Що нам передали свідки Голодомору про свої досвід і переживання

На Харківщині в 1932–1933 роках люди мерли від голоду так, що їх не було кому ховати. Так дослідники геноциду українського народу описують кампанію зі штучного голоду, що розгорнув злочинний комуністичний режим на чолі зі сталіним. Історики й досі не можуть назвати точну кількість жертв трагедії. На початку тридцятих років до Харківської області входили ще частини земель сучасної Полтавщини, Сумщини й Луганщини. З огляду на це дослідники кажуть про 2–2,5 мільйони жертв штучного голоду. Якщо ж говорити про сучасні межі Харківщини, то на цих землях, за дослідженнями істориків, у 1932–1933 роках померло від шестисот тисяч до мільйона людей.

За довгі роки совєцької імперії влада в різний спосіб стирала із землі поховання померлих від голоду, а людям під страхом відбування кари в таборах Сибіру забороняла говорити про родинну драму початку тридцятих років і про трагедію цілого села, коли від голоду вмирали всі жителі, а хати стояли порожніми. Утім, нашому народу попри політичні переслідування і приховування документів в архівах кдб удалося зберегти пам’ять про загиблих від голоду діда, прадіда та інших родичів. Тепер сімейні перекази про те, як вони їли листя і траву, як варили баланду хто із чого міг, як намагалися вижити в холодних хатах, — ми передаємо одне одному. Звісно ж, гортатимемо сімейні спогади цієї суботи, 23 листопада, у День пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років, що визнаний геноцидом українського народу в багатьох країнах світу.

Живими свідками національної трагедії були й кобзарі та лірники. Як сказав кобзар із Харкова Назар Божинський, совєцька влада розпочала переслідування незрячих співців іще наприкінці двадцятих років минулого століття. Тому вони були вимушені ходити віддаленими селами й хуторами та співали на сільськогосподарських базарах. За словами Назара Божинського, йому доводилося чути про кобзарів, які ніби напророчили, що відбуватиметься з українцями в 1932–1933 роках. Він зазначив, що кобзарські пісні про Голодомор майже не дійшли до нашого часу. Совєцька влада знищувала тих кобзарів і лірників, які на площах та ринках міст співали про голод.

У ранковому подкасті говорили про родинну пам’ять і найщемливіші спогади свідків, що вдалося записати музейникам. Розмову вели із завідувачкою відділу усної історії Голодомору Національного музею Голодомору-геноциду й кандидаткою історичних наук Юлією Коцур і з кобзарем із Харкова Назаром Божинським, який досліджував кобзарські пісні часів Голодомору.

У суботу, 23 листопада, о 16:00 долучайтеся до загальнонаціональної акції «Запали свічку». Цього дня згадуємо в сім’ях про наших рідних і близьких, замучених голодною смертю.

Етери