«Це як із “Запорожця” на Mercedes»: як артилеристи 148-ї бригади працюють на Олександрівському напрямку
today26.09.2026 о 18:30
Контрнаступальна операція Сил оборони на Олександрівському напрямку триває. За офіційними даними, відбити у росіян вдалося 745 квадратних кілометрів території. Це 26 населених пунктів у Дніпропетровській, Запорізькій та Донецькій областях.
Чи стало легше на певних позиціях оборонцям на цій ділянці фронту? Чи менше тепер летить російського залізяччя по цивільних і чи вдалося зупинити російський наступ в бік Дніпропетровщини?
У новому випуску програми «Станція “Держпром”» на Радіо «Накипіло» Марія Малєвська й Олександр Бринза побувають на позиціях артилеристів 148-ї окремої артилерійської бригади ДШВ.
Цей підрозділ у складі Угруповання Десантно-штурмових військ бере активну участь у контрнаступальній операції на напрямку. Рушаймо.
Аби заїхати на позиції розрахунку самохідної артилерійської установки «Цезар» 148-ї бригади ДШВ, нам знадобився супровід мобільно-вогневої групи. Як і всюди, на всіх напрямках, найскладніше тут — це логістика, будь-які переміщення — ризик бути ураженими російськими дронами.
Бійці мобільно-вогневої групи чатуватимуть поруч увесь день, охороняючи і французьку техніку, яка є такою бажаною ціллю для противника, і самих артилеристів.
Говоримо з командиром гармати Олегом:
— Розкажіть нам, будь ласка, як вам працюється із цією установкою. Чи маєте ви досвід, із чим порівняти з іншими самоходками?
— Ні, досвіду не маю. Ми розпочали служити в 23-му році і відразу працювали на «Цезарях». Як показала практика, машина досить непогана.
— Що вам найбільше в ній подобається?
— Точність і те, що все механізовано. Тобто «кабан», заряд, все подається автоматично. І — прохідність. Ця машина має багато хороших характеристик.
— Поясніть значення слова “кабан” — це набій, правильно?
— Так. Заряд, снаряд. 155 мм.
— Якими ураженими цілями ви пишаєтеся, ті, про які ви знаєте?
— Їх багато. З останніх разів, напевно, найбільше — це укріпрайони. І при контрнаступальних діях противника ми подавляємо, працюємо по техніці, по гарматах.
Роль артилерії у контрнаступальній операції Угруповання ДШВ на Олександрівському напрямку — чимала. Артилеристи це знають і розуміють: чим успішніша їхня робота, тим легше піхоті.
Говорить речник 148-ї окремої артилерійської бригади Сергій Колесниченко:
— Активна наступальна операція вже триває восьмий місяць. За цей час звільнено 745 квадратних кілометрів території, 26 населених пунктів у Дніпропетровській, Запорізькій та Донецькій областях. Ворог змушений реагувати на дії Сил оборони України, а не розвивати наступ на Дніпропетровщину. Активні дії Угруповання Десантно-штурмових військ призвели до того, що посипалася оборона противника по всьому Півдню. Тактична ініціатива вже восьмий місяць поспіль перебуває за Силами оборони України.
Навідник гармати Павло показує нам монітор, за допомогою якого працює: це схоже на звичайний компʼютерний монітор. Він розташований ззовні установки.
— Як це правильно в “Цезарі” називається? Це комп’ютер, його мозок?
— Так, це пункт управління машиною. Їх у нас два. Один — в кабіні, один на вулиці. Машина має гідравлічний насос. Я просто забиваю параметри. Вона досить розумна, натівська машина. Має в собі компас і карту світу. То вона знає напрямки, нам передає штаб: “Приціл — це наскільки високо піднімається “пушка”. Кут — це наскільки вліво-вправо вона має виставитися”. Я забиваю в комп’ютер приціл і кут. І машина сама подає гідравліку і наводить ствол.
— Скільки у вас часу пішло на те, щоб опанувати це все і розібратися?
— Я раніше працював програмістом, тому мені дуже легко, мені здається, вдалося опанувати це. Приблизно за місяць я впорався.
Після кожного виїзду на вогневу позицію артилеристи мають зробити чистку.
Павло всідається якомога вище, бере спеціальний спрей, ганчірку і розповідає:
— Це “грибок”, так званий грибовидний механізм. Через отвір знизу підпалюється піропатрон, який запалює потім наш заряд, від 8 до 16, до 20 кг. І він виштовхує “кабан” 50 кг. Він за секунду майже кілометр пролітає. Ми починали в 23-му році, коли мене мобілізували. Тоді я не знав, куди саме попаду. Я був в Десантно-штурмових військах і потім так співпало, що я визвався як людина, яка знає англійську і потрапив в артилерію на цю машину. Це була інноваційна машина. Я відчував захват, що мені дали нову зброю, нову машину. Її виготовили в 2019 році. Ми стріляли експериментальними снарядами, які коштують по 100 тисяч доларів. І ми такі: “Оце класно”. Хлопці, які прийшли раніше, розповідали, що їх пересаджували із совєцької техніки. То вони говорили, що відчуття ніби з “Запорожця” на Mercedes пересів. А тут не треба було нічого крутить. Говорили, що там без лому і молотка не обійтися, а це — розумна машина.
