«Ми не маємо права будувати міста-привиди»: Олег Синєгубов про стратегію майбутньої відбудови Харківщини

Харківщина — регіон, який живе на межі постійних викликів війни та необхідністю стратегічного відновлення. Як балансувати між будівництвом підземних лікарень та мільярдними боргами за газ? Чи є майбутнє у вщент зруйнованих росіянами Вовчанська та Куп’янська? Як працює президентська вертикаль в умовах безперервних атак на енергетику? Про це та інше в етері Радіо «Накипіло» Володимир Носков говорив  із начальником Харківської обласної військової адміністрації Олегом Синєгубовим.

Ми розуміємо, що лінія фронту змінюється, безпекова ситуація ускладнюється, а пріоритети щодо будівництва вартісних об’єктів переглядаються. Ви зазначали моїм колегам, що Міністерство інфраструктури має власні критерії розподілу коштів, тоді як у вас може бути інше бачення. Чи маєте ви вплив на остаточне рішення Міністерства — наприклад, щодо виділення фінансування на той чи інший об’єкт?

Ми перебуваємо у постійній комунікації з усіма міністерствами. Наше завдання полягає у супроводі пріоритетних проєктів, незалежно від сфери: чи то відновлення житла, чи лікарень, чи освітніх закладів. Якщо ми підтримуємо певний об’єкт, то робимо все можливе, щоб обґрунтувати свою позицію та отримати фінансування в межах виділених лімітів. Адже кожен такий об’єкт — це шанс для області та її мешканців отримати сучасну інфраструктуру.

Якщо ми вважаємо певний проєкт недоцільним, ми відстоюємо свою думку. Проте варто розуміти: як вертикаль виконавчої влади ми маємо реалізовувати державну політику профільних міністерств на місцях.

Показовим прикладом є історія з селищем Циркуни, яке обрали для експериментального проєкту з відновлення. Від самого початку ми наголошували, що це рішення є дещо передчасним, оскільки повноцінна реалізація за нинішніх умов неможлива. Так і сталося: у межах цього конкретного проєкту не було відбудовано жодного об’єкта. Проте область все одно отримала користь: населений пункт був повністю розмінований, зокрема житловий сектор та основні дороги. Свою частину зобов’язань ми виконали. А от плани Агентства відновлення щодо будівництва школи, сільради та ЦНАПу залишилися нереалізованими саме через складні безпекові умови.

Про ремонт очисних споруд у Старому Салтові

Харківський антикорупційний центр звернув увагу на те, що знову було подано проєкт щодо відновлення очисних споруд у Старому Салтові. Наскільки доцільним ви вважаєте реалізацію такого будівництва зараз, зважаючи на близькість до лінії фронту та складну безпекову ситуацію?

Якщо я правильно розумію суть питання і йдеться про очисні споруди, які обслуговують місто Харків (навіть якщо вони територіально пов’язані зі Старим Салтовом), то цей об’єкт є стратегічно важливим. Для Харкова критично важливо підтримувати життєдіяльність інфраструктури, тому ми мусимо реконструювати застарілі потужності. Скажу прямо: вони споживають надто багато електроенергії, що в нинішніх умовах неприпустимо.

Ми зобов’язані проводити модернізацію, яка включає і заходи із захисту, і підвищення енергоефективності. Згадайте удари по Печенізькій дамбі — хоча вона розташована в області, вона є невід’ємною частиною системи водопостачання Харкова. Саме тому ми маємо працювати над відновленням і захистом таких об’єктів вже сьогодні. Наголошу: будь-яка сучасна реконструкція критичної інфраструктури насамперед передбачає створення надійного захисту.

Про зміну проєкту відновлення лікарні в Ізюмі

Повертаючись до питання пріоритетів: я пам’ятаю розслідування медіа «Громадське», де йшлося, зокрема, про Ізюм. Тоді журналісти звернули увагу на ремонт міської ради, куди буквально наступного дня після відновлення стався “приліт”. Після того випадку Олексій Кулеба обіцяв переглянути стратегію подальшої відбудови. Яку тактику обрано зараз щодо міської лікарні в Ізюмі, враховуючи плани зі зведення нових корпусів? І друге питання: чи можете ви вже озвучити суму коштів, яку вдалося залучити на цей об’єкт, зокрема через Фундацію Олени Зеленської?

