У Харкові XVII–XIX століть левада була невіддільною частиною господарства містян. Це ділянка землі, де заготовляли сіно для худоби, а також випасали тварин. Однією з таких територій була Архієрейська левада — землі, які належали архієрейському управлінню.
Як розповів у програмі «Харківські історії» дослідник історії Слобідської України Андрій Парамонов, традиційно харків’янин мав не тільки двір, але й город, сад і леваду.
«Левада — це обов’язкова ділянка землі для харківця і XVII, і XVIII, а подекуди XIX століття, на якій він косив сіно для своєї худоби», — сказав історик.
Як він пояснив, наприкінці XIX століття у Харкові корів можна було побачити навіть неподалік центру міста.
«Скажімо, корову можна було зустріти майже в центрі міста в 1880-ті роки. Була в жителя левада, то худоба там випасалася, а коли бракувало сіна, він привозив, десь там заготовляв чи купував», — розповів Парамонов.
Назва «левада» не є суто слобідською. Так називали схожі земельні ділянки в різних регіонах України.
За словами історика, Архієрейська левада мала й інше господарське призначення. Це була так звана нижня городня земля, де, зокрема, вирощували капусту — через близькість ґрунтових вод.
Назва «архієрейська» пов’язана із церковним управлінням. Наприкінці XVIII століття у губернських містах частину земель виділяли для архієрейського управління — так звані архієрейські дачі.
«Для нашого архієрейського будинку виділили три ділянки землі. Чому три? У принципі бажано було, щоб вони завжди були цілими. Але у випадку Харкова так стало, що їх поділили на три частини», — додав він.
Одна з ділянок розташовувалася на сучасному Залютиному. Там були архієрейська дача, будинок для проживання архієрея улітку та великий сад. Дві інші левади розташовувалися біля підніжжя Холодної гори: одна — у районі сучасного вокзалу та Полтавського шляху, інша — навколо церкви Івана Богослова на Іванівці.
За словами Парамонова, ці землі мали не тільки сільськогосподарське значення. На ділянці біля сучасного вокзалу ще з кінця XVII століття працювали цегельні заводи. З місцевої глини виготовляли цеглу, яку використовували, зокрема, для будівництва старого кам’яного Успенського собору та Покровської церкви, нині відомої як Монастирський собор.
У XIX столітті на території Архієрейської левади діяла також гончарна майстерня. Місцеву глину використовували для виготовлення посуду. Пізніше тут навіть планували створити фаянсовий завод, однак від ідеї відмовилися через недостатні запаси сировини.
Частину левади архієрейський будинок не здавав в оренду. Там були городи, парники, а також ділянки, де заготовляли сіно.
У середині XIX століття городництво було важливою частиною міського господарства Харкова. Овочі вирощували як для власних потреб, так і на продаж. За словами Парамонова, саме на архієрейських землях могли одними з перших у Харкові почати вирощувати помідори.
«Там у них стояли парники, вирощували багато різних овочів. До речі, перші помідори почали вирощувати саме там. Тому що овочівництво для архієрейського столу було поширеним явищем», — підсумував він.
Слухайте інтерв’ю повністю в програмі “Харківські історії” на Радіо “Накипіло”.
Більше новин з Харкова, подкасти, українська музика у нашому застосунку для Android | iOS
Фото: Національна бібліотека України
Як доєднатися до Спільноти «Накипіло»
