Ворог став злішим, атаки — прицільнішими: як росіяни атакують евакуаційні місії

«Проліска» показала у Харкові атаковані російськими дронами автівки евакуації та вигоріле обладнання з гуманітарних складів. 

Цю виставку-інсталяцію та документальний фільм про найважчі дні евакуацій із Костянтинівки представники Гуманітарної місії «Проліска» возять зараз містами України, аби розповісти, яких зусиль зараз вартують гуманітарні місії. 

Від початку вторгнення «Проліска» евакуювала понад 100 тисяч людей. Часто ці місії відбуваються із ризиком для життів волонтерів. Уже понад 40 працівників цієї Гуманітарної місії дістали поранення. 

Кількість російських ударів по офісах, складських приміщеннях і автівках організації ми у цьому тексті навмисне не писатимемо: адже, поки виставка їхала до Харкова, цифра «118 атак» стала вже не актуальною — армія рф знищила офіс «Проліски» в Запоріжжі і вдарила по вантажівці на Харківщині. Про все це в новому випуску програми «Станція “Держпром”» з Марією Малєвською та Олександром Бринзою. Рушаймо.

На майданчику біля кінотеатру «Київ» на Нових будинках людно: родини з дітьми, рятувальники у формі, посадовці з райадміністрації та просто перехожі. Вони роздивляються спалений підіймач зі складу у Павлограді, по якому армія рф вдарила наприкінці липня. 

Збитки «Проліски» тоді сягнули майже 140 тисяч доларів: вогонь знищив запаси речей першої необхідності, призначених евакуйованим у транзитному центрі, а також будматеріали, які видавали потерпілим від обстрілів Павлоградського та Синельниківського районів. 

Один із основних експонатів виставки-інсталяції — сірий бусик із діркою в даху та вигорілим салоном. По ньому росіяни вдарили дроном у березні цьогоріч. За півтора тижні до цього ми саме працювали з евакуаційником «Проліски» Євгеном Ткачовим — саме цим бусом тоді заїздили в Дружківку. 

Коли чули дзижчання дронів, Євген наказував людям вистрибувати з автівки і розбігатися, а сам діставав велику табличку «Евакуація» та клав її на дах бусика. Хоча він і так весь був обклеєний логотипами Гуманітарної місії. Але це не допомогло. 

Говорить Євген Ткачов. 

— Ця автівка пропрацювала два місяці на «Дружківка — Олексієво-Дружківка — Костянтинівському» напрямку. Тобто евакуйовувала маломобільних, стареньких, слабеньких з Дружківки, Олексієво-Дружківки, Осиково. І забирали людей, котрих пішки виводили з Костянтинівки. Два місяці відкатались, вивозили щоденно до 20 людей. Потім 20 березня цього року під час евакуації в Олексієво-Дружківці везли чотири людини і їхали якраз забирати з Костянтинівки поранену бабусю, яку на візку вивозили сусіди. І в цей час, під час руху, нас атакував дрон. Одна жінка загинула на місці, друга отримала смертельне поранення, на жаль. Її привезли до лікарні, але вже в лікарні вона померла. Двоє людей отримали середнього ступеня поранення і вижили.   

— Я вас колись запитувала, де ви берете сили, а тепер хочу запитати, от після того, як у вас відбулася оця перша смерть, де ви потім брали сили на наступний день їхати знову? 

— Нічого нового, спілкування з родиною, молитва Всевишньому, його підкріплення. До речі, після обіду в цей же день вже знову поїхали на іншій автівці в Дружківку, в лікарню, на евакуацію.  

— Як ви відповідаєте людям, які питають, чому ви, попри ризик для вашого життя, продовжуєте їхати і вивозити людей? 

— У мене є багато відповідей. По-перше, — це мої люди. Я з Донеччини, з Часового Яру. Якщо мене Бог поселив в цьому районі, то я несу за них відповідальність. По-друге, це, мабуть, якийсь дар. От як дар у журналістів. Вони ж все винюхують, все випитують, все про все розповідають. У когось є дар евакуйовувати, у когось дар захищати Батьківщину, у когось дар до бізнесу. Тому я це розцінюю просто як талант, як дар, те, що дається, може, ще до народження.  

— Ви знову повернетеся на Донеччину і знову будуть евакуації. Які зараз евакуації, з яких населених пунктів і наскільки ускладнена ваша логістика? 

— На жаль, знову якийсь «День сурка», якесь дежавю. І евакуація йде з міста Краматорськ і Слов’янськ, котрі ще пів року тому ми вважали глибоким тилом. Там відпочивали, розміщували автівки, коли була евакуація з Олексієво-Дружківки та з Дружківки. А зараз, на жаль, бачимо на 99,9 відсотків все те саме. Спустошується місто, зростає кількість атак FPV-дронів навіть на евакуаторів. Денні обстріли цивільного населення, коли люди виходять. Ми робимо те саме, нічого нового. Намагаємось вивезти якомога більше людей, поки є можливість.

Євген Ткачов проводить для харківʼян екскурсію виставкою. Показує лобове скло  від іншої їхньої автівки — воно все розбите. 

— Це та, що не пропрацювала жодного дня, це в Дніпрі броньовик. Приблизно такий, подарувала адміністрація, щоб евакуйовувати по Дніпропетровщині. 

Той брьонований бусик було знищено російським ракетним ударом по Дніпру. Про нього і решту знищеного та пошкодженого майна «Проліски» розповідає зі сцени кінотеатру керівник Гуманітарної місії Євген Каплін. Разом із виставкою-інсталяцією «Проліска» повезла у всеукраїнський тур документальний фільм про евакуаційні місії з Костянтинівки. Ці кадри зняті восени 2025-го. 

