Цікаве

Джаз і Харків

today06.03.2023 749

Тло

Поширена думка, що джаз — суто американська історія, однак ніт. В Україні, хоча й окупованій совєтським союзом, джаз почав квітнути, як тільки дізналися про його існування. І що найважливіше — український джаз почався саме в Харкові. Як це сталося — розповідаємо далі. 

 

Предтеча виникнення джазу в Україні — Український симфонічний оркестр, який в 1919 ̶ 1922 роках в Харкові організував Йосип Мойсеєвич Шиллінгер, музичний педагог і музикознавець. Науковці вважають, що саме Шиллінгер став творцем першого у світі прообразу симфоджазу — поєднання симфонічної музики та елементів джазу. Але 1922 року Шиллінгер переїхав до тодішнього петрограда, залишивши свій оркестр. 

 

Офіційно перший український джаз-бенд був створений 1924 року в Харкові — під керівництвом Юлія Мейтуса. До слова, на той час у всьому совєтському союзі існувало лише два таких колективи — один в москві, один в Харкові. 

 

Юлій Мейтус — український композитор єврейського походження. Навчався в  Харківській консерваторії. Під час навчання працював концертмейстером оперного театру, там познайомився з Лесем Курбасом та його театром «Березіль». 

 

У своїх спогадах Мейтус розповів, що відбулося у гуртожитку театру «Березіль» на Жаткинському проїзді: «…несміливо постукав я у двері, з-за яких долинали звуки музики. Увійшовши, зупинився. Яскраве світло. Велика кімната, завалена книгами; на столі в безладі — репродукції картин Пікассо, Моне, Гогена, Ван-Гога, які, очевидно, щойно переглянуто, і збоку – патефон з пластинками. А по кімнаті ходив, підспівуючи незвичні мелодії негритянського джазу, високий чоловік у халаті, з шапкою сивого волосся, сірувато-зеленими очима й особливою, по-дитячому сором’язливою посмішкою. Це був Лесь Курбас». 

 

Музикознавці вважають, що саме Лесь Курбас надихнув Мейтуса на створення у 1924 році першого в Україні джаз-банду. В газеті «Вісті Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів і губвиконкому Харківщини» за перше вересня 1925 року міститься оголошення про створення «джаз-банду» під керівництвом Мейтуса. Вказується на інструментальний склад колективу (ксилофон, скрипка, рояль, шумові та ударні інструменти) та на «мультиінструментальність» усіх учасників ансамблю: «максимальне використання можливостей людини доведено до того, що три людини справляються з 30 інструментами». 

 

29 грудня 1925 року ансамбль виступив у Харківському державному драматичному театрі. Звучали п’єси афроамериканських і європейських авторів. Музикознавець Володимир Симоненко вважає це першим концертом джазової музики в Україні. 

 

У травні 1926 року в Харкові відбувся джем-сейшн за участі музикантів ансамблю  Мейтуса і секстету Kings of Jazz Френка Уїтерса, які якраз гастролювали по Україні. 

 

З особистістю Мейтуса також пов‘язана прем’єра у 1928 році першого в Україні джаз-ревю «Алло, на хвилi 477» за участі театру «Березіль». Назва ревю пов‘язана із започаткуванням радіомовлення в Харкові на частоті 477. Саме в цьому ревю викристалізовується особлива локальна манера — комбінація джазу та традиційних українських музичних жанрів, зокрема коломийок. 

 

Вже у тридцятих джаз в Україні лунав звідусіль: на танцмайданчиках, у ресторанах, кінотеатрах, цирку, на радіо тощо. Так, у Харкові в 1929 році дебютував теа-джаз (театральний джаз) під керівництвом Бориса Борисовича Ренського. Його музично-театралізована концертна вистава вважається першим подібним жанром в Україні. Саме цей колектив активно діяв під час Другої світової війни, виступаючи перед бійцями червоної армії. 

 

Перед війною у Харкові виникла низка самодіяльних естрадно-джазових оркестрів та ансамблів при заводах, інститутах та кінотеатрах. Серед них: 

 

– «Ексцентричний джаз-театр Харківського музичного театру Всеукраїнського будинку червоної армії» керівник О. Менакера (1937—1938);

– Харківський центральний теа-джаз цк залізничних доріг Півдня, керівник А. Петрусь (1938—1940);

– оркестр кінотеатру імені карла лібкнехта, керівник М. Болтянський (1945—1947);

– оркестр при Клубі Управління внутрішніх справ Харкова, керівник М. Молдавський (1948—1950);

– ансамбль «Першого комсомольського кінотеатру», керівник А. Гутман (1948—1950);

– оркестр при кінотеатрі імені дзержинського, керівник А. Крамаренко (1948).

