Шлях добровольця до війська може починатися не з невідомості, а лише з одного повідомлення людині, якій ти довіряєш. Так з’явилася «Мобілізація з дивана» — проєкт, завдяки якому десятки вмотивованих людей знайшли себе у війську.
Чому командир має сам шукати людей до своєї команди та що сьогодні змінюється у взаємодії між військом і рекрутом — в етері Радіо «Накипіло» розповів командир роти 430 окремого полку безпілотних систем Андрій Худолєй.
До повномасштабного вторгнення Андрій був активним учасником спортивного комюніті: вів соцмережі про спорт і своє життя. Відколи опинився на службі, то зрозумів, що потребує «своїх» навколо. Так він почав шукати вмотивованих людей для створення підрозділу.
«Не було відразу такого проєкту: усе народжується у процесі. У певний період зрозумів, що для створення підрозділу потрібні сильні фахові хлопці, яких нині дуже важко знайти в армії — їх ніхто не відпустить, якщо вони вже цінні для підрозділу, на своїй посаді. Розуміючи, що для створення підрозділу потрібні люди, які будуть як права рука, ліва — такі, що потягнуть цю справу разом зі мною, я написав у своїх соцмережах: “Хлопці й дівчата, охочі приєднатися, наберіть мене — поспілкуємося”», — згадав Андрій.
Він сподівався, що знайдуться люди, які зможуть фізично потягнути військову справу, з його полтавської навколоспортивної спільноти. Одним із перших відгукнувся знайомий.
«Він дзвонить мені й каже: “Окей, я готовий. Що для цього потрібно?”. Я запитав: “А що ти зараз робиш?”. Він і відповів, що лежить на дивані. А я йому: “Ну ось я приїду по тебе й заберу з дому”. Він був без броні — я просто забрав його та записав під будинком коротеньке відео на три хвилини. Я виклав його, й із цього вже все почалося. Зателефонувала друга людина з нашого кола знайомих. Чоловік сказав, що хотів би також приєднатися, щоб його забрали», — розповів Худолєй.
Через якийсь час кількість повідомлень в особистих перевалила за сотню — відео з «Мобілізацією з дивана» почали набирати мільйони переглядів.
«Я сподівався набрати трьох-чотирьох. Станом на сьогодні за цим проєктом зайшло приблизно 150 людей, але не це основний результат. Основний результат — те, що я випадково запустив формат, і дуже багато підрозділів підхопило його. Як на мене, дуже важливо для армії та суспільства — не ховати того, що в нас виходить добре, а ділитися цим. Завдяки тому, що інші підрозділи почали користуватися цим інструментом, уже долучилися, мабуть, тисячі», — уважає Андрій.
Єдина умова для «мобілізованих із дивана»
Ключ успіху в тому, що до майбутніх рекрутів звертаються зрозумілою мовою, а також пояснюють їм реалії, з якими вони зіткнуться.
«У нас, мабуть, є певна недовіра до інституцій, але до особистостей вона трохи більша. Одні з перших, хто приєднався, — ті, хто знаходив спільних знайомих. Гортали мою стрічку, дивилися моє цивільне життя. Написати й поспілкуватися ні до чого не зобов’язує, для цього навіть не потрібно йти в ТЦК або рекрут-центр. Людина може це зробити в комфортних для себе умовах — я потім перетелефоную. Це легко, далі я сам проводив усі співбесіди, просто розпитуючи, чим людина займалася у цивільному житті», — пояснив військовослужбовець.
За його спостереженнями, на людину йде приблизно 15–20 хвилин спілкування. Іноді для діалогу є більше часу: 10–20 годин, коли Андрій забирає рекрутів на навчання.
«Мабуть, найважче — зробити з людей військових. Дуже допомагає те, що вони [рекрути] приходять туди, де вже є хлопці. На всі запитання їм дадуть відповідь побратими, які живуть у підрозділі. Якщо не можуть відповісти такі самі мобілізовані з дивана, для цього є командири відділень, хоча й вони в нас уже мобілізовані з дивана. Хтось переходить до нас з інших підрозділів, ветерани, з тилових підрозділів, ТЦК, поліції», — сказав військовий.
Стабільного типу людини, з якою працює Андрій, немає: до нього звертаються як супермотивовані рекрути, яких треба гальмувати, так і люди, яким треба час на розгойдування на службі. Рекрути різних статі, віку й попереднього досвіду. Спільна умова для закріплення їх у підрозділі тільки одна: не вживати алкоголю.
«Я дуже акцентую на тому, що в нашому підрозділі жодна людина не вживає алкоголю. Я п’ятий рік на війні та знаю, до яких наслідків призводить уживання алкоголю. Це і летальні наслідки. Люди працюють і за кермом, і з вибухівкою, і з дорогими засобами. Тому немає такого, що випив 30 грамів і ліг відпочивати, а інша людина випила пів літри й поїхала створювати проблеми для підрозділу», — розповів Худолєй.
Соцмережі Андрія досі активні: він показує (наскільки це можливо) роботу підрозділу й «наближене до цивільного» життя на бойових позиціях. Часто він отримує від людей запитання про формат роботи, час, потребу копати, можливість їздити додому на вихідні.
«Усе одно буде певний розклад, не буде як у цивільному житті. Я дуже дякую за базову загальновійськову підготовку — це те, що робить із них військових на 90 %. Після завершення БЗВП хлопці повертаються і кажуть: “Тепер ми точно цінуємо, куди прийшли”. БЗВП не повинно бути “лайтовим”. На ньому повинні пройти окопи, бліндажі, спання на карематах і без, важкі рюкзаки й усе, що проходить піхота, — щоб вони цінували місце, де вони, і розуміли, наскільки їхня робота важлива в плані збереження життя піхоті», — підсумував Андрій Худолєй.
Слухайте інтерв’ю повністю у програмі «Неспішний вечір із Наталкою Маринчак».
Більше новин із Харкова, подкасти, українська музика в нашому застосунку для Android | iOS
Як доєднатися до Спільноти «Накипіло»