Євген Ткачов у цій стрічці вивозить і живих, і мертвих з міста, що вже перебуває в облозі. Людей там уже ховають у дворах висоток, а вцілілих будівель вже немає. Автівка, на якій Ткачов вивіз не один десяток мешканців, таки потрапляє під удар дрона і лише завдяки швидкій і правильній реакції Ткачова всі встигають вистрибнути з машини і вціліти.

Говорить керівник «Проліски» Євген Каплін. 

— На жаль, коли ми знімали цей фільм, у нас було 90 атак. Потім їхня кількість почала зростати в геометричній прогресії, а минулого тижня обстріли стали щоденними. Тільки за останні два тижні трьома керованими авіабомбами було знищено наш офіс в Олександрівці, що розташовувався в п’ятиповерховому будинку. Там загинуло дуже багато людей, і лише дивом наші колеги залишилися живі. Півтора під’їзду завалилися просто над нашим офісом, від якого вціліло лише пів поверху. Учора авіабомбою бомбардували наш офіс у Запоріжжі. Влучання сталося менш ніж за 100 метрів від будівлі: в офісі повністю вибило вікна та двері. За день до цього росіяни намагалися поцілити в нашу вантажівку, яка перевозила родину з шістьма дітьми та їхніми меблями. Нас намагалися атакувати FPV-дроном на межі Харківської, Дніпропетровської та Донецької областей. На щастя, поряд перебували Сили оборони. Засоби ППО нейтралізували дрон, коли той летів за вантажівкою, а потім розвернувся й пішов у лобову атаку на водія. У цей момент його знешкодили, і він упав без детонації за метр від нашої автівки. І це я розповідаю лише про останній тиждень. До цього також завдавали ударів. Нам спалили офіс зі складом у Павлограді, де були знищені матеріали, які ми надаємо людям під час екстреного реагування. У березні був атакований екіпаж в Олексієво-Дружківці, де, на жаль, загинули дві жінки. Тоді ми не мали жодної броньованої автівки. Коли ж з’явилася перша, вона стояла під офісом у Дніпрі. росія вдарила «Іскандером» за шість мільйонів доларів по нашому дніпровському офісу та складу. Тоді, на жаль, цю першу броньовану автівку було знищено — ми навіть не встигли нею скористатися. Другу надану автівку знищив FPV-дрон у Дружківці вже на дев’ятий день роботи. Зараз ми її відновлюємо. На жаль, останнім часом таких атак стає дедалі більше. Ворог став злішим, а удари — прицільнішими. Якщо в попередні роки війни були переважно невибіркові атаки, коли ми просто опинялися в районі, куди прилітало, то останнім часом це цілеспрямовані спеціальні атаки. Ми це бачимо, адже маємо перехоплення відеозаписів від операторів дронів: вони бачать цивільних, бачать логотипи, бачать, що це евакуація чи гуманітарна допомога, і все одно атакують. Тут, на Харківщині, у Золочівській громаді, дрон «Молнія» намагався атакувати нашу вантажівку, яка розвозила зимову допомогу. Тобто це атаки і по тих, хто намагається втекти від війни, і по людях, які залишаються в прифронтовій зоні. І по офісах, і по складах, і по всій гуманітарній інфраструктурі — їх, на жаль, зараз стало набагато більше.

— Якою є кількість атак на сьогодні — на середину жовтня 2026 року? 

— На вчорашній день було 118, на сьогоднішній — 119, якщо рахувати невдалу попитку, тобто детонація дрона відбулася в гілку дерева над нашою машиною в трьох метрах над нею. Він летів чітко по машині, але зачепився за гілку… Вчора зранку, в 5:00 ранку, розбудив мене дзвінок: офіс знищено в Запоріжжі. На жаль, у щоденному форматі зараз… 

Говоримо з однією з відвідувачок виставки, яку ми помітили біля стенду з ураженою автівкою. Її звати Тетяна Гончарова. 

— Я волонтерка із Шевченкового Куп’янського району. Одразу після деокупації ми за покликом серця пішли допомагати людям — звісно ж, цивільним. Із місією «Проліска» ми познайомилися в листопаді, коли я зв’язалася з ними через знайомих, волонтерів та друзів. Вони привезли нам першу продуктову гуманітарну допомогу та засоби гігієни. Це була не просто допомога — це були врятовані життя кількох сотень родин, адже після окупації… але не будемо про це зараз. Відтоді ми й почали дружити. Сьогодні я тут випадково, адже тепер сама є переселенкою із Шевченкового. Які враження від виставки? Ми досі живемо в цих реаліях: до Шевченкового ми постійно їздимо, ось позавчора з другом-волонтером з Америки возили корм тваринам. Ми знаємо, що там відбувається. Тому те, що ми сьогодні побачили, — це та реальна правда, яка є нині. Вона була не лише вчора в Костянтинівці чи Дружківці, вона зараз у Шевченковому, адже ця біда, на жаль, просунулася далі в Куп’янському районі. Тому які враження? Біль. Очікувань, що все швидко зміниться, немає. Є реальна потреба в силах та енергії, щоб гідно пройти цей шлях і допомагати одне одному. На виставці я побачила, які це мужні люди. Вони — просто приклад незламності, людяності та сміливості. Адже були варіанти просто сказати: ти зробив свою справу, послужив — і можна йти відпочивати. Але я бачу хлопців і дівчат, які залишаються тут із перших днів. Це викликає величезну повагу та низький уклін, чесно.