Склад макулатури чи центр культури? Як виживають бібліотеки Xарківщини на четвертий рік війни

У бібліотеці села Картамиш Лозівського району тихо. За другу половину 2025 року тут зареєстровано приблизно 80 активних читачів. Це ті, хто, за словами бібліотекарки Ксенії Глумакової, «справді любить читати й віддає перевагу саме паперовим книжкам». Але значна частина цих книжок досі російською мовою.

Ситуація у Картамиші є типовою для тилових громад Харківщини. Процес списання російськомовної літератури фактично завис між бюрократичними процедурами, браком фінансування і страхом залишити бібліотеки з порожніми полицями. Натомість у прифронтових громадах питання фондів «вирішила» війна — разом із будівлями бібліотек.

Аналіз офіційних відповідей громад області та обласної влади дає змогу зрозуміти, чому полиці не порожніють і що — або нічого — приходить на заміну списаному.

«Процес іще не запущено»

У бібліотеці Картамиша російськомовна література досі займає значну частину стелажів.

«Точних даних наразі не маю, але російськомовна література становить орієнтовно 40 % фонду або менше», — розповідає бібліотекарка.

Попри запит на очищення культурного простору протягом 2025 року списання тут не проводили.

«Мені повідомляли, що списання заплановано й обсяги будуть значні. Поки що цей процес не запущено на практиці — імовірно, через організаційні та документаційні питання», — пояснює вона.

Головна технічна проблема — паперова тяганина.

«Процедура досить складна й тривала, насамперед через проблеми з інвентарними книгами та обліковою документацією», — розповідає працівниця місцевої бібліотеки.

Ксенія працює у бібліотеці відносно недавно й каже, що за цей час не стикалася з конфліктами довкола вилучення совєцьких чи російських видань. Водночас її позиція щодо наявності такої літератури в публічних бібліотеках однозначна: простір читання має формувати український культурний контекст, а не зберігати спадщину держави-агресорки.

Водночас замінювати старі видання нічим: бібліотекарка зазначає, що 2025 року нових книжок за бюджетні гроші не надходило.

За спостереженнями бібліотекарки, більшість відвідувачів підтримує оновлення фонду й частіше запитує про книжки українською мовою: сучасну літературу або переклади світових авторів. Попиту на російські видання, каже вона, майже немає, але через брак нових надходжень людям нерідко доводиться брати те, що доступне.

«Списано» російською артилерією

Поки в тилових громадах готують акти списання, у прикордонних районах Харківщини «актуалізацію фондів» провели російські війська.

Особливо трагічна ситуація склалася в Ізюмі. В управлінні освіти Ізюмської міської ради повідомили, що офіційне списання не проводили, оскільки фонди знищено фізично: «Задокументовано, що під час окупації бібліотечні фонди закладів освіти Ізюмської міської ради фактично знищено: окупанти здійснювали цілеспрямоване вилучення, вивезення і спалення літератури». Станом на січень 2026 року російських книжок там 0 % — через «тотальне знищення фондів».

У Липецькій громаді, що перебуває у зоні активних бойових дій, звітують про повне знищення бібліотечної мережі: «Усі заклади освіти й культури, як-от бібліотеки, зруйновано, а бібліотечні фонди, зокрема російськомовна література та видання совєцького періоду, на 100 % знищено військами рф. Процедури утилізації немає». Частина книжок російською мовою — 0 %.

Схожа ситуація і в Куп’янську. У відділі освіти повідомляють: «Бібліотечні фонди разом із примірниками російськомовної літератури знищено, тому списання видань совєцького періоду не проводили». Установити відсоткове співвідношення книжок «не має можливості».

У Вільхівській громаді проблему ускладнює мінна небезпека.

«Частина території громади не є повністю розмінованою. Доступ до об’єктів соціальної інфраструктури обмежений або небезпечний», — зазначають у сільраді. Бібліотечні фонди, зокрема російськомовні видання, знищено; вони не підлягають утилізації.

