Шоста ранку, майдан Свободи у Харкові, велетенська сцена — і з колонок валить AC/DC. На календарі — 9 травня 1997-го. Але замість параду — українська музика. Замість промов — рок, фольклор, хіп-хоп. Харків, де, як вважалося, превалювала російська, співає українською. Це була «Червона рута» — фестиваль, який ознаменував епоху. Це була не просто музика. Це був дух нової України — вільної, драйвової, справжньої.
Фестиваль на 9 травня: провокація чи ні?
Один із небагатьох відеозаписів «Червоної Рути» 1997 року, які можна знайти зараз у ютубі — етер популярної харківської програми 90-х «Коза».
Тоді ведучі видали в етер щось на кшталт: «Уявіть, що живете з дідом-ветераном в однушці — і виганяєте його на кухню саме на 9 травня, бо влаштовуєте дискотеку з друзями».
Звучить як добре спланована провокація. Однак, як каже Олег Тимченко — культовий харківський радіоведучий і ведучий відбору на фестиваль, — усе було не так драматично.
Щоб влаштувати подію такого масштабу — з великою сценою в центрі міста, з виконавцями з усієї країни, з натовпами глядачів — організаторам довелося пройти всі кола бюрократії: погодження з владою, з поліцією, з профільними службами. Без офіційного дозволу тут не обійтися.
Олег Тимченко згадує:
«У 90-х люди вже розуміли, що часи змінилися. Ніхто не впирався рогом, щоби “Рута” відбулася саме дев’ятого. Якби влада не хотіла — вона б не дозволила. Але дозволила. Культ перемоги тоді вже згасав, паради збирали хіба добровольці. Хто хотів — приходив, ніхто не змушував».
90-ті були часом абсолютної свободи, каже Олег.
«Тоді можна було прийти на будь-яке телебачення і сказати: “Хочу працювати”. І тебе брали. Я першим почав ставити в етер українську музику. І слухачі це сприймали без претензій. Це був час можливостей. Це був час рок-н-ролу».
Коли монтували сцену, на майдані Свободи голосно ввімкнули АС/DC. О шостій ранку. Про це також згадує Олег.
Фестиваль лише українською
Основна ідея фестивалю — популяризація українськомовної музики. Жодної пісні іншою мовою, навіть англійською. Тільки українська. У конкурсній програмі — чотири жанри: рок, поп, акустична і танцювальна музика.
Кожен артист, кожен гурт, навіть якщо до цього писав тільки іншомовні треки, міг створити українськомовну пісню і потрапити на «Червону руту».
Власне, так і зробили учасники гурту ТНМК.
Щоб узяти участь у фестивалі, тоді ще гурт із російськомовними піснями ТНМК спеціально написав три пісні українською. До речі, ту, що стала шлягером фестивалю, — «Зроби мені хіп-хоп», гурт написав за день до відбору. Просто тому, що бракувало ще однієї пісні.
Вокаліст ТНМК Олександр Сидоренко, більш відомий як Фоззі, згадує: «“Червона рута” була чи не єдиним майданчиком для розвитку тодішньої української музики, це був фестиваль з яскравою ідеєю, талант-шоу здорової людини, узявши участь у якому, можна було дістати шанс. Була ще альтернатива — “Територія А”, але це був більше інкубатор народної пісні, а от “Рута” підтримувала саме якісну альтернативу музику».
Олександр також наголошує, що фестиваль був прикладом справжньої лагідної українізації: «Організатори спеціально проводили фестиваль здебільшого на сході й півдні країни: у Запоріжжі, Харкові, Севастополі, Дніпрі. Але така лагідна українізація справді діяла: людям подобалося, люди підспівували, люди масово приходили».
«Здавалось би, здебільшого російськомовні міста Харків, Запоріжжя, Севастополь та інші були насправді готовими до українського контексту, вони були спраглими чогось якісного й чогось свого. Не було жодного цькування за українське. Не було жодного несприйняття», — згадує переможниця «Червоної рути — 95» у Севастополі, а заразом і запрошена гостя «Рути» в Харкові Яна Заварзіна.
До речі, Олег Тимченко згадує, що на сцені Харківської опери виступав і Вітас Грачов — той самий Вітас, який роками робить карʼєру в росії. Співав він, звісно, українською.
Як проходив відбір
Олег Тимченко, ведучий харківського відбору, розповідає: щоб податися на фестиваль, достатньо було надіслати касету з піснею. Якщо не було запису — надсилали ноти з текстом. Такий відбір був у Харкові в палаці «Юність». Тих, кого відібрали у фінал, запрошували до Києва у студію звукозапису, щоби зробити з їхніх пісень щось більш притомне. Опісля фіналісти виступали в Оперному театрі, а переможці й гості брали участь у концерті на майдані Свободи. Закінчувалося все черговим концертом — уже в Києві.
«Більшість учасників я потім кликав і до себе на радіо. Так я познайомився з Фозом і Фаготом. І вже за кілька днів поставив їхній “Хіп-хоп” на “Сімоні”. Це був їхній перший ефір», — згадує Олег.
Закулісся: пиво, чипси й гітари
«Мабуть, один із найяскравіших моїх спогадів із “Червоної рути — 97” — наші посиденьки в готелі “Харків”, куди селили всіх учасників, — згадує Яна Заварзіна. — Навіть після концертів усі збиралися з гітарами й далі співали».
«На афтепаті нам видали талончик на одну пляшку пива й пачку чипсів, — сміється Олег Тимченко. — Ми тусили до п’ятої ранку, тому що о п’ятій відкривається метро. І тусили із цим одним пивом і чипсами. Бо більше ніде не можна було придбати».
Завершальний акорд про «Козу»
«Коза» мала такий формат: докопуватися до людей, шукати зради, ставити каверзні запитання. І їхній стиль був цілком нормальний для 90-х, пояснює Олег Тимченко.
Нині тодішні ведучі не ведуть публічної діяльності. Один із них багато років живе в Німеччині, інший — переїхав на захід країни. Своїх соціальних мереж вони також майже не ведуть. Олег каже, що вони активно підтримують Збройні сили України.
Сама програма діяла донедавна. Вона навіть мала свої сторінки в соціальних мережах. Останній допис — 31 березня 2022 року. Допис українською. Про допомогу українським дітям.
_______
«Червона рута» в Харкові — це момент, коли все зійшлося: українська мова, сцена посеред міста, гурти, співаки та співачки, які потім стали для нас легендами — ТНМК, Катя Chilly, Тартак, Мотор’ролла та багато інших.
Тоді, в травні 1997 року, українська знову впевнено прозвучала в Харкові після десятиліть русифікації. Але головні зміни були попереду — зміни, що тривають донині.
У Харківській області за понад три роки повномасштабної війни на вибухонебезпечних предметах загинуло 104 людини, серед яких — вісім піротехніків. Про це в етері Радіо «Накипіло» розповів начальник відділу аналітики Центру гуманітарного розмінування Анатолій Торяник. «У Харківській області загинуло вже більше ніж 100 людей. З них, на жаль, ми маємо втрати серед піротехніків: вісім загиблих. Серед загиблих на Харківщині — 88 чоловіків і 8 жінок», — розповів Анатолій Торяник. Поранено 270 […]
