Пропаганда, спрямована на дітей, — це пропаганда через освіту, яка нав’язує малечі антиукраїнські, антиєвропейські й антилюдські традиції.
Світлини й відео з дітьми за партами в харківській підземці побачили люди в усьому світі. Це приголомшило іноземців і нагадало всьому світові, що війна в Україні триває.
А втім, новий навчальний рік почався не тільки в підземці Харкова, але й на окупованих територіях і в самій російській федерації.
У росії пропаганда впливає на школярів через «розмови про важливе», переписані підручники, уроки з управління безпілотними літальними апаратами. Пропаганда впливає і на тих, хто вчиться у школах на окупованих територіях.
Скількох майбутніх окупантів виховають росіяни за цей навчальний рік у своїх школах? Як розмовлятимуть двоє десятирічних хлопчиків, один з яких виїхав, наприклад, з Маріуполя або Мелітопольського району, а інший залишився і пішов до школи? Наскільки різне світосприйняття буде в цих дітей? Скільки часу їм знадобиться, щоб порозумітися?
Крім Маріуполя чи Мелітополя, є території, окуповані рф із 2014 року. Наступного року на тих територіях випустяться діти, які відучилися цілий шкільний період уже за російською деформованою інтерпретацією історії.
Українські діти, які опинилися в окупації
У місцевих пабліках окупованого Маріуполя є чимало відео, як люди зривають російські прапори, малюють літеру Ї (яка означає український спротив). Є відео, де молоді хлопці й дівчата сперечаються з окупантом у тролейбусі. Нещодавно підлітки зафільмували, як намагалися зняти триколор. Їм це не вдалося, але вони виклали відповідне відео в інстаграмі, через що їх почали розшукувати.
Водночас у пабліках окупованих населених пунктів багато показухи. Наприклад, де українські діти танцюють із російським прапором. Нещодавно таке відео було із селища Зарічне Мелітопольського району. Десяток дітей — хлопчики й дівчатка років, мабуть, по 8–10 — весело танцює із триколорами.
Дуже шкода цих дітей, бо вони там усміхаються й не розуміють, що відбувається та що з ними роблять.
У локальних пабліках періодично виникають суперечки тих, хто залишився в місті, з тими, хто не виїхав з окупованих територій. Перші часто кажуть: «Нам дітей до школи тепер не водити? Ви виїхали й учите нас, як жити. А ми тут лишилися, і моя дитина має якось учитися».
Вони знаходять аргументи, що освіту все одно треба здобувати. Один із користувачів зауважив, що в школах на окупованих територіях дітям укладатимуть у голови нісенітниці, на що йому була така відповідь: «Це діти. Вони мають право здобути освіту. Хай навіть у таких умовах. Чіплятися за прапори безглуздо. Пропаганда в навчанні не головне. Діти вчаться, спілкуються, дорослішають, не сидять удома, а історію ще 30 разів перепишуть. Ніхто ж не обурюється, що в Європі мовний бар’єр. Нехай діти швидко адаптуються, але навряд можна повноцінно засвоїти матеріал. І той, хто не зможе зачепитися, повернеться додому неуком».
Теза про те, що пропаганда в освіті не головне — це повна маячня.
Прапори й портрети окупантів, під якими дітей змушують навчатися, впливають на підсвідомість.
Дехто наполягає на тому, що дітям усе одно треба вчити біологію, математику, фізику; що неважливо, де цього навчають: у росії чи Україні. Але разом із математикою і біологією цим дітям убивають у голови інші цінності.
Прапори, під якими дітей змушують навчатися, портрети путіна, які з’явилися в школах Маріуполя або Мелітопольського району, впливають на підсвідомість — і дитина зростає вже з геть іншими цінностями.
Скільки років знадобиться на те, щоби знову об’єднати цих дітей, вихованих бодай навіть протягом півтора року окупації? Наскільки це зашкодить дитині? Скільки часу знадобиться, щоб суспільство досягло одного рівня розуміння історії та базових цінностей?
Це ще один дуже страшний злочин росіян: коли українські діти зростають серед прапорів і символів окупантів. росіяни засуджували нас у 2014–2015 роках, коли ми почали проводити декомунізацію. Казали, що нам треба спочатку побудувати супермегауспішну країну, якою є Норвегія, а потім декомунізовувати й перейменовувати проспекти лєніна.
Утім, загарбники займаються цим ще з більшим завзяттям: щойно росіяни окуповують територію, вони все обвішують своїми прапорами й гербами, усе перейменовують і вішають портрети путінів.
Діти зростають, і ці символи впливають на них.
Коли ти проходиш вулицями лєніна чи октябрською по кілька разів щодня, то це дуже впливає на підсвідомість.
Навіть на візуальному рівні: коли щодня проходиш повз прапори, які є ніби просто частиною ландшафту, ті непомітно в’їдаються в мозок, бо люди так влаштовані.