Повернімося до питання міської ради. Варто пам’ятати: після деокупації у 2022 році до Ізюма повернулися люди. Тоді в місті перебувало близько 25 тисяч жителів, які потребували доступу до державних послуг. Проєкт відновлення будівлі міської ради був єдиним рішенням, що дозволяло зосередити в одному місці всі необхідні служби: ЦНАП, податкову, органи місцевої влади тощо. Це був стратегічний крок для забезпечення соціальних потреб громади.

Щодо житлового сектору: у місті вже відновлено частину багатоповерхівок та налагоджено теплопостачання, проте ще близько 15 будинків потребують реконструкції. Ми постійно отримуємо запити від мешканців. Попри обмежене фінансування, ми шукаємо можливості відновити хоча б ті об’єкти, де частина будівлі зруйнована, а в іншій — попри все — продовжують жити люди.

Стосовно лікарні — дискусій про те, чи потрібна вона, бути не може. Вона необхідна, адже там щоденно проводять операції та надають допомогу величезній кількості людей, зокрема й переселенцям. Питання лише у форматі. Чи має це бути звичайна наземна споруда? Очевидно, що ні. Наш пріоритет — безпека. Тому ми вже працюємо над зміною проєктних рішень, щоб на першому етапі реалізувати підземну частину та необхідні комунікації. Рішення про зведення наземних корпусів ухвалюватиметься пізніше, з огляду на безпекову ситуацію.

Перші кошти вже акумульовані у Фундації Олени Зеленської. Зараз ми завершуємо організаційні питання, щоб розпочати будівництво. Підкреслю: Офіс Першої леді разом із нами наполягає на тому, щоб кожне рішення було максимально зваженим, об’єктивним і враховувало всі безпекові виклики

Тобто йдеться про підземне відділення з акцентом насамперед на хірургію?

Безумовно. Коли ми говоримо про підземне відділення чи лікарню — чи то в Ізюмі, чи проєкт “Ковчег” при обласній клінічній лікарні, — ми маємо розуміти, що це насамперед не просто сховище. Попри те, що об’єкт матиме офіційний статус захисної споруди, його головна мета — забезпечення безперебійного надання медичних послуг.

Це простір, де лікарня за будь-яких обставин — під обстрілами чи під час блекаутів — продовжує виконувати свою функцію. Це допомога тим пацієнтам, які не можуть чекати: екстрені операції, реанімація та точна діагностика. Саме тому ми плануємо розміщення там не лише ліжок, а й сучасного високовартісного обладнання, щоб медичний процес не зупинявся ні на хвилину.

Про План стійкості для Харківщини

Ви вже почали розповідати про поточні процеси відновлення, зокрема в Ізюмі. Тепер я пропоную поміркувати над нещодавно оголошеним Планом стійкості. Наскільки мені відомо, уже виділено перший транш у розмірі 2,931 мільярда гривень. Чи можете ви зорієнтувати: яка загальна сума необхідна регіону, на що саме вистачить цих коштів і якими мають бути пріоритети для обласної влади та громад у межах цього плану?

Це дуже слушне запитання, на яке непросто відповісти вичерпно. Ми отримали запити від Міністерства енергетики та Міністерства відновлення щодо формування переліків пріоритетних завдань. Передусім ідеться про об’єкти, які потребують фізичного захисту, а також про ті, що підлягають децентралізації — тобто створення альтернативних джерел енерго- та теплопостачання.

Моя мета як очільника області — максимально захистити Харківщину та відстояти якомога більшу кількість об’єктів у цьому плані. Водночас ми свідомі того, що державний ресурс і фінансування мають свої межі. Я не можу назвати повну суму, адже рішення про затвердження переліку об’єктів у межах Плану стійкості ухвалювалося Радою національної безпеки і оборони у закритому режимі.

Проте зазначу: серед усіх областей Харківщина отримала найбільший обсяг коштів. І ця сума не є остаточною — наразі ми отримали лише перший транш, фактично аванс у розмірі близько 30%. Це фінансування розраховане виключно на реалізацію планів поточного року.

Під час першої конференції з моїми колегами ви згадували про когенераційні установки. Спілкуючись із заступником міського голови Мерефи, я почув, що процес їхнього оформлення та введення в експлуатацію є надзвичайно складним. Про надмірну бюрократизацію цих процедур заявляв і Ігор Терехов. У чому саме полягає проблема? Адже кажуть, що саме через паперову тяганину установки часто простоюють у зимовий період, коли вони найбільше потрібні громадам.

