Хребет армії — так називають сержантів у війську. Командир — голова та мозок, а сержанти — хребці, які доносять до рук та ніг, тобто солдатів, — що треба зробити і як.
Сьогоднішня наша «Станція «Держпром» — про головних сержантів 7-го корпусу швидкого реагування ДШВ та їхню роль у війську. Цей подкаст ми записали на Донеччині, під час навчань сержантів. 7-й корпус відповідає за оборону одного з найважчих напрямків фронту — Покровського.
Ви почуєте історії головних сержантів бригад, що тримають нині цю ділянку фронту. Це історії — про втрати побратимів, історії бізнес-проєктів та історії складних усвідомлень, завдяки яким вони і досі тримаються. Рушаймо.
У новому випуску програми «Станція “Держпром”» на Радіо «Накипіло» Марія Малєвська й Олександр Бринза побували на полігоні однієї з бригад 7-го корпусу швидкого реагування ДШВ.
Головний сержант корпусу Віталій Пискун — це людина, яка 2014-го виходила зі зброєю з Криму, яка пройшла величезний шлях у війську і нині є фактично правою рукою командира корпусу Євгена Ласійчука. Якому, як каже сам Віталій Пискун, він не заздрить. Сьогодні головний сержант корпусу зібрав головних сержантів бригад та окремих батальйонів, що підпорядковані корпусу, на своєрідний тімбілдінг: навчання зі стрільби по FPV-дронах під час руху на квадроциклі.
— Сьогодні ми зібралися передусім для того, щоб поділитися досвідом. Коли я збираю своїх бійців — а це, можливо, і певна частина тімбілдінгу, — що частіше ми зустрічаємося, то більше маємо можливостей для живого спілкування, а не по телефону. Адже деякі моменти ми просто не можемо обговорити чи розповісти один одному в месенджерах. На таких зборах відбувається обмін досвідом. Навіть це практичне заняття було більше схоже на обмін напрацюваннями: якими лайфхаками в підготовці та загалом у застосуванні в бойових умовах користується зараз 25-та бригада. Наступного разу ми зберемося на базі 79-ї бригади, і вони покажуть свої методи та способи підготовки. Саме в цьому й полягає мета всіх таких зборів — підтримання власної навченості, освоєння чогось нового та обмін досвідом для того, щоб поширювати його на всі бригади корпусу й надалі якісно проводити підготовку свого особового складу.
Сержант має вміти і знати все те, чого вимагає від підлеглих. Тому головні сержанти бригад всідаються на квадроцикл — але не як водій, а як пасажир, і задом наперед, застібаються, як у парашуті — й водій рушає вперед, а пілот дрона в цей час вилітає назустріч, й головний сержант має збити з рушниці цей дрон.
Сідає і сам організатор навчань Віталій Пискун. Поки йому пристібають ремені і передають зброю, питаю:
— А в чому основна складність цієї вправи?
— Насамперед у тебе немає стабільного положення під час прицілювання — тебе постійно трясе в дорозі. За всіма старими програмами вогневої підготовки є стрільба лежачи, стоячи, з коліна… А зараз ми робимо максимальний упор на платформи, щоб не було статики — аби ти вмів прицілюватися в максимально незручних умовах. У житті все саме так і є: ніхто не зупинятиметься й не даватиме тобі часу прицілитися. Поки ти зупинишся й вцілиш — у тебе вже дві FPV-шки прилетить.
— А для чого це сержантам?
— Тому що одна з основних функцій сержанта — це підготовка та навчання особового складу. У нас є гасло: «Слідуй за мною, роби, як я». Саме тому ми самі насамперед маємо бути максимальними професіоналами своєї справи, щоб потім передавати цей досвід підлеглим.
Поки головний сержант корпусу відстрілюється, говоримо з наймолодшим із учасників, який вже свою вправу завершив — Даніїлом Вигівським. Він начальник групи по роботі з сержантським складом 7-го корпусу швидкого реагування ДШВ. Служить від 18 років, має кілька поранень.
— Чи раніше ви проходили подібні навчання?
— Так, я служив раніше в 95-й бригаді бойовим медиком.
— Наскільки важливо, щоби сержант знав зсередини і з самого низу всі процеси і для чого це?
— Сержант — це як адміністратор у цивільному житті: він має все налагодити так, щоб усе працювало, а військові навчалися та слухали його. А ще — власним прикладом показувати, якою людиною треба бути. Тобто демонструвати все на собі, доносити це до особового складу й постійно вчитися для того, щоб вижити.
— Чи важко бути сержантом в сучасній українській армії?
— Я думаю, найважче солдату й сержанту на позиціях. Взагалі складно всім, але для того ми й тут — щоб наближати нашу перемогу.
— А що найскладніше в роботі сержанта?
— Це відповідальність за людей, адже ти — головний виконавець, як-то кажуть. Щоб зберегти їхні життя й щоб близькі дочекалися їх додому, ти мусиш максимально чітко пояснити солдатові та своєму підлеглому особовому складу, що вони мають робити та як заходити на позиції. І, звісно ж, показувати це власним прикладом.
