«Усього ми не розрулимо»: як капелан Геннадій Рохманійко спонукає поранених боротися за життя

Капелан у військовому шпиталі — це не просто душпастир для поранених, але й активний учасник лікування бійців із серйозними ушкодженнями. Ба більше, підтримка військового священника дуже важлива лікарям і медсестрам, санітаркам і волонтерам, що займаються відновленням здоров’я захисників і захисниць у шпиталях. Про це ведучий Володимир Носков розповів у подкасті «Пліч-о-пліч». Уже другий епізод програми ми присвячуємо служінню військового капелана харківського шпиталю Геннадія Рохманійка. Початок розмови Володимира Носкова з отцем Геннадієм слухайте на звукових платформах Радіо «Накипіло» й нашому сайті.

Обов’язки військового капелана під час війни далеко не обмежуються виконанням суто церковних. Нині військові священники долучаються до волонтерства для підрозділів, у яких служать. Неподалік від лінії фронту, де дислокується батальйон, поки солдати б’ються на передку, капелани можуть допомогти їм і обід приготувати, і по господарству поклопотати. Утомленим воїнам це велика поміч. Для військового потрібна людина, якій він може довіряти й розповісти про свої переживання. Так і у священника шпиталю справ чимало: потрібно приділити увагу пораненим бійцям і тим, хто займається діагностикою, оперує, перев’язує, веде процедури та займається фізіотерапією.

Від перших днів повномасштабного вторгнення росіян про поранених захисників і персонал Військово-медичного клінічного центру Північного регіону турбується священник Іоано-Богословського храму Православної церкви України Геннадій Рохманійко. Узагалі-то під його духовною опікою перебувають стабілізаційні пункти й мобільні польові шпиталі в Харківській області, лікарні і, звісно, головний шпиталь у Харкові. Тому кожен день отця Геннадія розписано по хвилинах.

Наша розмова з молодшим лейтенантом, капеланом медичної служби харківського військового шпиталю Геннадієм Рохманійком продовжується із запитання про те, чи розуміють військовослужбовці сьогодні, що в будь-якій непростій ситуації можна звернутися не тільки до психолога, але й до священника, щоб поділитися з ним найсокровеннішим.

Пліч-о-пліч