У житті українського співака Павла Зіброва був період, коли він рік навчався у Харкові.
Про це він розповів у подкасті «Музичне бубубу» на Радіо «Накипіло».
«Я почав писати пісні від першого кохання. Закохався у балерину. Від нерозділеного кохання з’явилися пісні. Тож я завдячую і школі, і гуртові, і невзаємному коханню. Досі збираємося, адже ми друзі з дитинства… Потім була консерваторія, декілька сольних концертів у великому залі консерваторії. Потім нас розділили: кого в москву, кого в Харків, хто в Києві залишився — порозліталися. Але нині ми дружимо, підтримуємо одне одного. Кожен із цього гурту знаменитий у своїй сфері», — розповів Зібров.
Зіброву було 19, коли він мав вступати до москви.
«Я успішно закінчив школу — і мене порекомендували в московську консерваторію. Єдине, чого я не зрозумів, — це те, що на три місця контрабасистів приїхало понад двадцять музикантів: десять московських і ще з інших регіонів. Але я був самовпевнений, адже класно грав на контрабасі. Вони обрізали мене: за контрабас поставили четвірку, а за гармонію та сольфеджіо — трійки. Тоді зрозумів, що за балами не пройду. До мене, до речі, підійшли педагоги й натякнули мені не лізти», — згадує Зібров.
Він повернувся до України.
«Не пройшов до москви, а в Києві вже було запізно. Залишалися тільки ростов-на-дону й Харків. Я вирішив, що Харків — це все-таки Україна. За десять хвилин до закриття я подав документи. У москві я забув ноти для акомпанементу, але зіграв без нот та отримав п’ятірку з плюсом», — поділився Зібров.
«У мене досі руки чешуться, щоб пограти на контрабасі. Я років двадцять грав на цьому музичному інструменті: одинадцять років у школі, далі п’ять — у консерваторії, а потім — у симфонічному оркестрі. Тобто я багато відіграв. Тому в мене накачані пальці. Якщо душити когось, то можна легко задушити. Москалям будемо глотку рвати — у мене сильні руки», — додав співак.
Читайте повне інтерв’ю з Павлом Зібровим на Радіо «Накипіло», а також слухайте його у подкасті «Музичне бубубу».