— Ви зараз сказали «щоби не втрачати людей». За ці роки служби ви втрачали побратимів?
— Звісно. Під час штурмових дій я мав іти витягувати пораненого, але оскільки був старшим, мусив керувати бойовими медиками. Один із медиків пішов надавати допомогу, і в цей самий момент ворожий танк добив і його, і пораненого побратима, який чекав на порятунок.
— Це був ваш друг?
— Так.
— Як його звали?
— Роман.
Над головами дзижчить дрон, на квадроциклі вирушає наступний сержант, а ми підходимо до високого вояка, що щойно закінчив вправу, його звати Віталій Кременчуцький.
— Головний сержант 237-го окремого батальйону безпілотних систем сьомого корпусу швидкого реагування.
— Якби вас попросили перекласти сержантську посаду на цивільний фах, то хто такий сержант у цивільному житті? Яка б це була посада?
— В першу чергу, сержант — це лідер, опора командира і приклад для солдата. В цивільному сержант, можна сказати, батько.
— Батько?
— Так. Тому що всі питання у солдата — до сержанта. Чи це молодший сержант, старший сержант, неважливо. Командир відділення, головний сержант роти, головний сержант військової частини. Всі питання у них ідуть до головного сержанта. Він є головним радником командира в роботі солдат, сержантів.
Наступний наш герой — це Віталій Сидоренко, він головний сержант 3-го десантно-штурмового батальйону 78-ї окремої десантно-штурмової бригади 7-го корпусу ДШВ, і зараз виконує обовʼязки головного сержанта бригади.
— Якби вас запитали, яка посада в цивільному житті відповідає сержанту у війську, що б це було?
— Сержант — це організатор.
— А який відповідник в цивільному житті ви би назвали?
— Швидше за все, менеджер. Адже якщо людина вміє організовувати процеси, то й підрозділ працює максимально ефективно.
— Що для вас особисто найважче в роботі сержанта?
— Особисто для мене — це втрата людей. Я на війні з першого дня, кадровий військовий, через мої руки пройшла дуже велика кількість людей, і декого з них, на жаль, уже не повернути. Це моя особиста драма. А щодо повсякденного життя — немає завдань, які неможливо виконати, тим паче для Десантно-штурмових військ. Для сержанта ДШВ це обов’язок: ми мусимо виконувати все, тому й працюємо на максимум.
— Ви пройшли бої в Довгенькому на Харківщині. Це один з найбільших побитих населених пунктів, які я бачила в Україні. Чи назвали б ви ті дні найтяжчими за вторгнення?
— Так, там було тяжко. Ми 48 діб відбивали наступи, там було справді дуже тяжко. У той час ми зрозуміли, хто є хто. Хто в нашому підрозділі може виконувати завдання, хто не може. Там всі показали себе. Пригадую, був у мене кулеметник. Йому відірвало ногу. Перетягнувшись турнікетом, він прокричав у рацію: «Хлопці, я вас прикрию!». Він дав можливість роті відійти й зайняти рубежі, а сам, на жаль, трагічно загинув у бою. Тоді це справило на мене перше таке сильне враження: наша нація має дійсно героїчний народ, який виконуватиме свій обов’язок попри все — незважаючи ні на які травми чи поранення.
— Це відчуття досі у вас є, тримає вас?
— Я пам’ятаю їх усіх. Вони всі стоять у мене перед очима, як один. Щоразу, коли приїжджаю і є можливість кудись виїхати, я постійно заїжджаю до них на цвинтар, відвідую їх. Адже це ті хлопці, які справді віддали своє життя за нашу Батьківщину й дали можливість жити всім нам.
Одночасно з тренуваннями головних сержантів бригад корпусу на іншому полігоні, у широкому наметі кольору хакі стоять деревʼяні лави та столи. За ними, як за партами, сидять кількадесят армійців. Це — курси лідерства для майбутніх сержантів.
— Етичні дилеми, також відомі, як моральні дилеми, це гіпотетичні ситуації, в яких необхідно прийняти рішення між двома різними варіантами, щоб це була етична дилема.
Навпроти висить великий екран, а поруч із ним — інструктор 199-го навчального центру підготовки сержантського складу ДШВ, його звати Богдан.
— До війська зараз приходять дуже-дуже різні люди з різним рівнем освіти, статків, професій попередніх. Як їх всіх однаково можна навчити лідерству, як одну мову з ними знайти?
— Насправді є певні складнощі через те, що люди до служби працювали на абсолютно різних роботах і посадах. З кимось простіше, бо вони мали досвід в управлінні чи сфері обслуговування, де багато спілкувалися з людьми. Відповідно, їм легше знайти контакт із підлеглими й простіше дається це навчання. Є люди більш замкнуті в собі, тож із ними потрібно працювати трохи більше. Але ми намагаємося, і наразі нам це вдається.
— В цивільному житті сержант — це хто був би?
