Меморіалізація війни

.

Між гідністю і некрокітчем: які військові цвинтарі ми створюємо

У цьому епізоді досліджували українську традицію військової некрополістики, на яку ми можемо й маємо спиратися, створюючи сучасні військові кладовища. Поговорили про спроби повернути Україні власну традицію військового вшанування, майже знищену совєцькою епохою. Адже українську культуру пам’яті витіснено або спрощено до набору шаблонних форм, де головними стали патос, масивність, темний граніт і культ скорботи. Натомість історична українська традиція військової некрополістики була значно стриманішою, структурованішою, сенсовнішою і будувалася не тільки навколо смерті, але й навколо гідності, честі та пошани.

Сьогодні говорили з Іваном Щурком — архітектором, дослідником військової некрополістики, співзасновником ініціативи «Незнаному воякови» й одним із тих фахівців, які ініціюють розмову про культуру пам’яті в Україні. Багато років пан Іван досліджує і відновлює поховання українських військовиків — від вояків УНР та УГА до сучасних меморіальних просторів, — а також аналізує, як архітектура пам’яті формує ставлення суспільства до смерті, армії та власної історії. Те, як ми ховаємо своїх військових, який вигляд мають меморіали, які символи використовуємо та які сенси вкладаємо в ці місця, — усе це впливає на те, як наступні покоління сприйматимуть війну, утрату й саму державу. Тож важливо не скотитися у хаотичну постсовєцьку естетику, де пам’ять перетворюється на візуальний шум або некрокітч, а повернутися до світлої української традиції ушанування.

Меморіалізація війни