Спогади близьких про українських літераторів-сучасників, яких убила росія, зібрали на сайті меморіального проєкту «Недописані». Нині там можна дізнатися їхні біографії, ознайомитися з творчістю і пізнати нові способи пам’ятування. За дванадцять років російсько-української війни дослідники зібрали 289 імен, і перелік постійно росте.
Як знайти в собі сили працювати з пам’яттю і що робити суспільству, щоб митці діставали увагу й визнання за життя — в етері Радіо «Накипіло» говорили з Оленою Герасим’юк, однією із засновниць проєкту «Недописані» й парамедикинею «Госпітальєрів».
Перші сотні анкет завантажили на бета-версію сайту й упорядкували за регіоном народження, роком загибелі, літературним жанром і статусом «цивільні / військові». Такий поділ з’явився на запит освітян і бібліотекарів, які працюють із пам’яттю і творами літераторів.
«Класифікація спирається на запити від тих, хто безпосередньо працює з механікою слова, пам’яті, хто не раз звертався до нас по якісь дані. Ми фіксували кожне звернення і дивилися, що конкретно цікавить людей. На основі цього сайту nedopysani.org.ua можна знайти авторів, але поки не всіх, робота триває. Кожен може знайти своїх земляків, можна знайти за робітничими категоріями: прозою, поезією, есеїстикою, бібліотечною справою, літературознавством та іншим», — розповіла Герасим’юк.
Попри те, що на сайті ще не всі імена й біографії, засновники запрошують роздивлятися інформацію, ушановувати своїх і знайомитися з новими для себе іменами. Робота в укладачів іде повільно, бо кількість запитів перевершує ресурси команди. Вони розраховують, що «через умовні сто років» сайт слугуватиме архівом для розповідей про воєнну добу.
«Робота спирається на 10 пунктів меморіалізації, упроваджені Українським інститутом національної пам’яті. Один із наших постулатів — травмочутливість. За весь час із нами працювали дві психологині, які допомагали нам установлювати контакт і менеджерити. Будемо відвертими щодо вигоряння команди через роботу з пам’яттю, бо ти абсолютно точно віддаєш частину своєї нервової системи», — розповіла засновниця.
Команда проєкту намагається створити м’які форми поширення творів полеглих авторів, щоб уникнути «блоку» на творчість письменника, якого вже немає. Сайт уникає чорних кольорів і фонів, працює з оригінальними голосами літераторів і створює контент, доступний дітям у школах.
«Читачі, які через гостру травму не можуть нині читати та сприймати, старайтеся підтримувати. Якщо ви відкладаєте читання на потім — постарайтеся підтримати копійкою книжку, яка вийшла в когось із авторів. Так ви допомагаєте розвивати галузь, талант автора, якщо він живий і підтримує пам’ять про тих, хто назавжди в серцях. Якщо наша психічна спроможність менша за нашу можливість вивозити цю реальність, має бути культура про нас, про наше страждання, любов і звитягу», — сказала Герасим’юк.
Один із аспектів, які порушують «Недописані», — авторське право на твори загиблих митців.
«Унікальний момент, бо ми працюємо зі спадщиною загиблих авторів у період, коли авторське право юридично ще не належить народу. Таким воно стане тільки через 75 років після смерті автора або всіх співавторів. Тому ми ставимо гіперлінки на спадщину, яку вже публікує родина. На сторінці харків’янки Ніки Кожушко додано лінк на благодійний фонд “Генерація Ніка”, де батьки самі викладають багато матеріалів, тож можна абсолютно легально ознайомитися з ними: послухати, як звучить її голос, почитати, які новини в контексті її імені відбуваються щороку», — пояснила засновниця.
Часто українці відкривають для себе митців, коли вони йдуть від нас, проте не підтримують їх за життя. Щоб побороти це, потрібно розширювати літературну «інфраструктуру».
«[Потрібно] якнайбільше сцен, антологій, можливостей для молодих авторів — це можна порівняти з тренувальними залами для авторів. Якщо молода людина активніше публікуватиметься в антологіях і читатиме якусь хорошу критику, якої, можливо, бракує саме стосовно молодих авторів, ветеранів і дебютантів — хотілось би, щоб її було більше, — то зможе зрозуміти, що її текст працює не так, як вона уявляла. Що більше видимості буде, то краще прокачуватиметься метафоричний м’яз, а знайомство з аудиторією буде ширшим», — висловила міркування Герасим’юк.
У літературних і читацьких колах досі є упередження, що спочатку треба стати «суперзіркою», і лише тоді людині можуть приділити увагу. Але переважно це працює навпаки: наша увага — пальне для розвитку авторів. Щоб уникати цього, треба почати із себе, занизивши власну читацьку планку щодо творчості дебютантів.
«Мені більше йдеться про таку єдність. Зокрема, ми повинні розуміти не тільки обов’язок автора розважати нас і давати нам поживу для думок, але й відповідальність читача. Тобто, якщо я хочу, щоб цей автор розвивався, я повинен якось підтримувати його. Бо росія обстрілює не тільки фізичну логістику й інфраструктуру, яка дає нам їжу та пальне, оборону, зброю, а також інтелектуальну інфраструктуру, і це відбувається не просто так, а щоб ми легше реагували на російську пропаганду», — сказала співзасновниця «Недописаних».
Вона закликала «виховувати своє внутрішнє вухо» до нових авторів, бути відкритими до них, бо українець для українця — найперша аудиторія.
«Те, що відбувається нині в культурному секторі, — це дуже велика перемога. Ми не можемо поставити цей процес на паузу. Щойно ми поставимо його на паузу, тут буде засилля російської пропаганди, бо саме так думка витісняє думку», — зауважила Герасим’юк.
«Недописані» також створюють відеопроєкт із творами голосами полеглих. Відео вже можна знайти у їхніх соцмережах. Невдовзі вийде колаборація з платформою «Абук», що містить 20 подкастів митців.
Слухайте інтерв’ю повністю у програмі «Накипіло з Алікою Піхтеревою».
Більше новин із Харкова, подкасти, українська музика в нашому застосунку для Android | iOS
Як доєднатися до Спільноти «Накипіло»
