Василь Еллан-Блакитний — людина, яка «повісила свою ліру» Філіп Дикань
Дванадцяте січня — день народження Василя Еллана-Блакитного, поета, який став партійним функціонером та якому ми завдячуємо появою сузір’я талантів, знаного як Розстріляне Відродження.
Він починав як ліричний поет, але революційний шлях, що захопив його з юнацтва, привів до адміністративної та організаторської роботи: у 26 років Василя Еллана-Блакитного призначили редактором офіційного вісника більшовиків України — газети «Вісті ВУЦВК». За тих часів його ім’я звучало гучніше, ніж імена більшості його однолітків: Миколи Хвильового, Михайля Семенка, Євгена Плужника, Майка Йогансена та інших. Ба більше, вони шанували Василя Еллана-Блакитного та прислухалися до нього. Коли він помер, поета поховали з належними його рангу почестями, навіть поставили йому пам’ятник у середмісті Харкова, навпроти будинку, де він мешкав. Але вже за кілька років пам’ятник знесли, його зашельмували як буржуазного націоналіста, твори заборонили, а пам’ять заплямували.
Чому талановитий поет проміняв ліру на кабінет партфункціонера? Як він вплинув на українізацію 1920-х років? Який слід залишив по собі?
Про героя цього випуску «Харківських історій» Василя Еллана-Блакитного поговорили з дослідницею літератури 1920-х років і співробітницею Харківського літмузею Мариною Куценко.