«Це наче із “запорожця” на “мерседес”»: як артилеристи 148 бригади працюють на Олександрівському напрямку
today26.09.2026 о 18:30
Контрнаступальна операція Сил оборони на Олександрівському напрямку триває. За офіційними даними, відбити в росіян удалося 745 квадратних кілометрів території. Це 26 населених пунктів у Дніпропетровській, Запорізькій та Донецькій областях.
Чи стало легше на певних позиціях оборонцям на цій ділянці фронту? Чи менше російського залізяччя летить тепер по цивільних? Чи вдалося зупинити російський наступ у бік Дніпропетровщини?
У новому випуску програми «Станція “Держпром”» на Радіо «Накипіло» Марія Малєвська й Олександр Бринза побувають на позиціях артилеристів 148 окремої артилерійської бригади ДШВ.
Цей підрозділ у складі угруповання Десантно-штурмових військ бере активну участь у контрнаступальній операції на напрямку. Рушаймо.
Щоб заїхати на позиції розрахунку самохідної артилерійської установки «Цезар» 148 бригади ДШВ, нам знадобився супровід мобільно-вогневої групи. Як і всюди, на всіх напрямках, найскладніше тут — це логістика, будь-які переміщення — ризик бути ураженими російськими дронами.
Бійці мобільно-вогневої групи чатуватимуть поруч увесь день, охороняючи і французьку техніку, яка є такою бажаною ціллю для противника, і самих артилеристів.
Говоримо з командиром гармати Олегом:
— Розкажіть нам, будь ласка, як вам працюється із цією установкою. Чи маєте ви досвід, чи можете порівняти з іншими самохідками?
— Ні, досвіду не маю. Ми розпочали служити 2023 року й одразу працювали на «Цезарях». Як показала практика, машина досить не погана.
— Що вам подобається у ній найбільше?
— Точність і те, що все механізовано. Тобто «кабан», заряд, усе подається автоматично. А ще — прохідність. Ця машина має багато хороших характеристик.
— Поясніть значення слова «кабан». Це набій, правильно?
— Так. Заряд, снаряд. 155 мм.
— Якими ураженими цілями ви пишаєтеся? Ті, про які ви знаєте?
— Їх багато. З останнього, напевно, найбільше — це укріпрайони. І під час контрнаступальних дій противника ми глушимо, працюємо по техніці й гарматах.
Роль артилерії у контрнаступальній операції угруповання ДШВ на Олександрівському напрямку чимала. Артилеристи знають і розуміють це: що успішніша їхня робота, то легше піхоті.
Говорить речник 148 окремої артилерійської бригади Сергій Колесниченко:
— Активна наступальна операція триває уже восьмий місяць. За цей час звільнено 745 квадратних кілометрів території — це 26 населених пунктів у Дніпропетровській, Запорізькій та Донецькій областях. Ворог змушений реагувати на дії Сил оборони України, а не розвивати наступ на Дніпропетровщину. Активні дії угруповання Десантно-штурмових військ привели до того, що посипалася оборона противника по всьому Півдню. Тактична ініціатива вже восьмий місяць поспіль перебуває за Силами оборони України.
Навідник гармати Павло показує нам монітор, за допомогою якого працює: той схожий на звичайний комп’ютерний монітор. Він розташований ззовні установки.
— Як це правильно в «Цезарі» називається? Це комп’ютер, його мозок?
— Так, це пункт управління машиною. Їх у нас два. Перший — у кабіні, другий — на вулиці. Машина має гідравлічний насос. Я просто забиваю параметри. Вона досить розумна, натовська машина. Має у собі компас і мапу світу. То вона знає напрямки, нам передає штаб: «Приціл — це наскільки високо піднімається гармата. Кут — це наскільки вліво-вправо потрібно її виставити». Я забиваю у комп’ютер приціл і кут. Машина сама подає гідравліку й наводить ствол.
— Скільки часу вам пішло на те, щоб опанувати все це й розібратися?
— Я раніше працював програмістом, тому, здається, мені дуже легко вдалося опанувати це. Приблизно за місяць я упорався.
Після кожного виїзду на вогневу позицію артилеристи мають зробити чистку.
Павло всідається якомога вище, бере спеціальний спрей, ганчірку й розповідає:
— Це грибок — так званий грибоподібний механізм. Через отвір знизу підпалюється піропатрон, який потім запалює наш заряд від восьми до 16–20 кілограмів. Він виштовхує «кабан» завважки 50 кілограмів. За секунду майже кілометр пролітає. Ми починали у 2023-му, коли мене мобілізували. Тоді я не знав, куди саме потраплю. Я був у Десантно-штурмових військах. Потім так вийшло, що я визвався як людина, яка знає англійську, і потрапив в артилерію на цю машину. Це інноваційна машина. Я відчував захват, що мені дали нову зброю, нову машину. Її виготовили 2019 року. Ми стріляли експериментальними снарядами, які коштують по 100 тисяч доларів. І ми такі: «Оце класно». Хлопці, які прийшли раніше, розповідали, що їх пересаджували із совєцької техніки. То вони говорили, що відчуття такі, ніби із «запорожця» на «мерседес» пересів. А тут не треба було нічого крутить. Говорили, що там без лома й молотка не обійтися, а це — розумна машина.
