Українських полонених у російських буцегарнях та тюрмах катують фізично та психологічно. Льотчик Олексій Чиж, який у 2013 році закінчив Харківський університет Повітряних сил, пройшов АТО/ООС та захищає Україну від початку повномасштабної війни, знав чоловіка, якого росіяни закатували у неволі.
Про це Олексій Чиж, який на початку повномасштабної війни місяць пробув у полоні та був звільнений під час обміну в квітні 2022, розповів в етері Радіо «Накипіло».
«35 діб [перебував у полоні]. Але за ці 35 діб вони закатували полоненого. Те, що він загинув, я дізнався через декілька років, коли його тіло передали на Батьківщину. Він загинув через декілька днів після того, як нас звільнили», — розповів Олексій Чиж.
Вертоліт Чижа збили під час оборони Києва. Він та його побратим Іван вижили та потрапили у полон, бортовий технік Володимир загинув. Після падіння Олексій та Іван дістали переломів.
«Вони намагалися щось питати, я на адреналіні відповідав: «Нічого не знаю, пристрельте! Потім адреналін трохи згас, ми стикнулись з реаліями, що треба щось думати, щоб вижити і щоб наші покази збігалися. Далі близько доби під обстрілами нас везли до кордону з російською федерацією. Перші дві машини підірвалися, ми були на третій, в яку завантажились буряти… Не дуже хотілося загинути разом з бурятами в одній машині, краще б вже, думаю, в своєму гвинтокрилі», — згадує Олексій Чиж.
Після лікарні, де пораненим робили перев’язки замість операцій, повезли в табір, де не надавали медичної допомоги.
«Там були більш жорсткі умови, були систематичні побиття військовополонених. Мені пощастило, що я був лежачий. Я не міг ходити, а милиць не було. Мені наші полонені приносили їсти, хоча самі не доїдали. Їм давали від 30 секунд до двох хвилин, залежно від зміни, щоб з’їсти перше разом з другим. А потім було Курське СІЗО. Я не знаю, яку саму інформацію вони хотіли, тому що питання були не пов’язані з авіацією. Тобто було питання: «Де „нацики?“». Коли мене була можливість, я питав: «Хто для вас „нацики“?» У відповідях було — від добровольчих формувань до останнього українця. Тобто для них також це не зрозуміло. «Де склади боєприпасів, „Точка-У“ і так далі», — розповідає Олексій.
На перших допитах на льотчиків тиснули морально, змушували зачитувати речі, в яких вони закликали б до дружби з росіянами. У разі незгоди — погрожували.
«Кажу: «Ну я ж не буду це читати, тому що це маячня. Ніхто не повірить, ви розумієте чи ні?» Представник фсб каже: «От у твого друга тиск скаче, він без ліків може до ночі доживе… А тобі ногу будемо просто підрізати те, що гниє». Потім були фізичні побиття, психологічний тиск. Вони знали, що моя дружина перебувала на окупованій частині Херсона. Але, на щастя, дружина виїхала», — розповів Олексій.
Росіяни також намагалися переконати українців в тому, що росія вже захопила ледь не усю Україну.
«Один із співробітників, який нас охороняв казав, що вже все поділено по одеській трасі. Мовляв, східна частина відійшла до росії, а західна — сьогодні-завтра піде під Польщу. Ми, звісно ж, не вірили, тому що ми спілкувалися з іншими військовополоненими, які пізніше потрапляли в полон. Ми дізнавалися, що Чернігів ще не впав, в Харкові все добре, до нас доходила інформація про різні міста», — розповів Олексій.
Він називає пеклом усі місця, де росіяни утримують українців.
«Я спілкувався з військовополоненими з інших місць — це дійсно жах. Десь гірше, десь ще гірше, умови жахливі, постійне побиття, тортури, знущання психологічні, фізичні. Я погоджуюсь з іншими військовополоненими, що це все було заради розваги, тобто їм це все подобалось, це видно було. Зрідка траплялись люди, яким це не подобалось, але вони там не затримувались», — зазначив льотчик.
Як Олексій Чиж пов’язав своє життя з авіацією та що підтримувало його у неволі, слухайте повністю у подкасті «Накипіло із Філіппом Диканем».
Фото: Укрінформ
