Як при совєцькій владі відновлювали різдвяний вертеп у Харкові: традиція родини Черемських
today24.12.2025 о 15:09 3
Понад тридцять років на Різдво вулицями Харкова, на вокзалі, у метрополітені, на площах і в парках розігрують біблійні сюжети учасники й учасниці Слобідського вертепу. Починалося все ще в совєцькому Харкові — з родини Черемських.
7 січня 1989 року харківський громадський діяч Петро Черемський разом із друзями-однодумцями розіграв перший різдвяний вертеп. Спершу — підпільно, а згодом уже публічно, в часи, коли українські традиції в Харкові лише починали повертатися в міський простір.
Сьогодні цю традицію продовжують сини Петра Черемського — Кость і Роман. Щороку перед святами вони пишуть сценарій на основі класичної різдвяної історії XVIII століття, яку колись розігрувала молодь на Слобожанщині.
«Я зараз у Свято-Дмитрівському храмі Української греко-католицької церкви. Це місце, де практично від самого початку, як цей храм був відкритий уже за часів суверенної України, ми приходили колядувати. Переді мною стоїть вертеп. Вертеп може вже ставитись від сьогоднішнього вечора. І колядування може тривати аж до Стрітення», — розповідає в етері Радіо «Накипіло» Роман Черемський.
Перший вертеп родина Черемських поставила 1989 року. Сам Роман Черемський долучився до вертепування трохи пізніше.
«Я, на жаль, у перших вертепах не брав участі. Я більш активно долучався вже в 90-х — на початку 2000-х. І дотепер колядую», — каже він.
За словами Романа Черемського, народний сценарій точно передає біблійну історію й поєднує в собі радість і драму.
«Народний сценарій дуже точно описує ті події, які були пов’язані з народженням Ісуса Христа. Це веселе дійство, але разом із тим і драматичне, бо окрім радісної звістки, окрім торжества справедливості, є драматичний момент, коли цар Ірод виходить і наказує вбити всіх вифлеємських дітей», — зазначає він.
Для родини Черемських українські традиції були частиною щоденного життя ще задовго до публічного вертепу. Про це розповідає Кость Черемський:
«У нашій родині спілкувалися українською мовою, у нас була християнська орієнтація, ми завжди трималися певних звичаїв. Коли настали такі сприятливі обставини, з’явилася можливість те, що в нас було в родині, винести назовні й поділитися з близьким оточенням, з однодумцями».
За його словами, саме в таких умовах і почалося відродження харківського вертепу та українських свят загалом.
«Відроджувалися різноманітні українські свята і вшанування українських діячів у Харкові, і багато-багато інших українських подій», — додає Кость Черемський.
Навіть у найскрутніші часи, на початку 1980-х, родина намагалася зберігати й проявляти українську ідентичність.
«Це був початок 80-х років, коли все було дуже погано в Харкові з українством. Ми родиною ходили й висаджували в різних районах Харкова кущі калини — у центрі, в районі ХПІ, в інших місцях. Ми робили це на свій страх і ризик. Це було такою віддушиною й способом показати, що українськість жива», — згадує він.
Різдво в родині Черемських завжди відзначали за традицією.
«У кожен Святвечір ми, перед тим як сісти за стіл, носили вечерю родичам, співали колядки, а вже потім сідали за стіл і святкували Різдво», — розповідає Кость Черемський.
Паралельно існувало й дитяче, вуличне колядування, яке не завжди схвалювала совєцька система.
«Я пам’ятаю, як у дитинстві, це кінець 70-х — початок 80-х років, ми збиралися ватагами, ходили, співали кілька куплетів колядок, щедрували й засівали. Директор школи, знаючи про нашу діяльність, виставляв батьківський патруль. Нас намагалися вичепити», — каже він.
Одного з хлопців навіть публічно покарали.
«Поставили на лінійці — такий наганяй йому вліпили! Але ми все одно продовжили відзначати ці свята. Навпаки, це додавало енергії», — згадує Кость Черемський.
Попри утиски, людей, до яких приходили, колядники завжди попереджали заздалегідь.
«Ми ходили по знайомих, домовлялися, нас чекали. Нас завжди пригощали — цукерками, печивом, давали копійки. І хоча середовище було переважно російськомовне, сприйняття було дуже щире й тепле», — розповідає він.
Традиція вертепу й колядування в Харкові жила і в попередні десятиліття. Петро Черемський згадував, що ще у 1960-х роках студенти влаштовували вертепні дійства у форматі квартирників.
«Тоді Харків був центром науки й студентства. Студенти з різних областей збиралися в гурти, святкували, робили вертепні вистави — не повною мірою, як зараз, але з окремими елементами. Це все жило», — переповідає Кость Черемський слова батька.
Фото: з сімейного архіву родини Черемських
Коли наприкінці 1980-х почалося пробудження української державності, ці спогади й родинні традиції стали основою для першого публічного вертепу в Харкові.
Ветеран російсько-української війни Олександр Сидоренко, на якого напали 19 грудня у Харкові під час усеукраїнської хвилини мовчання, подав заяву до поліції. Про деталі інциденту постраждалий розповів в етері Радіо «Накипіло». «Нині я разом із родиною живу у Львові. Щодня ми спостерігаємо хвилину мовчання, самі стоїмо й віддаємо шану загиблим воїнам і цивільним людям о дев’ятій ранку. Увесь Львів завмирає. Зупиняється геть усе. Я приїхав до Харкова у справах до побратимів. […]