У Кіндрашівській громаді діяльність закладів культури офіційно призупинено із січня 2023 року, а працівників звільнено.

«Проведення процедури списання наразі неможливе через відсутність матеріально відповідальних осіб і неможливість роботи інвентаризаційних комісій».

У Малоданилівській громаді 2022 року повністю зруйновано Черкаськолозівський ліцей.

«Усю літературу бібліотечного фонду списано згідно з актом обстеження будівель, ураховуючи той факт, що разом із бібліотечним фондом знищено всю бібліотечну документацію».

Математика втрат: 116 списаних на одну нову

Громади, що не перебувають безпосередньо на лінії вогню, демонструють активне очищення фондів. Утім, цифри свідчать про критичну диспропорцію: списують тисячі примірників, а закуповують одиниці.

Показовим є звіт Донецької селищної ради Ізюмського району. Тут заявляють про повну відсутність російськомовних книжок: «Станом на січень 2026 року книжок російською мовою немає, що становить 0 % від загального бібліотечного фонду».

Протягом 2022–2026 років у громаді списали 38 216 примірників. Усю літературу здано на макулатуру. За вторговані гроші придбали лише 328 примірників художньої літератури. Отже, на 116 списаних книжок випадає тільки одна нова українська.

У Роганській селищній раді також повідомляють про 100 % списання російськомовної літератури. Однак гроші від макулатури спрямували не на поповнення фондів, а на закупівлю журналів реєстрації та іншої канцелярії.

Інші громади обирають шлях поступового списання:

– у Слобожанській громаді кількість книжок російською мовою досі становить 27,6 %. Формально цю літературу «вилучено з бібліотечного фонду» та її «не використовують в освітньому процесі», але фізично вона ще є;

– у Берестинській громаді списали 5 137 примірників, однак російська література досі становить приблизно 25 % фонду;

– у Близнюківській громаді залишається 12 % російськомовних книжок, які планують списати протягом року;

– у Коломацькій громаді списали 899 примірників, середній відсоток російських книжок нині становить 7 %;

– у Південній міській раді частка таких видань сягає приблизно 5 %.

Хто має платити за українську книгу?

Основна причина, чому на місці тисяч списаних томів з’являється порожнеча, — відсутність централізованого фінансування.

Департамент освіти й науки Харківської обласної військової адміністрації у відповіді на запит прямо зазначив, що грошей з обласного бюджету на оновлення бібліотечних фондів не виділяють:

«Кошти з обласного бюджету на закупівлю літератури для закладів освіти не виділяли, а затверджених рекомендацій щодо пріоритетних списків для закупівлі літератури немає».

Цю позицію підтверджують і громади:

– у Донецькій селищній раді повідомили, що у 2022–2026 роках гроші на закупівлю українськомовної літератури з обласного бюджету не надходили;

– Кіндрашівська сільська рада пояснює відсутність закупівель пріоритетами війни: бюджет спрямовують на оборону та соціальний захист населення;

– у Берестинській міській раді зазначають, що кошти від здачі макулатури можуть використати для оновлення фондів, однак конкретних обсягів закупівель не називають.

Водночас є поодинокі позитивні приклади використання внутрішніх ресурсів. У Коломацькій та Слобожанській громадах запевняють, що гроші, отримані від здачі макулатури, зараховують на спеціальні рахунки та спрямовують суто на поповнення бібліотечних фондів.

Як наслідок, бібліотеки опинилися у замкненому колі. Старі фонди потрібно списувати — цього вимагають час і рекомендації Мінкультури. Але нових надходжень немає. Грошей від макулатури вистачає тільки на мізерну кількість книжок або канцелярію.

Саме тому в таких селах, як Картамиш, бібліотекарі не поспішають із «організаційними питаннями». Після завершення процедури списання на полицях може не залишитися майже нічого — ні російського, ні українського. Тільки тиша й журнали реєстрації.

Авторка: Юлія Тернавська