play_arrow

Пліч-о-пліч

Життя незрячих ветеранів після війни

micВолодимир Носков today11.03.2024 678

Тло
  • cover play_arrow

    Життя незрячих ветеранів після війни Володимир Носков


У Львові днями закінчився курс комплексної реабілітації та адаптації для ветеранів, які втратили зір, і членів їхніх сімей. Проєкт «Точка дотику» проводять фахівці громадської спілки «Сучасний погляд» за фінансової підтримки міжнародного благодійного фонду «Альянс громадського здоров’я/ Alliance for Public Health» і Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ).

В Україні це перша пілотна програма, де спільними зусиллями представників громадського сектору й держави в особі Міністерства освіти й науки впродовж місяця відбувається реабілітація ветеранів війни, які під час бойових завдань повністю втратили зір.

Торік у грудні в подкасті «Пліч-о-пліч» ведучий Володимир Носков із медиками харківської клінічної офтальмологічної лікарні імені Гіршмана розповідали: мінно-вибухові травми, а також осколкові поранення — це зазвичай комбіновані ушкодження, так звані мультипоранення, коли відбувається порушення різних частин тіла й органів.

За таких обставин пораненому військовослужбовцю надто складно ставати на протези після ампутації. Іще складніше адаптуватися до життя, коли втратив здатність бачити. А якщо водномить стаєш тотально незрячим, а ти маєш ще й порушення слуху, плюс ампутовану кінцівку, та ще й не одну, то реабілітація в такому разі — завдання із двома зірочками.

«Життя після війни має тривати» — так говорять буквально кожному учасникові реабілітаційного табору їхні тренери. Однак спершу військовослужбовцям зі свіжими фізичними й ментальними травмами складно зрозуміти гасло цього проєкту. І тільки після знайомства із життям незрячих, корекційних занять, співу під гітару ввечері, перших приготованих власноруч канапок і першої гри в шахи на спеціальній рельєфній дошці слова «життя після війни має тривати» набирають для них сенсів і барв.

Ініціаторка проєкту «Точка дотику», незряча Олеся Перепеченко, говорить: у своєму першому реабілітаційному таборі більшість ветеранів війни з порушеннями зору отримує свої перші білі тростини, здійснює перші прогулянки містом без сторонньої допомоги, навчається працювати з програмами, що допомагають незрячим користуватися мобільними телефонами та комп’ютерами. Для багатьох захисників та їхніх сімей цей проєкт без перебільшень стає початком для післяфронтового життя. Для життя, де головним є не зір, а слух, запахи й тактильність. Олеся Перепеченко та й багато хто із членів реабілітаційної команди після втрати зору теж училися все робити в новий спосіб. А тому їм є чим із власного досвіду поділитися із захисниками, є про що з ними щиро поговорити.

З якими результатами закінчився нинішній етап курсу комплексної реабілітації та адаптації для шістьох ветеранів, що втратили зір, і членів їхніх сімей, більше дізналися в подкасті «Пліч-о-пліч» від виконавчої директорки громадської спілки «Всеукраїнська ліга організацій осіб з інвалідністю по зору “Сучасний погляд”» і кураторки реабілітаційних програм незрячих людей Олесі Перепеченко.


Пліч-о-пліч

0%