Літні люди часто відмовляються евакуюватись із прифронтових територій не тому, що не усвідомлюють небезпеки, а через страх невідомого, прив’язаність до дому та звичного способу життя. Саме тому вмовляти їх варто не наказами, а співпереживанням, спільним плануванням і турботою.
Про це в етері Радіо «Накипіло» розповіла голова правління громадської організації «Харківський фонд психологічних досліджень» Тетяна Грида.
За словами психологині, навіть у громадах, де є реальна загроза життю, люди нерідко залишаються удома.
«Люди часто відмовляються їхати через страх, утому, прив’язаність додому або ілюзію, що їх це не зачепить», — сказала Грида.
Вона навела приклад роботи команди в селі Іскра на Ізюмщині, де діти щодня розповідали про нальоти російських безпілотників.
«Ми навіть колись їхали, і нас супроводжував “шахед”. Це прямо дуже складно, дуже страшно», — згадала Грида.
Психологиня зазначила, що навіть після евакуації багато людей похилого віку повертається до небезпечних населених пунктів для догляду городів.
«Жінки й чоловіки старшого віку приїжджають додому та садять городи, тому що для них це життя. Це традиція, це те, що їх заспокоює і підтримує. Їм стає спокійніше, якщо посадили картопельку чи редисочку. Хоча є реальна загроза загинути», — пояснила Грида.
За її словами, знайома рутина створює відчуття безпеки навіть під обстрілами.
«Людина приходить додому, знає, де в неї що стоїть, де пляшечка, де тарілочка. Це дуже сильно заспокоює, дає відчуття, що життя триває», — сказала психологиня.
А от перспектива змін лякає людей.
«Людям страшніша новизна їхнього життя — що вони робитимуть, де житимуть, що з ними відбуватиметься, — ніж ризик загинути. Це здається парадоксальним, але так часто й стається», — зазначила Грида.
Психологиня радить не вимагати евакуації, а говорити мовою спільної відповідальності та власних переживань.
«Не кажіть: “Тобі треба їхати”. Краще змінити “ти” на “ми”, сказати: “Ми знаємо, що цей будинок для тебе — усе життя. Але твоє життя важливіше для нас”. Це момент об’єднання», — пояснила вона.
Варто говорити не тільки про небезпеку, але й про власні почуття.
«Можна сказати: “Я не даю ради емоційно, коли чую сирени або вибухи у твоєму місті. Мені потрібно, щоб ти приїхав/-ла заради мого спокою”», — порадила Грида.
За словами психологині, дієвими можуть бути й практичні аргументи, пов’язані з речами, які дорогі літній людині.
«Наприклад: “Вивезімо фото, документи й ікони в безпечне місце. А ти охоронятимеш усе це вже там”. Такі маленькі хитрощі можуть допомогти організувати евакуацію», — сказала вона.
Фахівчиня радить заздалегідь знайти житло, подбати про хатніх тварин і за потреби використовувати приклади знайомих або рекомендації лікарів, якщо це допоможе переконати рідних.
За словами Гриди, діти можуть звернутися до психологів «Харківського фонду психологічних досліджень» по індивідуальну консультацію, щоб разом скласти план розмови й дібрати аргументи, які допоможуть переконати літніх батьків виїхати в безпечніше місце.
Слухайте інтерв’ю повністю у програмі «Накипіло з Володимиром Носковим».
Фото: ДСНС Харківщини
