Українських полонених у російських буцегарнях катують фізично та психологічно. Льотчик Олексій Чиж, який 2013 року закінчив Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба, пройшов АТО / ООС та захищає Україну від початку повномасштабної війни, знав чоловіка, якого росіяни закатували в неволі.
Про це Олексій Чиж, який на початку повномасштабної війни місяць пробув у полоні та якого звільнили під час обміну у квітні 2022-го, розповів в етері Радіо «Накипіло».
«Тридцять п’ять діб [перебував у полоні]. Але за цей час вони закатували полоненого. Те, що чоловік загинув, я дізнався через декілька років, коли його тіло передали на Батьківщину. Він загинув через декілька днів після того, як нас звільнили», — розповів Олексій Чиж.
Вертоліт Чижа збили під час оборони Києва. Він та його побратим Іван вижили та потрапили в полон, бортовий технік Володимир загинув. Після падіння Олексій та Іван дістали переломи.
«Вони намагалися щось питати, я на адреналіні відповідав: “Нічого не знаю! Застрельте!”. Потім адреналін трохи згас, ми стикнулися з реаліями, що треба щось думати, щоб вижити й щоб наші покази збігалися. Далі приблизно добу під обстрілами нас везли до кордону з російською федерацією. Перші дві машини підірвалися. Ми були на третій, у яку завантажилися буряти… Не дуже хотілося загинути разом із бурятами в одній машині, краще б уже, думав, у своєму гелікоптері», — згадав Олексій Чиж.
Після лікарні, де пораненим робили перев’язки замість операцій, повезли в табір, де не надавали медичної допомоги.
«Там були більш жорсткі умови, були систематичні побиття військовополонених. Мені пощастило, що я був лежачий. Я не міг ходити, а милиць не мав. Наші полонені приносили мені їсти, хоча самі не доїдали. Їм давали від тридцяти секунд до двох хвилин залежно від зміни, щоби з’їсти перше разом із другим. А потім було курське СІЗО. Я не знаю, яку саме інформацію вони хотіли, тому що запитання не були пов’язані з авіацією. Тобто запитання стояло так: “Де нацики?”. Коли я мав таку змогу, то питав: “Хто для вас нацики?”. Серед відповідей — від добровольчих формувань до останнього українця. Тобто для них це також не зрозуміло. “Де склади боєприпасів, точка У” й так далі», — розповів Олексій.
Під час перших допитів на льотчиків тиснули морально, змушували зачитувати тексти, у яких полонені закликали б до дружби з росіянами. У разі незгоди — погрожували.
«Я казав: “Ну, я ж не читатиму цього, тому що це маячня. Ніхто не повірить. Ви розумієте чи ні?”. Ефесбевець випалив: “От у твого друга тиск скаче. Він без ліків, може, до ночі доживе… А тобі з ногою будемо просто підрізати те, що гниє”. Потім були фізичні побиття і психологічний тиск. Вони знали, що моя дружина перебувала на окупованій частині Херсона. Але, на щастя, дружина виїхала», — розповів Олексій.
росіяни також намагалися переконати українців у тому, що росія вже захопила мало не всю Україну.
«Один із працівників, який охороняв нас, казав, що вже все поділено по Одеській трасі. Мовляв, східна частина відійшла до росії, а західна — сьогодні-завтра піде під Польщу. Ми, звісно ж, не вірили, тому що спілкувалися з іншими військовополоненими, які потрапляли в полон пізніше. Ми дізнавалися, що Чернігів іще не впав, що в Харкові все добре — до нас доходила інформація про різні міста», — розповів Олексій.
Він назвав пеклом усі місця, де росіяни утримують українців.
«Я спілкувався з військовополоненими з інших місць — це справді жах. Десь гірше, десь іще гірше. Умови жахливі, постійне побиття, тортури, психологічні та фізичні знущання. Я погоджуюся з іншими військовополоненими, що все це заради розваги, тобто росіянам подобається усе це, це видно. Зрідка траплялися люди, яким не подобалося це, але вони там не затримувалися», — зазначив льотчик.
Як Олексій Чиж пов’язав своє життя з авіацією та що підтримувало його в неволі — слухайте повністю у подкасті «Накипіло з Філіппом Диканем».
Фото: Укрінформ