Вони в жодному разі не мають простоювати взимку. Наше ключове завдання — і на місцевому, і на обласному, і на державному рівнях — забезпечити їхню безперебійну роботу в інтересах мешканців. Виклики всюди різні. Звісно, масштаби Харкова та Мерефи неможливо порівнювати — це зовсім інші об’єми та технічні умови.

Проте ми маємо позитивні приклади. Чугуїв минулого року встановив усі шість запланованих установок, і саме завдяки цьому місто стабільно пройшло опалювальний сезон. Зараз на рівні держави вже ухвалено всі необхідні рішення, щоб процедура встановлення когенераційних установок була максимально спрощеною.

Насправді головна складність полягала в іншому — у необхідності отримання ліцензій на постачання електроенергії. Але це суто бюрократичний аспект, який точно не має ставати проблемою для людей.

Про багатомільярдні борги за послуги ЖКГ

Ми вже не перший рік обговорюємо те, що Харків та Лозова є лідерами за рівнем заборгованості перед НАК “Нафтогаз України” та іншими постачальниками. На цей критичний стан звертав увагу і Денис Шмигаль, зазначивши, що станом на березень борги Харкова та його комунальних підприємств перевищили 30 мільярдів гривень.

З іншого боку, залишається невирішеним питання різниці в тарифах. Ви згадували про наради у профільному міністерстві, тож чи є розуміння: чи буде це питання виведене на рівень державного відшкодування, чи влада шукатиме інші механізми? Адже на прикладі тієї ж Лозової ми бачимо, що щорічне арештування рахунків фактично блокує підготовку до зими та ремонт обладнання.

Розглянемо ситуацію на прикладі Лозової. Дійсно, борги накопичилися, проте слухачам важливо пояснити, що таке різниця в тарифах.

Фактично — це результат домовленості між державою та органами місцевого самоврядування. Громади зобов’язалися не підвищувати тарифи для населення, а держава, зі свого боку, мала компенсувати різницю між економічно обґрунтованими витратами та фактичною ціною, яку сплачують люди. Проте на сьогодні економічні реалії не на користь громад: зростає мінімальна заробітна плата, тривають інфляційні процеси, дорожчають електроенергія та газ. Як наслідок — сума недоотриманої компенсації в Харківській області вже сягнула близько 18 мільярдів гривень.

Неможливо розглядати борги перед НАК “Нафтогаз”, “Укренерго” чи “Обленерго” без урахування цієї складової. Питання компенсації порушується не перший рік, і були спроби знайти рішення. Однак ми знову впираємося в обмеженість внутрішнього ресурсу та нашу залежність від фінансової допомоги міжнародних партнерів.

Якщо повернутися до прикладу тієї ж Лозової: якби держава повністю компенсувала громаді різницю в тарифах, місто не лише закрило б усі борги, а й отримало б на рахунки понад 80 мільйонів гривень.

Ви говорите про перспективу, але чи є вже конкретне рішення на сьогодні? На якій стадії перебуває це питання зараз? Чи ухвалено остаточне рішення щодо виплати компенсації, і чи планує держава все-таки закривати цю різницю в тарифах?

Поділюся з вами інсайдом: учора відбулася нарада під головуванням міністра енергетики. За її підсумками Міністерству фінансів було поставлене завдання провести розрахунки щодо компенсації різниці в тарифах. Можливо, наразі йдеться не про повну суму, а принаймні про першочергові виплати саме прифронтовим територіям.

Ми розуміємо, що це критично важливо, адже нам потрібно вже зараз готуватися до наступного осінньо-зимового опалювального сезону.

Про безкоштовний транспорт у Харкові

Як ви ставитесь до того, що попри великі борги, міський голова Ігор Терехов продовжує наполягати на безкоштовному проїзді у міському транспорті?

Це надзвичайно складне питання. На першому місці, безумовно, має бути підтримка наших людей. Ми всі пам’ятаємо 2022 рік, коли метрополітен став єдиним масштабним укриттям для містян — там одночасно проживало понад 300 тисяч осіб. Саме тоді місцева влада ухвалила рішення зробити проїзд у метро безкоштовним, яке згодом було продовжене.

Варто наголосити: це питання належить до сфери відповідальності органів місцевого самоврядування. Реформа децентралізації в нас фактично на завершальному етапі, тож управління бюджетом громади — це їхні виключні повноваження. Очевидно, міська влада має власні економічні розрахунки. Як зазначає Харківський міський голова, пріоритетом є соціальна підтримка мешканців.

