Оцифровані справи мешканців будинку «Слово» оприлюднили на сайті Державного архіву Харківської області. Фрагменти документів уже виринали у дослідженнях, але їх ще ніколи не публікували у вільному доступі повністю.
Які креслення і справи можна побачити на сайті уже і що опублікують найближчим часом, в етері Радіо «Накипіло» розповіла керівниця відділу організації та координації архівної справи Державного архіву Харківської області Юлія Гриньова.
Нині для освітян, студентів і всіх, хто цікавиться історією, доступні креслення будинку «Слово», договір між кооперативом і будівельниками, а також справа письменника, з якого почались масові репресії мешканців.
«Встигли викласти справу Михайла Ялового, великого друга Миколи Хвильового. Його забрали в ніч з 11 на 12 травня 1933 року. Ми виклали протоколи допитів самого Михайла, його величезну автобіографію, написану власною рукою. Там трапляються на зворотах аркушів, написані рукою слідчих, якісь підказки про контрреволюційну діяльність», — розповіла Юлія Гриньова.
Кримінальна справа Ялового — одна з найбільших серед збережених в архіві: 414 сторінок уміщує лише перша частина.
«Автобіографія займає левову частку справи, він у ній не згадує ані дитинство, ані літературну діяльність. Все писалося під тиском, а література цікавила тільки з метою виявити контрреволюційну діяльність. Там приділяється багато уваги Кулішу, Хвильовому, Яновському і Вишні. Їх звинувачують у підірванні процесу колективізації і в розробці збройного повстання», — каже Гриньова.
У Харкові справа могла не зберегтися: при перегляді документів після 1994-95 років частину паперів вивезли до Києва.
«До 2002 року у нас зберігалася справа на Леся Курбаса. Можливо, справу Ялового не забрали, бо він Михайло Омельянович, а по всіх документах проходить як Михайло Миколайович. В автобіографії він пояснює, що це його “революційна” кличка», — пояснює керівниця відділу архіву.
Архівні креслення технічних деталей будинку руйнують багато легенд, пов’язаних із будівництвом. Наприклад, підвал, з якого працівник НКВС начебто прослуховував кімнати письменників, — міфічний, бо креслення електропроводки «не враховують прослушку».
Вигадкою можна вважати історію про те, що будинок побудувала совєтська влада, щоб зібрати всіх письменників в одному місці і контролювати їх.
«Існує легенда, що на тижні української літератури у Москві Остап Вишня попросив у Сталіна гроші на будівництво, які йому привезли без усіляких розписок. Але будинок побудували за ініціативою самих літераторів. У 1927 році створили житловий кооператив, і старт будівництва фінансувався коштом письменників. Держава втрутилася туди пізніше, коли виявилося, що письменницьких коштів не вистачає», — каже Гриньова.
Документи містять перелік будматеріалів, переписки письменників з комунгоспом, який організовував будівництво. За словами співробітниці архіву, літератори та їхній архітектор Митрофан Дашкевич були прискіпливими і відмовлялися економити. Вони зчиняли суперечки навіть через прохання інженера зробити стіни на одну цеглину тонше. А комунгосп писав листи зі скаргами на прискіпливість Дашкевича.
«Письменники ретельно підходили до свого будинку. Вони хотіли дубовий паркет, портландський цемент і цеглу певної якості. Попередній їхній кошторис сильно відрізнявся від фінального», — розповіла керівниця відділу.
Для прикладу, інші будинки в районі Задержпром’я, такі як «Червоний фінансист», «Червоний промисловець» створювали із затримками та обмеженнями матеріалів. Для архітекторів «старої школи» і, зокрема, Дашкевича, це було неприпустимо.
22 червня сайт архіву відкрив розділ із протоколами «Ідеологічних чисток слов’ян» 1929 року, де розміщені матеріали кримінальних справ Куліша, Ялового, Дикого, Досвітнього, Сосюри і Коряка.
«Від них залишилися лише протоколи, під кожним з них написано “додається”. Стенограм, на жаль, немає. Чистка 1929 року була значно м’якшою, тоді багатьох літераторів “постановили вважати за перевірених”. Комусь оголошували догану, постановлювали активізувати партійну роботу. А в рекомендаціях кільком особам на тлі українізації було рекомендовано вивчити українську мову», — розповідає Гриньова про «чистки» державного видавництва України.
Тоді під удар потрапили коректори, письменники, продавці та технічний персонал.
У наступній хвилі на сайті архіву будуть оприлюднені справи Лідії Вовчик, родини Крушельницьких, Володимира Ґжицького, Василя Мисика та інших. Також розмістять архівну стенограму виступу Леся Курбаса. Розділи планують доповнювати у майбутньому.
Слухайте інтерв’ю повністю в програмі “Накипіло з Філіппом Диканем “.
Як доєднатися до Спільноти «Накипіло»
