Вертолітники армійської авіації Сухопутних військ ЗСУ виконують широкий спектр бойових завдань — знищують російські безпілотники та наземні цілі, евакуюють поранених, перекидають десант і боєприпаси та підтримують українську піхоту на найгарячіших ділянках фронту.
Про службу, братерство та особливе ставлення до бойових машин у подкасті «Пліч-о-пліч» розповів командир вертольота 11-ї окремої бригади армійської авіації «Херсон» Владислав із позивним «Волиняка».
За словами військового, гасло армійської авіації «Там, де потрібні» повністю відображає її місію на фронті.
«Ми потрібні там, де нашим піхотинцям найважче. Допомагаємо їм не лише ударами з повітря, а й перевезенням десанту, евакуацією поранених, доставкою боєкомплекту. Це не просто гасло — це суть нашої роботи. Ми поруч із піхотою тоді, коли їй найбільше потрібна підтримка», — говорить «Волиняка».
Владислав родом із Волині, а з Харковом його пов’язує навчання у Харківському національному університеті повітряних сил. Хоча спочатку він мріяв стати десантником, усе змінила порада батька-військового.
«Після військового ліцею я хотів бути десантником. Батько запропонував спочатку спробувати вступити на льотчика, а якщо не вийде — тоді вже йти туди, куди хотів. Я вступив, почав навчатися і дуже захопився авіацією. Зараз розумію, що став саме тим, ким мав стати», — згадує він.
В 11-й бригаді армійської авіації служать військові з усіх регіонів України.
«У нас є хлопці з Волині, Луганщини — фактично з усієї країни, від сходу до заходу, від півночі до півдня. Ми всі різні, але працюємо як одна команда», — каже військовий.
За понад чотири роки повномасштабної війни Владислав разом із побратимами виконував бойові завдання майже на всіх ключових напрямках: від Донбасу до Запорізького, Харківського та Херсонського.
Особливе місце у житті льотчиків займають їхні бойові машини. Військовий переконаний: кожен вертоліт має власний характер і потребує поваги.
«Кожен льотчик дуже бережно ставиться до техніки. Ми жартуємо, що у вертольота є душа. Один більш примхливий, інший менш. З кимось треба “поговорити”, когось погладити, а комусь сказати: “Давай, друже, тільки ти зараз можеш нас витягнути”. Якщо ставитися до машини з неповагою, вона може образитися й підвести у найвідповідальніший момент», — розповідає Владислав.
Свій Мі-24 він лагідно називає «ластівкою».
«Я називаю свої “двадцять четверті” ластівками. У кожного свої звички: хтось гладить вертоліт по носу, хтось по хвосту, хтось вітається ще здалеку. Але є одне правило для всіх — техніку потрібно поважати», — додає командир.
За словами «Волиняки», екіпажі готові вилітати за будь-якої погоди та в будь-який час доби. Одним із нових викликів війни стала боротьба з російськими безпілотниками.
«Незалежно від того, день чи ніч, ми готові виконувати завдання — знищувати повітряні або наземні цілі. Дрони дуже небезпечні, адже несуть бойову частину й можуть завдати великої шкоди. Війна не стоїть на місці, вона постійно змінюється, тому ми також постійно змінюємося і вдосконалюємо свою роботу», — пояснює він.
Найбільшу мотивацію, за словами льотчика, приносить усвідомлення того, що виконане завдання врятувало життя українських військових.
«Коли повертаєшся із завдання виснаженим, але бачиш підтвердження, що ціль знищена, це дає неймовірне відчуття. Особливо коли знаєш, що піхотинці попереду більше не перебувають під тим обстрілом, який дошкуляв їм кілька днів. Тоді розумієш, що живеш недаремно і виконуєш свою місію. Це заряджає силами знову підніматися в небо й продовжувати нищити ворога», — говорить Владислав.
Попри те, що українські екіпажі досі воюють на радянських вертольотах, яким уже понад три десятиліття, вони продовжують виконувати всі поставлені завдання.
«Нашим машинам уже 36–38 років, але ми беремо від них максимум. Будемо виконувати бойові завдання на цій техніці стільки, скільки буде потрібно», — каже Владислав.
Він наголошує, що українські льотчики готові швидко освоїти сучасні західні бойові машини.
«Ми завжди чекаємо на західну техніку. Особисто моя мрія — підняти в небо Apache. Україна дуже потребує таких вертольотів. Якби вони були в нас ще вчора, то сьогодні ми вже виконували б на них бойові завдання. Ми універсальні, мотивовані й готові максимально ефективно знищувати ворога», — підсумував воїн.
Слухайте інтерв’ю повністю в програмі “Пліч-о-пліч” на Радіо “Накипіло”.
Як доєднатися до Спільноти «Накипіло»