Є такий науковий факт: усі люди постійно бачать свій ніс, але мозок ігнорує це як непотрібне. Адже навіщо нам звертати на нього увагу щосекунди? І ми його не помічаємо, але не припиняємо його бачити. Так само й із символами: люди, які постійно бачать українські прапори, звикають до українських прапорів; звикають до вулиць, названих прізвищами Стуса й Хвильового. А є люди, які звикають до вулиць лєніна, прапорів російських окупантів і двоголових орлів.
росіяни намагаються вдати, що відбудовують Маріуполь
Увага росіян сьогодні дуже сфокусована на Маріуполі, бо вони намагаються зробити з нього щось на кшталт вітрини захопленої території, яку вони нібито відбудовують.
Нещодавно путін спілкувався з дітьми через відеозв’язок, і хлопчик із Маріуполя, якому на вигляд шість років, звертався до нього.
Шестирічна дитина не має ані досвіду, ані освіти, прочитала кілька дитячих книжок. Чи може хлопчик збагнути, що відбувається, коли його змушують звертатися до путіна?
Особливо тоді, коли в школі після дитячих книжок і казок на дитину одразу виливають купу політичного та військового штибу.
Заглиблення в хибному переконанні підсилює реакція дорослих: усі довкола аплодують, і дитина починає думати, що це щось хороше.
Окрім дітей на окупованих територіях, яким нині заливають це в голови, є багато дітей, депортованих до рф, що навчатимуться вже в російських школах і водночас споживатимуть російську пропаганду.
Зміни в освітньому процесі російських шкіл почалися відразу після початку війни: дітям розповідають про потребу та своєчасність «спецоперації».
З 1 вересня 2023 року в 10 і 11 класах російських шкіл викладають історію за новим підручником, у якому влада рф виправдовує вторгнення в Україну, анексію Криму та навіть сталінські репресії.
Авторами підручника є колишній міністр культури росії владімір мединський і ректор МДІМВ анатолій торкунов. Цей підручник — велике виправдання так званої спеціальної воєнної операції.
У підручнику весь період після Другої світової війни й донині присвячено тому, що росію «надулі», що росіян нібито дуже сильно обманули, що всі ніби водили їх за ніс, «кінулі-апракінулі», а тому їм просто довелося врешті-решт почати війну в Україні, «спеціальну воєнну операцію», як вони її називають.
Там повторюються тези пропаганди про те, що країни НАТО нібито весь цей час робили з України «антиросію». Уривок із підручника звучить так: «Якби Україна вступила в НАТО, то спровокувала б воєнний конфлікт у Криму та на Донбасі й за статутом НАТО росія опинилася б у стані війни одночасно з усіма учасниками Північноатлантичного блоку. Це, можливо, був би кінець цивілізації. Цього не можна було допустити».
Улюблена російська мантра — казати, що вони були змушені почати війну в Україні, Грузії, Чечні, Афганістані, Чехословаччині, Угорщині…
Тобто дітям укручують гвинтик у голову про те, що ця війна була конче потрібна, бо, якби не вона, усе мало б ще страшніші наслідки.
Такий наратив — це улюблена російська мантра про те, що вони вимушені були розпочати «спеціальну воєнну операцію», про те, що дуже часто росію чи совєцький союз змушували вводити війська в Чехословаччину 1968 року або в Афганістан. Змушували-змушували, а вони брали й піддавалися на цю «провокацію». Робили це для того, щоб не почати війну, а нібито завершити її.
Що відбувається в голові у 15–16-річних школярів у росії, коли вони це чують на уроках? Скільки з них мають критичне мислення для того, щоби зрозуміти, що це маячня? Скільки з них у родинах обговорюють, що насправді в Україні війна?
Цілком можливо, що із цих школярів виростуть майбутні окупанти, які дорослішатимуть з усвідомленням того, що треба починати воєнні операції; що війна — це нормально; що іноді треба повоювати, щоб було краще.
Це як у старому жарті, який з’явився ще за часів війни в Афганістані: «Знаєте, чому гербом совєцького союзу пропонували зробити амурчика-херувимчика? Тому що він із голою дупою, озброєний і до всіх лізе зі своєю любов’ю».
Пропаганду там укладають у голови дітей не тільки зі сторінок підручників. У кількох російських ЗМІ є підтвердження про те, що в одній із московських шкіл дітей віком 15–16 років вивозили на шість днів до якоїсь військової частини на збори, де в них були практичні навчання. Тобто це цілеспрямоване виховання майбутніх окупантів.
Після перемоги доволі довго доведеться розгрібати проблеми з освітою дітей на деокупованих територіях і тих, яких вивезли російські окупанти. Але готуватися до цього маємо вже сьогодні, уже зараз. Щоб ми не жили в рожевих окулярах, що зайдемо у звільнений Маріуполь або ще в якийсь деокупований населений пункт, і нас зустрічатимуть прапорами, а всі дітки вішатимуться на шию українським воякам.
Будуть діти, яким недовго вкручували в голову пропагандистські наративи, а будуть ті, хто вчився російських наративів із 2014 року. І це вже будуть не дітки, а дорослі люди. І як вони ставитимуться до всього українського? Ми з вами ще багато цікавого почуємо й побачимо.
