Навесні 2023 року департамент культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації (ХОВА) ухвалив рішення про заборону проведення масових заходів у театрах, філармонях, концертних установах, клубах, музеях, бібліотеках, а також на відкритому просторі, за умови якщо кількість глядачів перевищує 50 осіб.
Причина — безпекова ситуація в місті, постійні обстріли з боку російських загарбників, брак укриттів. Ця заборона діятиме до кінця воєнного стану. Восени 2023 року представники ХОВА вийшли з ініціативою, щоб театри грали вистави онлайн. Це викликало жваве обговорення як у театральному середовищі, так і серед звичайних мешканців Харкова.
Дев’ятого листопада Радіо «Накипіло» разом із театрознавицями Яною Партолою та Іриною Чужиновою запустили опитування про державні театри Харкова, які досі не мають права грати вистави на своїх сценах.
У цьому матеріалі ми публікуємо інфографіку за результатами опитування, у якому взяли участь 559 осіб.
Яна Партола сказала, що така кількість людей для деяких театрів — це не просто аншлаг, а навіть більше.
«Кількість місць у глядацькій залі часом менша, ніж кількість тих, хто відповів. Тобто, відповідно, люди хочуть у театр, людям театр небайдужий, і вони готові не тільки висловлювати свою позицію, але й ходити до театру, захищати театр і вболівати за театр.
Для мене це ще й ознака громадянського суспільства: що ми готові бути активними громадянами, а також що така спільнота в Харкові є, формується та активно бере участь у культурному житті. Навіть у такому, здавалося б, не надто болючому питанні. Воно болить, можливо, тим, хто зсередини театру, але виявляється ця проблема небайдужа і глядачам», — підсумувала Партола.
Про театр у Харкові за час, поки тривало опитування
За цей місяць, поки ми запустили анкету й очікували відповідей, відбулося дуже багато подій. Театральне життя в Харкові було насиченим.
Дві вистави харківських театрів потрапили до шортлісту всеукраїнського фестивалю-премії «Гра». Це вистава «Вертеп», що є спільним проєктом Львівського академічного обласного театру ляльок і Харківського державного академічного театру ляльок імені В.А. Афанасьєва. Режисерка — Оксана Дмитрієва. А ще — це вистава «Нехай щастить» режисера Степана Пасічника, яка, окрім того, що потрапила в шортліст, стала переможцем «Гри» в номінації «Найкраща вистава-рефлексія на події російсько-української війни».
З іншого боку, кардинально ситуація в Харкові не змінилася.
Про респондентів
Передусім нас цікавило, хто саме бере участь в опитуванні, тому було кілька запитань про це. Вікова категорія респондентів досить строката. Представники абсолютно всіх вікових категорій узяли участь.
Є два потужних сегменти. Перший — це 30 % людей віку 35–44 років. Як сказала Яна Партола, це найбільша група, це та вікова категорія, представники якої найчастіше ходять до театру. За її спостереженнями — знову ж таки, не з ідеологічних переконань, а із життєвого досвіду.
Друга потужна група — 29,3 % — це люди від 44 до 60 років. Респондентів віком менш ніж 16 років немає взагалі. Можна зрозуміти, бо це діти, а відповідали переважно їхні батьки. Цю категорію тут враховано, тому що дуже багато респондентів писали про важливість дитячого театру наживо.
«Я була нещодавно на виставі Театру ляльок і бачила, скільки батьків із дітьми приходять на вистави», — зауважила театрознавиця.
Що стосується критерію статі, то найбільше на анкети відповідали жінки.
Було таке запитання: «Що вас пов’язує з Харковом?».
В опитуванні брали участь респонденти, які перебувають далеко за межами Харкова, але у відповіді на останнє розгорнуте запитання вони писали, що мріють приїхати до міста й піти до театру подивитися виставу наживо.
За словами Яни Партоли, зрозуміло, що дуже багато людей нині виїхало з Харкова, але дуже часто душею та серцем вони тут.
«Відбувається міграція, є дуже багато людей із деокупованих територій, які сьогодні приїхали до Харкова. Я мушу сказати, що тут, знову ж таки, різні категорії, але найбільше тих, хто мешкає в Харкові й нині перебуває в місті. Це близько 70 %.
Є невелика частина тих, хто переїхав нещодавно до Харкова й області. Інші або мешкали й виїхали через початок повномасштабного вторгнення, або давно виїхали. І зовсім незначний відсоток тих, хто жодного стосунку до Харкова не має, але побачив деінде анкету й відповів на запитання», — сказала Партола.
Було важливо розуміти, який стосунок опитані мають або не мають до театру.
За словами пані Яни, це було потрібно, щоб не закинули, нібито відповідали ті, хто кровно зацікавлений у цій історії: «На запитання, чи працюєте або працювали ви коли-небудь у театрі?» 276 респондентів відповіли, що не мають стосунку до театру: не працюють, не є студентами театрального вишу й не є родичами людей, що пов’язані з театром. Іще 80 людей не вибрали ніяких запропонованих варіантів. Відповідно, ми їх теж можемо додавати. Тобто 356 респондентів не мають стосунку до театру».
Важливе й таке запитання: «Як часто людина ходила в театр до 24 лютого?».
Яна Партола зазначила, що сьогодні зі зрозумілих причин складно відвідувати театр, а втім, більшість тих, хто відповідав, доволі часто ходили в театр: «Є, звісно, такі, хто не відвідував театру або відвідував його не частіше ніж раз на рік, а втім, 26 % людей вибрали відповідь: «Мені важко порахувати, адже я дуже часто ходжу до театру».
Також 28 % опитаних вибрали варіант «Щомісяця або частіше ніж раз на місяць». Тобто це в будь-якому разі проактивні глядачі.
Основне запитання
Чи погоджуються глядачі з тим, що з огляду на безпекову ситуацію діяльність театрів у Харкові нині призупинено? Чи вважають люди це рішення правильним та обґрунтованим?
Абсолютна переважна більшість респондентів уважає, що це рішення неправильне.
Онлайн-театр
Про комунікацію
«Я хочу подякувати абсолютно всім, хто взяв активну участь, — сказала Яна Партола. — Хочу звернутися до театрів. Деякі респонденти запитували про виїзні вистави, залишали свої контактні телефони, і я їх маю. Тож, будь ласка, представники театрів, звертайтеся, бо люди хочуть, щоб до них приїздив театр. Як я розумію, це люди, які мешкають в області, — вони теж хочуть бачити вистави».
На думку пані Яни, нині ми маємо абсолютно програшну комунікацію театрів та аудиторії, а також влади й театрів, і це якось треба налагоджувати.
«Цей діалог потрібен з обох сторін. На заваді стоїть і те, що в нас закриті дані: ми абсолютно не знаємо, за яким принципом ухвалюють рішення, за яким принципом фінансують театри. І чому це нерівномірно? Чому одні театри отримують фінансування близько 30 % від потреб, а інші — 50 %. Найменше отримує чомусь Театр ляльок. Які критерії? Чому так? Це теж важливий момент», — наголосила театрознавиця.