— Якщо брати, припустимо, якийсь ресторан, то це буде свого роду адміністратор. У такому розумінні.
— Тобто людина, яка зустрічає при вході в ресторан, розподіляє за столики і слідкує, щоби вчасно страви принесли?
— І слідкує за вчасне виконання даних задач. І сама може виконати при необхідності. — Ви скільки служите? В цивільному житті ким працювали?
— Від початку 2023 року. Ким я тільки не був: починаючи від звичайного різноробочого на будівництві й закінчуючи адміністратором у ресторані.
— Якби вам тоді, адміністраторові ресторану, сказали, що ви будете в війську навчати майбутніх сержантів, що би ви відповіли?
— Не знаю.
— Повірили би?
— Не знаю. Як людина, яка не служила строчки, навіть не знаю.
— Здивувалися би?
— Як мінімум.
Поки у слухачів курсів лідерства — перекур, говоримо з одним із них, молодим хлопцем, який має позивний «Світлоносець», він командир відділення водіїв у 25-й повітряно-десантній Січеславській бригаді.
— Розкажіть про позивний, ніколи не чула такого.
— Мені його дали, як мені пояснювали, що я дуже сильно сердобольна людина. Я би до такого не додумався.
— Розкажіть, що це за навчання.
— Курси лідерства. Мене призначили командиром відділення і сказали, що потрібно поїхати й відучитися на курсах лідерства. Насамперед треба залишатися людиною. Не випячувати те, що ти командир, і не ставити особовий склад нижче за себе. До кожного потрібно знайти свій підхід: спілкуватися, щоб добре знати його проблеми, можливо, якісь риси характеру, під які варто підлаштуватися. Все має бути без тиранії — це моя суб’єктивна думка. Потрібно згуртувати команду й вибудувати не просто авторитет, а повагу до себе, щоб люди хотіли тебе слухати й йти за тобою. Тільки тоді, я вважаю, робота у війську буде ефективною.
— Якщо перекласти сержантську посаду в війську на цивільну посаду, яка би це була посада в цивільному житті?
— Припустимо, як у мене — от беру по своїй роботі — це як інженер-механік у гаражі. Він керує там ремонтами, людьми, певною кількістю працівників.
Ті самі питання у нас — і до інструктора з вогневої підготовки 25-ї бригади на псевдо «Чіба».
— Командир — це лідер. Він веде за собою людей.
— А якщо перекласти цивільною мовою, сержант — це яка посада була б у цивільному житті?
— Бригадир.
— Ким ви були до війська і коли ви почали служити?
— До повномасштабного вторгнення був слюсарем-ремонтником, працював на заводі. 24 лютого все почалося, а 26 лютого я вже був у бригаді й ми вирушили якраз у напрямку Ізюма.
— Якби до 24 лютого, вам, слюсарю, сказали, що ви будете лідером і ще й будете викладати?
— Я не повірив би в це.
Завершимо ми цю програму про роль сержантів у війську словами головного сержанта 7-го корпусу швидкого реагування ДШВ Віталія Пискуна.
— В інших головних сержантів вже питала, тепер спитаю в головного сержанта корпусу. Який відповідник в цивільному житті посади сержант?
— Як на мене, це більше схоже на виконавчого директора. Є генеральний директор — це командир, чиє основне завдання — стратегія розвитку й усіх дій. А головний сержант — як права рука й помічник командира, безпосередній виконавець. Я завжди так порівнював. Один із моїх колишніх командирів казав: «Я не тактик, а стратег. Я придумав, що зробити, а ти думай, як це зробити». Командир планує й ставить завдання, а вже на плечах сержанта лежить обов’язок продумати, якими засобами, ким, коли і як довести до кінця задуманий результат. Тому недарма сержантський корпус називають хребтом армії. Командири — це голова, мозок, який ухвалює рішення й передає сигнали далі. А сержанти, як хребет, приймають цей сигнал і спрямовують його до виконавців — до «рук», «ніг» та решти органів. Це місток, який з’єднує виконавців із мозком. Сержант — це головний радник командира, такий собі менеджер із ризиків. Коли ухвалюється якесь рішення, він зобов’язаний підійти до командира й сказати: «Командире, можливо, нам не вдасться виконати це завдання через те й те, бо я був у тому підрозділі й бачив, як усе працює». Так, сержантам складно. Сержант повинен бути всюди і завжди, а ще — постійно на зв’язку з командиром, бо той у будь-який момент може зателефонувати й сказати: «Мені потрібна твоя підказка». А ти десь невідомо де, без зв’язку — як я зараз на полігоні. Я навіть не знаю, чи командир хотів приїхати до нас на заняття, прийде він чи ні, бо ми поза зоною… Нічого, скоро вийдемо на зв’язок і все обговоримо.
У соцмережах 7-го корпусу є актуальні збори, наприклад, на мідлстрайк-дрони, що б’ють по тилах противника.
Слухайте інтерв’ю повністю в програмі «Станція “Держпром”» на Радіо «Накипіло».
Як доєднатися до Спільноти «Накипіло»