Іще один Павло в цьому розрахунку — заряджальник — чистить установку зі свого боку.
— Й оце чистку ви робите після кожного разу?
— Так, після кожного разу. Міняємо гніздо під піропатрони й барабан.
— А розкажіть, чим ви чистите.
— Переважно ведешкою, шомполом.
— Як часто треба чистити ствол?
— Я не знаю. Є спеціальна служба — вони приїжджають. Залежить від пострілів. Їх називають сажочистами.
— Скільки важать оці набої, що ви тягали?
— Плюс-мінус від 46 до 50–52 кілограмів.
— Ким ви працювали в цивільному житті?
— На трубному заводі.
Між виїздами на вогневу позицію минає небагато часу. З рації знову лунає команда «до бою». Водій Дмитро застрибує у кабіну «Цезаря» першим, праворуч від нього сідає командир гармати Олег, позаду — два Павла: заряджальник і навідник.
— У ваші обов’язки водія входить не тільки кермувати машиною, але й що ще?
— Подавати порохи.
— Скільки вони важать?
— Тубус важить 20–25 кілограмів. Їх просто тяжко діставати. А бувають такі, що йдуть усі в окремих вакуумних пакованнях. Усіх їх потрібно розривати, збирати в купу. Тобто там дуже такий цікавий процес.
Одночасно із «Цезарем» рухається й автівка мобільно-вогневої групи: бійці чатуватимуть небо, бо через гул самохідної установки й зосередженість на роботі артилеристи можуть не помітити загрози з неба.
Поки їдемо, боєць мобільно-вогневої групи Петро розповідає:
— Якщо є загроза з повітря, попереджаємо розрахунок, складаємо гармату, цинкуємо небо. Якщо перелітає якась зараза, ми збиваємо її.
— Тобто ваше основне завдання — збивати?
— Так. Подбати про безпечну стрільбу «Цезаря» і безпеку розрахунку, щоби зберегти їх цілими й неушкодженими.
Розкладаються артилеристи досить швидко: на все в розрахунку йдуть лічені хвилини. Вони вже потрапляли під обстріли, дехто з них має поранення, тож працюють максимально швидко.
Але після кількох пострілів командир гармати кричить складатися і ховатися. Бійці мобільно-вогневої групи почули щось у небі. Вони виходять на дорогу та зводять рушниці.
Боєць МВГ присідає і цілиться:
— Не «Ланцет», ні?
— І часто у вас таке?
— Постійно.
Почекавши, поки FPV пролетів, а в небі стало тихо й чисто, розрахунок «Цезаря» швидко розкладається знову й закінчує роботу.
Так само, двома екіпажами — розрахунку САУ та автівкою МВГ — бійці 148 бригади ДШВ повертаються.
Дорогою говоримо з Петром, який прикривав роботу «Цезаря» і чатував небо:
— Та нормально постріляли. Завжди так стріляємо. Це для нас не вперше. Аби тих вибити з нашої землі — і все буде добре. А ми зробимо все, щоби хлопці нормально працювали на «Цезарі». Кожен виконує свою роботу. Усе, що ми чуємо, автоматично не наше. Бо якщо не бачимо, де злітає і звідки летить, то не наше вже. Усе збиваємо. Усе збиваємо, якщо є якась загроза для екіпажу й САУ.
— Як то кажуть, своїх дронів не буває, так?
— Не буває. Усі чужі. Автоматично всі чужі, бо був гіркий досвід «та це свій», а потім хлопців у шпиталь вивозили. То вже навчені, і написано все це вже пацановою кров’ю. Тому ми збиваємо все.
Поки навідник і заряджальник розрахунку знову беруться робити чистку, розпитуємо про результати виїзду командира гармати Олега.
— Розкажіть, як відпрацювали. Які результати?
— Результати добрі. Були невеликі відхилення. Тож, думаю, ми там щось або заглушили, або десь уразили, улучили.
— Що це за відчуття, коли вам докладають, що ви влучили?
— Усередині приємно, і хлопцям приємно. Ми ж тут для чого зібралися? Захищати Україну. Тож ми це й робимо. Завжди приємно, коли є якийсь результат.
Дослідник історії Слобідської України Андрій Парамонов, якого в соціальних мережах звинуватили в некомпетентності, заявив, що майже тридцять років працює з архівними документами, досліджуючи історію Харкова та Слобожанщини. Для своїх праць він використовує не тільки документи з харківського архіву, але й матеріали з архівів Києва та інших країн, сказав Парамонов в етері Радіо «Накипіло». «Я майже тридцять років працюю в архівах з архівними джерелами — не тільки із джерелами нашого, харківського, […]