Ще один Павло в цьому розрахунку — заряджаючий — чистить установку зі свого боку.
— Й оце чистку ви робите після кожного разу?
— Так, після кожного разу. Гніздо під піропатрони і барабан міняємо.
— А чим ви чистите, розкажіть?
— WD-шка переважно. Шомполом таким.
— Як часто ствол треба чистити?
— Є спеціальна служба, вони приїжджають, я не знаю. Від пострілів залежить. Їх так називають “сажочисти”.
— Скільки важать оці набої, що ви тягали?
— Плюс-мінус від 46 і 50-52, отак.
— Ким ви в цивільному житті працювали?
— На трубному заводі.
Між виїздами на вогневу позицію минає небагато часу, з рації знову лунає команда «до бою». Водій Дмитро застрибує в кабіну “Цезаря” першим, праворуч від нього сідає командир гармати Олег, позаду — два Павла: заряджаючий та навідник.
— У вас в обов’язки водія входить не лише кермувати машиною, а і що ще?
— Подавати пороха.
— Скільки вони важать?
— 20-25 тубус важить. Їх просто тяжко діставати. А бувають такі пороха, що вони йдуть всі в окремих вакуумних упаковках. Їх всі потрібно розривати, збирати в купу. Тобто там дуже такий цікавий процес.
Одночасно із “Цезарем” рухається і автівка мобільно-вогневої групи: бійці чатуватимуть небо, бо через гучний гул самохідної установки та зосередженість на роботі артилеристи можуть не помітити загрозу з неба.
Поки їдемо, боєць мобільно-вогневої групи Петро розповідає:
— Якщо є загроза з повітря, попереджаємо розрахунок, складаємо гармату, цинкуємо небо. Якщо перелітає якась зараза літаюча, ми її збиваємо.
— Тобто ваше основне завдання збивати?
— Так. Забезпечити безпечну стрільбу “Цезаря”. І розрахунка також, щоб їх зберегти в цілісності, щоб вони були здорові і неушкоджені.
Розкладаються артилеристи досить швидко — на все про все у розрахунка ідуть лічені хвилини. Вони вже потрапляли під обстріли, дехто з них має поранення, тож, працюють максимально швидко.
Але після кількох пострілів командир гармати кричить складатися та ховатися. Бійці мобільно-вогневої групи щось почули у небі. Вони виходять на дорогу і зводять рушниці.
Боєць МВГ присідає, цілиться:
— Не Ланцет, ні?
— І часто у вас таке?
— Постійно.
Почекавши, поки FPV пройшов і у небі стало тихо і чисто, розрахунок “Цезаря” швидко розкладається знову і закінчує роботу.
Так само, двома екіпажами — розрахунку САУ та автівкою мобільно-вогневої групи — бійці 148-ї бригади ДШВ повертаються назад.
Дорогою говоримо з Петром, який прикривав роботу “Цезаря” і чатував небо:
— Та нормально постріляли. Завжди так стріляємо. Це для нас не вперше. Аби тих вибити із нашої землі, і все буде добре. А ми зробимо все, щоб хлопці працювали нормально на “Цезарі”. Кожен робить свою роботу. Все, що ми чуємо, воно автоматично не наше. Бо якщо не бачимо, десь злітає і звідки летить, то не наше вже. Все збивається. Все збивається, якщо є якась загроза для екіпажа і САУ.
— Як-то кажуть, своїх дронів не буває, так?
— Не буває. Всі чужі. Автоматично всі чужі, бо був гіркий досвід «та це свій», а потім хлопців у шпиталь вивозили. То вже навчені і написано все це уже пацановою кров’ю. Тому ми збиваємо все.
Поки навідник та заряджаючий розрахунку знову беруться робити чистку, розпитуємо про результати виїзду командира гармати Олега.
— Розкажіть, як відпрацювали. Результати.
— Результати добрі. Відхилення невеликі були. Так що, я думаю, ми щось там або подавили, або десь вразили, влучили.
— Що це за відчуття, коли вам докладають, що ви влучили?
Всередині приємно, і хлопцям приємно. Ми ж тут зібрались для чого? Захищати Україну. Так що ми це робимо. Завжди приємно, коли є якийсь результат.
Дослідник історії Слобідської України Андрій Парамонов, якого в соціальних мережах звинуватили у некомпетентості, заявив, що майже 30 років працює з архівними документами, досліджуючи історію Харкова та Слобожанщини. Для своїх праць він використовує не лише документи з Харківського архіву, а й матеріали з архівів Києва та інших країн, сказав Парамонов в етері Радіо «Накипіло». «Я майже 30 років працюю в архівах з архівними джерелами, не тільки з джерелами нашого Харківського архіву, […]