Переконаний, що у міста є “план Б” щодо погашення боргів, які накопичуються через таку політику.

Про перспективи відбудови Вовчанська та Куп’янська

Перейдімо до ситуації у Вовчанську. Я поставлю вам запитання, які озвучують у цій студії самі вовчанці. Серед мешканців поширюється тривожна думка: дехто припускає, що після завершення війни Вовчанську громаду можуть не відбудовувати, а просто “згорнути” чи законсервувати. Чи міркували ви вже над долею таких майже вщент зруйнованих громад, як Вовчанська чи Куп’янська? Яким ви бачите їхнє майбутнє?

Це надзвичайно складне, але правильне запитання. Як неодноразово наголошував президент, наша позиція незмінна: усі населені пункти України мають бути відновлені. Звісно, ми рухатимемося від великих міст до менших громад. Вовчанськ і Куп’янськ — це великі центри, але їхня відбудова має бути раціональною. Ми маємо чітко розуміти: ми відновлюємо їх не лише заради житла чи соціальної справедливості, а для того, щоб там вирувало життя.

Щоб у містах знову були діти, працювали школи, а дорослі мали робочі місця, ми мусимо паралельно з відбудовою закладати фундамент нової економіки. Без економічного підґрунтя міста ризикують перетворитися на привиди. Ми знаємо європейські приклади, коли після відновлення цілі квартали залишалися порожніми, бо людям не було де працювати. Ми не маємо права на таку помилку.

Ми вже зверталися з відповідними запитами до Міністерства економіки. Там є чітке розуміння, що шлях до відродження лежить через створення індустріальних парків та особливих умов для бізнесу. Бізнес адаптується до змін набагато швидше за державний апарат, але ми повинні створити для нього сприятливе середовище. Причому умови у Вовчанську чи Куп’янську мають бути привабливішими, ніж навіть у Харкові. А в Харківській області загалом — кардинально відмінними від тих, що діють у Київській, Івано-Франківській чи Закарпатській областях.

Тобто ми можемо запевнити вовчанців: ніхто не збирається “закривати” чи “згортати” місто Вовчанськ — воно обов’язково буде відновлене?

Однозначно.

Люди часто запитують про відновлення, і я хочу передати ці запитання вам. Зокрема, була петиція щодо автоматичного відшкодування за зруйноване майно у таких громадах, як Вовчанська чи Куп’янська. Чи обговорювалося певне рішення про спрощення цих процедур?

Адже зараз програма “єВідновлення” фактично гальмується з різних причин. Ви раніше згадували про знімки з Космічного агентства, які не завжди мають достатню якість для фіксації руйнувань. Крім того, люди скаржаться на складнощі в комунікації: військові зараз зайняті бойовими діями, і з ними важко домовитися про фізичний огляд об’єктів чи безпечний доступ комісій. Які саме механізми зараз розглядаються, щоб пришвидшити виплати для мешканців цих територій?

Це абсолютно слушне запитання. Почну з того, що Харківщина, на жаль, є лідером у реалізації програми “єВідновлення”, адже ми маємо найбільшу кількість пошкоджених та зруйнованих об’єктів у країні. Таких об’єктів у нас понад 90 тисяч, і більше 50% із них — це саме житловий фонд.

Питання соціальної справедливості тут стоїть дуже гостро. Люди цілком праві, коли кажуть: “Навіть якщо наше майно вціліло, через бойові дії та евакуацію ми не можемо там жити. Нам потрібно будувати життя вже зараз, тож компенсуйте нам вартість житла, а ми передамо своє право власності громаді чи державі”. Я з ними повністю згоден. Проте ми впираємося в обсяги фінансування. Якби ми відкрили виплати для всіх одночасно, держава створила б величезну штучну чергу. Люди роками чекали б на кошти, що викликало б лише ще більше негативу.

Тому в умовах обмеженого ресурсу ми запровадили пріоритетність: насамперед — об’єкти, які зруйновані вщент. Звісно, існують бюрократичні процедури, де кожне рішення має бути юридично обґрунтованим. Ми мусимо доводити факт руйнування, і за цим дуже пильно стежать правоохоронні органи. Наше завдання — зробити процес прозорим, аби не створювати штучних черг і не допускати корупційних ризиків. А вони є, будьмо відвертими. Ми займаємо тут принципову позицію і попереджаємо очільників територій: за будь-які зловживання наслідки будуть максимально серйозними.

