Режисерка з Куп’янщини зіштовхнулася з упередженістю і питаннями щодо походження на відкритому конкурсі на посаду керівника львівського театру. Конкурсна комісія «Воскресіння» переймалась не програмою розвитку кандидатки, а ставила запитання про те, чому вона не пішла працювати у Харків або в інші театри Львова.
Про те, як проявляється консерватизм у театральній спільноті і як вона виросла за роки незалежності України, розповіла в етері Радіо «Накипіло» культурна менеджерка і режисерка Софія Оніщенко.
Софія Оніщенко — акторка, режисерка та випускниця Академії театральних мистецтв ім. С.Виспянського у Кракові. Вона є співзасновницею українського незалежного театру GAS та кураторкою програми «Українська Сцена» при Інституті імені Гротовського у Вроцлаві. 22 червня Софія стала учасницею відкритого конкурсу на посаду керівника театру «Воскресіння» у Львові. Але увагу комісії привернуло походження мисткині, а не професійні якості.
«Перед публікацією я подумала про те, що таке може повторитися з кимось наступного року чи через п’ять. І я зрозуміла, що мені хочеться хоча б на 1% зробити так, щоб цього було менше. Виявилося, що мені дуже багато про що є сказати. І отримала просто неймовірну кількість підтримки», — каже Софія.
Член комісії, заслужений артист України, професор ЛНМА імені Лисенка Юрій Корчинський розпитував конкурсантку про місцезнаходження її батьків. Він зробив висновок, що Софія «не їде в Харків, бо батьків немає». Коли ж конкурсантка згадала Харків у програмі розвитку «Воскресіння», закликав Софію «туди і їхати».
Конкурс проходив під запис. Софія Оніщенко пізніше опублікувала допис, де зібрала частину обурливих коментарів з таймкодами до відеозапису. Усі 3,5 годин запису пітчингу розміщені у вільному доступі на ютубі.
«Мене насправді шалено дивувало, що ці питання і коментарі прозвучали під запис. І люди були свідомі того що біля них стоять мікрофони. І дуже страшно, як би це відбувалось, якби не було би цих камер, і не було би цих мікрофонів», — розповіла Софія.
Для театру «Воскресіння» це був перший конкурс за 30 років.
«Хочеться підсвітити, що ми на правильному шляху, якщо ми зараз про це говоримо, якщо бачимо, що зараз конкурси проводяться у театрі, там, де вони не проводилися 30 років. І те, що це відбувається під час повномасштабної війни, це теж дуже круто. Висвітлення цього наближає нас до точки, де конкурси будуть сприйматися нормальною процедурою», — каже мисткиня.
Попри тривалу роботу за кордоном, режисерка подалась на конкурс в Україні. Її рідна Кислівка на Куп’янщині, якій Софія присвячує творчість, — тривалий час перебуває в зоні бойових дій.
«У мене останній рік лейтмотив про те, що я повністю хочу переїхати в Україну. Зараз я проєктно їжджу у Вроцлав, Харків, Львів, і я втомилася від дороги і непостійності. І власне, хочу приїхати у Львів. Так я почала слідкувати за тим, які конкурси відбуваються у місті, які театри існують, де я б себе бачила. Про це написала п’ять сторінок мотиваційного листа», — пояснює Софія.
У театрі «Воскресіння» після розголосу не стали коментувати інцидент.
«Насправді подаватися на конкурси треба, і це класно, це гарний простір для нетворкінгу. І я для себе зрозуміла з цим конкурсом, що для мене дуже цікава співпраця українців, українок за кордоном, з тими, хто постійно живе в Україні. Там дуже не вистачає нашої уваги», — підсумувала режисерка.
Слухайте інтерв’ю повністю в програмі “Накипіло з Алікою Піхтеревою“.
Як доєднатися до Спільноти «Накипіло»
