Єлизавета Борискіна пів року прожила в окупації з бабусею на Ізюмщині, куди приїхала з Харкова в перші дні повномасштабної війни. Після звільнення від російської окупації стала демінеркою The HALO Trust Ukraine, де згодом знайшла роботу за фахом усередині організації.
Єлизавета пройшла навчання з інструкторами. Робота відразу припала їй до душі.
«Як кажуть демінери, у нас два головні вороги: працювати не можна, бо надто жарко, і працювати не можна, бо надто холодно. Мій улюблений сезон — жовтень-листопад, до перших приморозків. Пам’ятаю свій перший приморозок на полі: приходиш, а там іній — гарний, пухнастий, кристалами. А я ж до війни працювала метеорологинею, тож бігала й розповідала колегам, що це за явище», — розповіла Єлизавета в етері Радіо «Накипіло».
Розмінування має відбуватися попри те, що бойові дії тривають, переконана Єлизавета.
«Усі ми знаємо, що колись настане кінець [війни]. Але ж живемо, будуємо й щось створюємо — не можемо завмерти в стагнації. Навіть в окупації люди намагаються жити: озброївшись палицями, розкидають землю, щоб не наступити на міну, орють і сіють, бо від цього залежить життя. І було б нерозумно залишити те Пролісне (колишнє Чкаловське) з розкиданими “пелюстками”, бо раптом знову. А нині що? Людям без ніг ходити?» — сказала вона.
За кількістю вибухівки, яку залишили по собі окупанти, Харківська область — серед лідерів.
«Кажуть, один день війни дорівнює семи рокам розмінування. Ми бачимо це на прикладі Грузії: там розмінування триває досі. Звісно, є страх, що все повториться. Тим паче сьогодні над нами літають “шахеди” й інше залізяччя, яке може знову щось розкидати. Через три оранки із землі знову вилізе щось, бо земля не любить тримати цю гидоту в собі», — додала Єлизавета.
Слухайте також: Міжнародний день просвіти з питань мінної небезпеки: виклики на Харківщині
Як доєднатися до спільноти «Накипіло»