 

У 1948 році вихойшла постанова цк вкп(б) про заборону джазової музики по всій території колишнього срср. В аспекті боротьби з космополітизмом піддавалися гонінням всі музичні колективи, що виконували західну музику, в тому числі естраду і джаз. З початком Холодної війни особливої актуальності набуло гасло «Сегодня ты играешь джаз, а завтра Родину продашь»: існувала негласна заборона влади не згадувати слово «джаз» на телебаченні, радіо, в газетах.

 

У п’ятдесятих роках всі джазові колективи розформували. Заборонялося виконання естрадних та розважальних творів у кінотеатрах та на танцмайданчиках, що призвело до безробіття серед музикантів. Єдиним місцем існування джазової музики в ці роки залишалися ресторани. У Харкові естрадно-джазові ансамблі виступали в ресторанах «Інтурист», «Динамо», «Люкс», «Харків».

 

Відсутність нотних записів не зупиняла поціновувачів джазу. Музиканти підбирали на слух те, що чули із записів виконавців США. Більшою проблемою для харків’ян були відсутність інструментів та репетиційних баз. Через це в Харкові виникла музична біржа, так звана «скульожка», яка знаходилася між Свято-Успенським собором і будівельним технікумом. Щотижня музиканти сходилися, аби обговорити новинки, обмінятися свіжим репертуаром, придбати «фірмові» музичні інструменти.

 

Новий етап становлення харківського джазу пов’язаний з Олександром Литвиновим. Він навчався на теоретико-композиторському відділенні Харківського музичного училища ім. Б. М. Лятошинського, потім — на композиторському факультеті Харківської консерваторії. У 1951 році став артистом естрадного оркестру МВС у Дніпропетровську, а згодом — солістом хабаровської та сахалінської філармоній. З 1956 року працював у Харкові з естрадними колективами у Будинках культури та в різних навчальних закладах.

 

Литвинова поважали в союзі, тому закривали очі, коли у свої твори він вплітав джазові елементи, наприклад, у «Скерцо для труби з естрадно-симфонічним оркестром». Сучасники стверджують, що Литвинов слухав «Голос Америки», вслуховувався в джазові композиції й надихався ними. Завдяки цьому він продовжив харківську традицію симфоджазу. 

 

На початку шістдесятих у Харкові формуються джазові колективи, які поступово відходять від класифікації «естрадно-джазові». Серед них — ансамбль ресторану «Центральний», ансамбль Харківської філармонії.

 

У червні 1970 року відкрився перший у Харкові джазовий клуб. Під час відкриття організатори прочитали лекцію про джаз, а в кінці виступив новостворений джаз-квінтет. На жаль, клуб проіснував лише декілька тижнів — закрився через розбіжності з керівництвом Будинку Вчителя, де він розташовувався.

 

З початку дев’яностих у місті регулярно проходили джазові фестивалі. Найбільша подія, яку досі добре пам’ятають містяни, — Kharkiv Za Jazz Fest. 

 

З початком повномасштабного вторгнення росії музичне життя стало на коротку паузу. Вже за декілька місяців на базі Kharkiv Media Hub і клубу «Arterea ДК» стали проходити концерти, у тому числі джазові. 27 серпня 2022 року відбувся Kharkiv Frontier Jazz Fest, виступали Yan Vedaman, Сергій Давидов, музиканти «Схід Опера Харків Оркестр», Jazz&Opera.

 

У Харкові виникли або розвинулися десятки джазових колективів. Серед них «Схід-Side», Jazz by five, Marinita Trio, Magnifika Group, S. Март. Sound, Acoustic Quartet, New Jazz Project, LosSamos, Show boat і багато-багато інших. На жаль, за останні роки багато хто з музикантів виїхав з міста і навіть країни, аби знайти кращі умови для розвитку кар’єри. 

 

Матеріал створено на основі дисертації Аліни Харенко «Джазове мистецтво Харкова: досвід історичної реконструкції» (Харківський національний університет мистецтв імені І. П. Котляревського, 2022). 

Written by: streltsov.music

Попередні записи

Русифікація, росіянізація Харкова

Цікаве

Харків. Історія росіянізації

Ви чули, либонь, не раз, як люблять закидати, що Харків — «русскоязычный город»? Або ж те, що тут існує своя слобожанська мова — буцімто різновид російської? Нам також це остогидло, тому ми вирішили поговорити з Павлом Юхимовичем Гриценком, директором Інституту української мови, про те, як насправді розмовляли на Харківщині, про росіянізацію Харкова, аби розвінчати совєцькі міфи й наративи, що Харків завжди був російськомовним.  Ми знаємо, що Харківщина належить до Слобожанського […]

today21.02.2023 1876

0%