Наразі ці люди мешкають у гуртожитках. Хтось із них мав власні квартири, але зараз їхні фінансові можливості фактично вичерпані. Уявімо ситуацію: ухвалюється рішення про зниження інтенсивності або повне припинення бойових дій. Ви неодноразово наголошували, що в такому разі нам потрібно повертати студентів до Харкова. Проте гуртожитки зараз зайняті переселенцями. Що робити в цій ситуації? 

Наявного житлового фонду нам вистачить, щоб розмістити студентів і водночас зберегти місця для внутрішньо переміщених осіб. Коли ми спілкуємося з переселенцями, багато хто з них зізнається: спочатку розраховували пожити в гуртожитку рік, а зараз мешкають там уже п’ятий рік поспіль. Тому наше завдання — постійно підтримувати належні умови для їхнього проживання, і тут я хочу подякувати міжнародним партнерам, які активно долучаються до цього процесу.

У разі завершення фази активних бойових дій ми зможемо втримати ситуацію і забезпечити умови для повернення студентів. Звісно, ми шукатимемо ресурси, щоб люди могли повернутися до своїх громад. Проте маємо бути реалістами: це точно не буде швидким процесом. Питання розмінування триватиме роками, а безпековий фактор залишатиметься пріоритетним.

Тому ми маємо діяти паралельно у двох напрямах: або шукати альтернативні площі для тривалого проживання людей, або нарощувати темпи видачі сертифікатів на купівлю нового житла — навіть для тих, чиї домівки вціліли, але люди готові відмовитися від них, щоб почати життя на новому місці.

Про роботу з Кирилом Будановим

Ефективність вашої роботи як очільника обласної військової адміністрації значною мірою залежить від комунікації з Офісом Президента, адже ви є частиною президентської вертикалі. Нещодавно відбулися зміни в керівництві профільного напряму Офісу. Як це вплинуло на вашу взаємодію з центром і чи змінилися підходи у вашій комунікації?

Скажу так: наша комунікація з Офісом Президента як була прямою, так і залишається. У нас є профільний заступник, який уже тривалий час координує нашу роботу. Тому для нас у плані взаємодії нічого не змінилося.

Що важливо — не змінилися й вимоги до нашої діяльності. Вони залишаються досить суворими як з боку Президента та його Офісу, так і з боку профільних міністерств та Уряду як виконавчої гілки влади.

Останнім часом часто доводиться читати, що Президент став набагато доступнішим для регіонів. Зокрема, кажуть, що комунікація з обласними центрами суттєво змінилася після призначення Кирила Буданова керівником Офісу Президента. Чи можете ви підтвердити ці зміни?

Я не став би говорити про зміни як такі, натомість хочу констатувати факти. Наприклад, цієї зими президент проводив наради з очільниками областей щодня, а подекуди й двічі на добу. Це було необхідно для оперативного розуміння наслідків ударів по енергооб’єктах та визначення першочергових потреб для відновлення.

Він ставив чіткі завдання в інтересах людей. Це стосувалося і столиці, і Харківщини, і всіх інших областей без винятку.

Перед початком запису ви згадували, що працюєте практично в цілодобовому режимі. Те, що ми бачимо у вашому офіційному Telegram-каналі — це лише частина комунікації з громадою, за якою стоїть величезний масив роботи. Дивлячись на такий графік, мимоволі виникає питання: як ви відновлюєте сили? Що допомагає вам “перезавантажитися”, щоб витримати цей темп і, зрештою, просто не з’їхати з глузду?

Це справді цікаве питання. Але скажімо відверто: найважче зараз нашим військовим, які цілодобово боронять українську землю, щоб ми з вами могли відносно спокійно розмовляти тут, у Харкові. Важко й нашим людям, які щодня стикаються з викликами війни.

Коли усвідомлюєш, що це твій обов’язок, то розумієш — часу на відпочинок просто немає. Зараз уся країна працює у режимі 24/7: або у війську, або для війська. Що ж до “перезавантаження”, то коли випадає вільна хвилина, я намагаюся просто пройтися Харковом. Хоча, зізнаюся, це буває вкрай рідко. Також допомагає бодай коротка зарядка чи мінімальний спорт — без цього зараз неможливо тримати себе в тонусі. Зараз такий час, бо зараз війна.