 листопада 2004 року, після того як сфальсифікували результати президентських виборів на користь Віктора Януковича. Він згодом таки став Президентом України, а невдовзі втік до росії.

У нашій пам’яті й доленосні події Революції гідності. Увечері 21 листопада 2013 року розпочалися протести активних українців (переважно студентів і молодіжних організацій) проти рішення команди Віктора Януковича про призупинення курсу на вступ до Європейського Союзу та скасування процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Цей крок спричинив обурення українців. Захищаючи свої майбутнє, гідність і свободу, загинуло 106 українців, а ще понад дві тисячі людей дістали поранення. 18–20 лютого 2014 року — це найтрагічніші дні Євромайдану. У ті чорні дні невідомі снайпери стріляли по протестувальниках-євромайданівцях у центральних кварталах Києва. Серед героїв Небесної Сотні (так у народі називають полеглих у протистоянні на Євромайдані) — троє харківців: Владислав Зубенко, Євген Котляр та Юрій Паращук.

Євромайдан у Харкові вважають одним із найінтелігентніших в Україні. Одначе, що важливо, він був наймасовішим на Сході України. Від 21 листопада спочатку на майдан Свободи, а невдовзі до пам’ятника Шевченкові щовечора приходили громадські активісти, підприємці, місцеві політики, викладачі університетів, правозахисники, музиканти й письменники, представники багатьох церков — усі, хто не бажав повного розвороту в російський бік, усі, хто обстоював очищення влади від зрадників і корупціонерів.

Заходи харківського Євромайдану супроводжувалися агресивними заявами з боку тодішніх голови Харківської обласної державної адміністрації Михайла Добкіна й міського голови Геннадія Кернеса. Вони були активними членами команди Партії регіонів і близькі за поглядами до російського курсу Харкова й України загалом. Узимку 2014 року активістів Євромайдану в центрі Харкова переслідували чоловіки з битами й палицями. Однак найвирішальніше зібрання харківського Євромайдану випало на 22 лютого 2014 року, коли в Палаці спорту за участю президента Віктора Януковича мав відбутися з’їзд депутатів обласних рад від Партії регіонів. Утім, Янукович так і не наважився прибути сюди, оскільки біля Палацу спорту вже чатували багатотисячні колони євромайданівців. Далі ми побачили Януковича в Криму, а згодом — у росії. Тим часом в Україні розгорталися події «рускої весни», захоплення ворогом Криму й Донбасу.

У День Гідності та Свободи ми говорили з Михайлом Кобцевим. Він одним із перших пізнього вечора 21 листопада вийшов на харківський майдан Свободи, щоб долучитися до всеукраїнської акції проти відмови уряду Миколи Азарова й самого президента Віктора Януковича підписувати Угоду про асоціацію щодо створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом. Тоді разом із Михайлом були активісти: медик Дмитро Пилипець, журналіст Володимир Чистилін, історик і громадський діяч Сергій Петров, а також фотограф Михайло Конторович.

Етери