Правозахисна громадська організація «Медійна ініціатива за права людини» (МІПЛ) спільно з Харківським інститутом соціальних досліджень презентували результати аналітичного звіту «Як потерпілі від воєнних злочинів бачать справедливість».
Що спонукало дослідити цю тему — в етері Радіо «Накипіло» розповіла Оксана Расулова, журналістка й редакторка, керівниця відділу судового моніторингу справ щодо війни в МІПЛ.
За її словами, з перших днів війни на тимчасово окупованих і підконтрольних територіях армія росії скоює воєнні злочини проти українців. Тільки офіційно їхня кількість сягає 200 тисяч — стільки кримінальних проваджень за фактом воєнних злочинів відкрито в Україні. За чотири роки повномасштабного вторгнення до судового етапу дійшло тільки 709.
«На початку було дуже високе очікування справедливості в суспільстві. Згадуємо, як ми говорили тоді і про МКС (Міжнародний кримінальний суд), і про ордери для путіна, і про трибунали, — ми сподівалися на міжнародні інституції. Після заяв про скоєння росією чергового воєнного злочину сприймалося так, що за цим буде покарання, але з того, що бачимо сьогодні, — цього точно не буде. Це нереальна кількість [злочинів]», — пояснила Расулова.
Учасники війни згідно з міжнародним правом мають виконувати правила, зазначені, зокрема, у Женевських конвенціях.
«Воєнні злочини — це дії, які не дають переваги на полі бою, але впливають на людей. Наприклад, жорстоке поводження з військовополоненими, бо воно ніяк не впливає саме на поле бою. Обстріл цивільного населення не дає жодної переваги на полі бою, тому робити цього не можна», — додала експертка.
Експерти МІПЛ пропонують звертати увагу на командирів російської армії, що відповідальні за злочини підлеглих.
«Замість оголошувати двадцять підозр по одному підрозділу було б доречніше оголосити підозру командирові. Це зменшувало б навантаження на судову систему», — висловила міркування Расулова.
«Іноді складно встановити виконавців або довести їхню провину», — сказала вона, посилаючись на приклад першого виправдувального вироку за воєнні злочини в Україні.
Ідеться про російського військовослужбовця, якого обвинувачували в мародерстві за вивезення награбованого на Київщині майна. Попри відео з камер, де він надсилає посилку, слідство не змогло довести факт викрадення майна в конкретних людей. На думку МІПЛ, сформулювати підозру командирові цих російських солдатів спростило б роботу слідчим.
Так само ведеться зі справами про злочини проти людяності, як-от викрадення цивільних із північних і східних областей за часів окупації або ж організацію катівень на Харківщині.
Харківський інститут соціальних досліджень сформував чотири фокус-групи й провів дослідження, аналізуючи вплив підтримки та піклування про потерпілих від воєнних злочинів на відчуття справедливості в респондентів:
«Дві фокус-групи складалися з людей, які зверталися до Координаційного центру підтримки потерпілих, і свідків при Офісі Генерального прокурора — структурі, що допомагає у навігації щодо правового аспекту, оформлення документів, медичних і юридичних потреб. Вони ж можуть скерувати до профільних організацій із відновлення і точкового супроводу у своїй громаді».
Дві інші фокус-групи не зверталися до Коордцентру:
«Якщо вони й мали якусь підтримку, то вона була доволі точковою і хаотичною. Ми хотіли подивитися на те, чи впливає [різниця] на відчуття справедливого ставлення до людини, чи впливає на нього підтримка поза межами судової зали та справи», — пояснила Расулова.
«Спільним для потерпілих є стан фрустрації і незадоволення отриманим. Вони не можуть водночас вимагати справедливості на міжнародному рівні, кари для конкретних злочинців із росії, отримати компенсації від росії — із цього і накопичується образа й більші сподівання через дії України як держави», — сказала експертка.
Для дослідників стало несподіванним, що поширене не тільки відчуття відсутності справедливості для потерпілих, але й образа потерпілих на те, що лежить у сфері впливу українських структур, наприклад справедлива кара для колаборантів і держзрадників. Окрім того, стають на заваді й бюрократичні перешкоди.
«Люди, з якими ми спілкувалися, не дуже хочуть подавати заяви до Реєстру збитків, бо вони поки не бачать реальних результатів. А подати ці заяви може бути складно, система зависає, не завжди вистачає документів і водночас треба згадувати все, що вони пережили», — прокоментувала Расулова перспективи використання ще одного інструмента для відновлення справедливості серед потерпілих.
Слухайте інтерв’ю повністю у програмі «Накипіло з Володимиром Носковим».
Фото: соцмережі МІПЛ
Як доєднатися до Спільноти «Накипіло»
